Ця старовинна японська казка про нас. Про нас із вами, друзі мої. Про тих, хто сьогодні — кожен на своєму місці — бореться з ворогом, який вторгся в нашу країну, сили якого вочевидь перевершують можливості України. Про тих, хто, беручись за якусь нову справу, мучить себе сумнівами про те, що вона йому не під силу, що не треба було навіть замахуватися на це, що цілком достатньо було обмежитися малим. І ці сумніви часто настільки пригнічують, що не дозволяють думати ні про що інше, крім однієї людини, яка добиває щодня: не треба було зв'язуватися, адже я не потягну…

Сивобородий професор, який супроводжував мене в поїздці Японією, був прекрасним оповідачем, і багатогодинні бесіди з яким я запам'ятав на все життя. Він не тільки добрим оповідачем був, а ще й чудовим психологом, що вміє зазирнути в найзатишніші куточки людської душі. А цю притчу він розповів мені, як зараз пам'ятаю, в крихітному ресторанчику в центрі Кіото, де ми з ним вирішили ввечері розпити невеликий глечик гарячого саке.

— Один хоробрий воїн повертався з походу додому. По дорозі трапилася йому річка. Довелося воїну знайти човняра і попросити його допомогти дістатися іншого берега. Коли човен досяг середини річки, з води раптом з'явився лютий дракон. Тут же зчинилася страшна буря. Величезні хвилі жбурляли човен з боку на бік, крижана вода і страх сковували тіло. А дракон, який спостерігав за цим, лише зловісно сміявся. Зазирнувши у вічі вогнедишного дракона, човняр кинув весла і з жахом затулив руками обличчя.

— Чому не гребеш? — крикнув воїн.

— Навіщо грести? Хіба ти сам не бачиш, що це марно? Адже ми все одно підемо на дно.

— Мене вчили іншому — людина не повинна покірно чекати на свою смерть. За життя треба боротись!

З цими словами воїн кинувся у воду. Дракон, який не чекав такої його сміливості, на мить розгубився. І цієї миті виявилося достатньо для того, щоб голова дракона, відсічена гострим самурайським мечем, незабаром спливла на поверхні річки, яка стрімким потоком забирала її вниз за течією. Вітер одразу стих і настала тиша.

— Багато злісних тварюк живе лише тому, що всі їх бояться, — сказав професор, розливаючи охолілий саке по маленьких порцелянових чашках. — Перестаньте тремтіти перед ними — і вони не посміють більше навіть показуватись перед вами…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.