Володимир Задніпровський: «З Адою Роговцевою продовжуємо дружити та співпрацювати — їздимо Україною з виставою «Варшавська мелодія-2»

9:15 — 16 лютого 2022

«Хто мудрий, той і добрий», — вважав Сократ. Сьогодні, коли у світовому масштабі розгорнулася боротьба добра і зла, світ особливо потребує мудрих і добрих людей.

«ФАКТИ» продовжують проєкт «Світ після пандемії» — серію інтерв'ю з відомими людьми та лідерами галузей.

Раніше своїм баченням нових реалій життя з «ФАКТАМИ» поділилися Андрій Курков, Іван Марчук, Еліна Світоліна, Ольга Сумська, Тамара Яценко, Євген Паперний, Ніна Матвієнко, Олег Скрипка, Андре Тан, Євген Клопотенко…

Сьогодні наш співрозмовник — відомий український актор театру та кіно Володимир Задніпровський.

«Чим більше часу люди проводять у вимушеній ізоляції вдома, тим більше зростає їхній інтерес до театру»

— Володимире Миколайовичу, як пандемія позначилася на вашому житті та творчості?

ВІДЕО ДНЯ

— Ситуація з коронавірусом змусила грати в театрі з обмеженнями — з дотриманням у залі для глядачів дистанції, іноді не грали взагалі. Ми, як і вся країна: як локдаун, то локдаун, як послаблення, то послаблення. І якщо раніше актори бачили у залі обличчя глядачів, то зараз — через маски лише очі. І цього також немало. Чим більше часу люди проводять у вимушеному ув'язненні вдома, тим більше зростає їхній інтерес до театру.

— Існує думка, що альтернатива театральним постановкам — вистави в онлайн-форматі, які глядач може дивитися у себе вдома.

— Театр тим і відрізняється від кіно, що дія відбувається тут і зараз — прямо за метр від вас. Саме цим він і цінний, саме завдяки цьому він живе і, думаю, ще довго житиме.

Глядачі тепло приймають улюблених артистів – Аду Роговцеву та Володимира Задніпровського у спектаклі «Варшавська мелодія-2»

— Поціновувачі вашого таланту сьогодні можуть вас побачити на сцені Київського академічного театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра у виставі «Альбатроси». А ви часто буваєте у театрах як глядач?

— Я завжди з цікавістю дивлюся нові спектаклі у нашому Театрі на Лівому березі Дніпра, де до колективу прийшло багато талановитих молодих акторів. Також мені сьогодні цікавий Театр імені Франка. Туди прийшов новий головний режисер Дмитро Богомазов, у кількох виставах якого я брав участь. І мені взагалі цікаво, як розвивається цей театр, бо там працювали мої бабуся, батько та мама.

— Страху заразитися немає?

— Ні, інакше б не ходив.

«Ставлюся до соцмереж, як знаменитий американський телеведучий Ларрі Кінг»

— Популярність додає вам щастя?

— Ніколи не замислювався над цим. Я з акторської сім'ї, тому впізнаваність, увага — це для мене звичні речі. Скажу так: популярність не заважає, якщо вона ненав'язлива.

— Серед ваших друзів у вас на сторінці у Facebook — чимало відомих людей: Ольга Сумська, Володимир Горянський, Ілля Ноябрьов…

— Сторінку завела моя дружина. Зізнаюся, я далекий від цього. По-перше, немає гострої потреби. По-друге, ставлюся до соцмереж, як знаменитий американський телеведучий Ларрі Кінг. Якось у нього запитали, як він ставиться до соцмереж, і він відповів: «Не торкаюся!» На запитання журналіста про причину відповів: «Боюсь стати залежним». Так і я (усміхається).

— Як вважаєте, що чекає у нових реаліях на кіно? Існує припущення, що в недалекому майбутньому сценарії створюватимуть роботи.

— Думаю, це спричинить загибель кінематографа. В основі хорошого фільму завжди лежить талановитий сценарій. Без талановитих режисерів, сценаристів, акторів хороше кіно неможливе. Навіть якщо в нього вкладені величезні кошти.

— Чи зміниться, на ваш погляд, тематика кіно? Є думка, ніби тема апокаліпсису, така популярна до пандемії, зійде нанівець — страхів людям зараз вистачає в житті.

