«Відчепіться від нас. У нас своя професія»: Ігор Поклад розповів, як Ігор Шамо відшив партфункціонерів Спілки композиторів

Композитор Ігор Шамо — автор музики візитівки столиці України «Як тебе не любити, Києве мій!» і ще понад трьохсот пісень, першої в Україні хорової опери «Ятранські ігри», симфоній, музики до більш ніж сорока кінофільмів, серед яких «Море кличе», «Мальва», «Гори, моя зірка», «Лісова пісня», «Бухта Олена», «Пастка», і до понад сорока вистав.

Ігор Наумович народився 21 лютого 1925 року у Києві в сім'ї аптекаря. Навчався у музичній школі імені Лисенка за класом композиції (сидів за однією партою з Яном Френкелем). Під час евакуації в Уфі вступив до медичного інституту. У травні 1942 пішов на фронт. Як військовий фельдшер пройшов шлях від Сталінграда до Берліна. Був поранений. Перемогу зустрів лейтенантом медичної служби.

У 1951 році на відмінно закінчив Київську консерваторію, де навчався на композиторському відділенні у таких видатних педагогів, як Лятошинський і Ревуцький, які високо цінували талант молодого музиканта. У 23 роки, будучи третьокурсником, Ігор Шамо став наймолодшим членом Спілки композиторів України. Це безпрецедентний випадок.

Шамо був дуже плідним композитором, але ніколи не спочив на лаврах — працював завжди багато й завзято. Співпрацював із поетами Валерієм Куринським, Юрієм Рибчинським, Михайлом Ткачом, Василем Юхимовичем та іншими. Твори Шамо співали мегапопулярні радянські виконавці Муслім Магомаєв, Георг Отс, Дмитро Гнатюк, Діана Петриненко, Юрій Гуляєв, Анатолій Мокренко. «Дніпровський вальс» він присвятив його першій виконавиці Євгенії Мірошниченко, а хіт «Де ти тепер?» — Неповторній Квітці Цісик. Пісню «Київ мій», написану в 1962 році у співавторстві з Дмитром Луценком і яка стала одразу неофіційним, а з 2014 року і офіційним гімном столиці (фрагмент мелодії звучить на курантах Майдану), вперше заспівав Юрій Гуляєв. Пізніше Шамо з Луценком згадували, що ідея створення пісні про столицю України народилася миттєво, просто в одну секунду. Якось, гуляючи схилами Дніпра, друзі почули захоплену фразу молодих людей, що проходили повз: «Ну як це місто можна не любити!»

Шамо справді був закоханий у рідне місто. Це кохання він успадкував від батька, теж корінного киянина. Шамо постійно цікавився історією Києва, знав кожен камінчик і кожен куточок і міг розповідати про нього годинами.
Маестро жив не лише музикою. Він непогано малював, ліпив, займався різьбленням і навіть створив колекцію шийних хусток та беретів. Пішов із життя 17 серпня 1982 року. Йому було лише 57 років.

Про один епізод із життя Шамо згадує композитор Ігор Поклад.

Було це у 1970-х. Я молодий, але вже популярний композитор, який нещодавно набув статусу «член Національної Спілки композиторів».

Старші люди пам'ятають таке чудове проведення часу, як політінформації. У Спілці композиторів їх влаштовували регулярно. Але, як ви знаєте, ніхто туди не ходив. На біса, питається? Послухати про політичну ситуацію, яка склалася десь за тридев'ять земель?

Коротше, одного дня викликали мене до секретаріату «на килим» — звітувати за політичну безграмотність. У коридорі я зіштовхнувся з метром української пісні Ігорем Наумовичем Шамо. Його шедевр «Києве мій» звучав з усіх відкритих вікон і підворіть.

В актовому залі розташувалася «каральна трійка» — голова комісії та двоє композиторів. Слово взяла жінка (хто така, не пам'ятаю).

— Товариші! Що ви собі дозволяєте? Чому ми бачимо вас у цьому будинку раз на рік, і то у кращому разі? Ось ви, Поклад, вам що, не цікаво, що відбувається у капіталістичній Європі, США та Латинській Америці? Ви ж комсомолець!

— Чесно? Не цікаво. До того ж я був вигнаний з лав ВЛКСМ ще під час навчання у консерваторії.

— Ви з глузду з'їхали? Це як загалом? Правда? Вас виключили з комсомолу? За що?

— За те, що в ректораті та на комсомольському бюро я пояснив, що до консерваторії вступають не для того, щоб збирати картоплю в селі, а для того, щоб осягати чари музики. Руки студентів — їхній професійний інструмент. Тому за тиждень до подій, що описані, я просто зірвав «колгоспну практику» і відвіз з колгоспу весь свій курс додому, до Києва.

— З глузду з'їхати! Що ви наробили? Як же вас до Спілки композиторів прийняли з таким «багажем»?

— А яке відношення моя творчість має до мого перебування в лавах комсомолу?

— Пряме, Ігоре Дмитровичу. Пряме! Ну з вами все ясно. Ігоре Наумовичу, а ви? Ви ж доросла людина, комуніст. Як ви могли дозволити собі пропускати політінформацію? Ладно Поклад, це просто неподобство, як ми бачимо. Але ви… Ви ж інший. Не розумію…

Шамо, який весь час сидів за моєю спиною, щось швидко активно писав на аркуші паперу.

— Ігоре Наумовичу, я до вас звертаюся.

Шамо підвівся, поплескав мене по плечу і підійшов до столу президії.

— Ви це бачите?

І простяг той самий папірець.

— Це список пісень, які я написав цього року, доки не ходив на ваші збіговиська. А це, — він показав клаптик нотного паперу, — я написав щойно, поки ви тут Поклада проробляли. А що за цей час ви зробили? Відчепіться від нас. Ми маємо свою професію. Займіться справою, працівнички.

Усі обомліли від такого нахабства. А Шамо розвернувся і пішов до дверей. Я все ще сидів.

— Ігорю, ти хочеш піти звідси останнім? — обернувшись, голосно промовив Шамо. — Пішли, нам тут точно нічого робити.

У мертвій тиші ми покинули зал. Що там потім діялося, невідомо. Але більше подібні судилища над нами не влаштовували.

«Займіться ділом» — як це здорово сказано! Ігоре Шамо, «де ти тепер?».

Нагадаємо, Ігор Поклад та його дружина Світлана випустили книгу спогадів «По той бік рояля».

На фото в заголовку — Ігор Шамо

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News