— Передбачити неможливо. Є вічні теми, які людину хвилюють завжди, а є теми на злобу дня — одноденні.

— Кілька років тому мені пощастило спілкуватися з Френсісом Фордом Копполою. Він сказав: «Зараз усі захоплено відгукуються про 3D-фільми. Щось подібне, коли стереокіно дивилися в окулярах, вже було — ще в моїй молодості. Мені не дуже подобається дивитися фільми таким чином. Можливо, тому що ношу окуляри, а одягати окуляри на окуляри якось, погодьтеся, не дуже зручно. Тому якщо зніму фільм, то у форматі 3D зроблю, напевно, тільки кінцівку. Яким стане кіно у майбутньому? Важко сказати. Кінематографу лише сто років. Думаю, ми лише на початку шляху». Як би ви прокоментували його слова?

— Особисто для мене всі спецефекти, технічні штуки вторинні. Головне: переймаєшся фільмом чи ні. Я — за душевний кінематограф!

— Як вважаєте, який жанр буде затребуванішим у глядача: комедія чи трагедія?

— Драма, якщо вона поставлена добре, завжди цікава. Хоча, думаю, зараз змусити людей заплакати легше, ніж засміятися.

«У мене в будинку мешкає 29 котів. Не по кучугурах же снігу їм взимку ходити!»

— А як, на ваш погляд, може змінитися у зв'язку з пандемією світ?

— Я не оракул, тому пророкувати не беруся. Ясно одне: пандемія — всесвітнє лихо. І якось, мабуть, вона проявить людину. Віритимемо, що з кращого боку.

— Чи стануть люди добрішими у ставленні один до одного?

— Поки що цього особливо не спостерігається, хоча хочеться сподіватися. Справа в тому, що у зв'язку з пандемією прибутки у багатьох зменшилися, а голодна людина, як правило, не дуже добра.

— Як думаєте: якого спілкування буде більше — онлайн чи офлайн?

— Думаю, онлайн — і це навіть не залежить від пандемії. Якось я їхав у метро та порахував, скільки людей тримає в руках телефон. Це тотальне явище!

— Як реагуєте, коли вас впізнають у метро?

— Коли питають: «Це ви?» — зазвичай кажу: «Ні, це не я».

— Ваш колега Євген Паперний на запитання пасажирів у підземці «Як ви їздите в метро?» відповідає: «А що я гірший за вас, чи що?»

— З Паперним ми довгі роки працювали в Театрі імені Лесі Українки, дружимо досі. Зараз рідше бачимося, ніж раніше, але телефонуємо один одному. До речі, я був у нього та Ольги Сумської свідком на весіллі.

— А з Адою Роговцевою спілкуєтеся?

— Так, з Адою Миколаївною продовжуємо дружити та співпрацювати — їздимо Україною з виставою «Варшавська мелодія-2». У ній грає і Катя Степанкова. Публіка скрізь нас сприймає дуже тепло.

— Як вважаєте, якою є перспектива у гастролей? Чи можна без них обійтись?

— Гастролі — це рух. А, як відомо, рух — це життя. Без них театру не обійтися. Але для гастрольної діяльності необхідні кошти, а з цим у театрах зараз непросто. Фінанси потрібні на все: для створення декорацій, костюмів. Підняти ціни на квитки — не вихід. Для багатьох глядачів театр стане в такому випадку недоступним.

— Кілька років тому я з фотокореспондентом була у вас на дачі, ви розповідали тоді, що вас обікрали.

— Після того випадку ми поставили на вікнах ґрати.

— Багато хто у зв'язку з пандемією вважає за краще перебратися за місто. Свіже повітря, простір, природа… А ви комфортніше почуваєтеся за містом, ніж у мегаполісі?

— Так. У великому місті суєта, а за містом таки спокійніше.

— Що вас сьогодні надихає на творчість?

— Мої коти та собаки. Їх багато. У мене в хаті 29 котів. Не по кучугурах же снігу їм взимку ходити! У нас у селі живуть добрі люди, які не можуть взяти на себе гріх утопити кошенят. Тому приносять їх нам, підкидають. Я забираю цих кошенят у будинок із вулиці. А ще у нас живуть два собаки. Ми з дружиною вдячні нашим друзям за те, що вони, приїжджаючи до нас у гості, завжди пам'ятають про наших чотирилапих вихованців та везуть для них гостинці.