«Щойно синочок вийшов з підвалу, як прилетіла та злощасна ракета»: батько розповів, як загинув його 14-літній син-герой

2 травня російські окупанти завдали ракетного удару по Одесі. Дві ракети влучили у гуртожиток та знесли дах церкви. Внаслідок цього загинув підліток В'ячеслав Ялишев. Школяр у цей момент біг, щоб попередити людей похилого віку, що звучить сирена і треба йти в укриття. А сам, на жаль, не встиг добігти до підвалу… «Люди вижили, а мій син став одним з тисячі українців-героїв, йому було 14 років. Ти мій герой, ти герой України, ми любили тебе, любимо тебе і будемо любити. Спочивай з миром, мій улюблений синочку В'ячеславе», — такий зворушливий допис про загиблу дитину написав на своїй сторінці у соцмережі батько хлопця — військовослужбовець Повітряних Сил Євген Ялишев, який від 2014 року боронить Україну. «ФАКТИ» поспілкувались із ним та дізналися подробиці трагедії.

«10 травня минуло вже 9 днів, як немає нашого Слави. Для нас це дев'ять болючих та нестерпних днів, сповнених сліз та спогадів. Друзі сина постійно надсилають дружині відео, які він так обожнював знімати. Артистизму В'ячеслава не було меж. Йому відмінно вдавалось увійти в роль. Навіть планував вступити до театрального вузу. На жаль, не судилося, — розповідає Євген Ялишев. — Я все своє життя віддав авіації. Разом зі мною по гарнізонах їздила й моя родина — дружина, яка теж військовослужбовець, та двоє синів. В'ячеслав народився 17 лютого 2008 року у Краматорську, де я проходив службу на військовому аеродромі. Я там виріс від лейтенанта до заступника командира частини. Мешкали родиною у службовій квартирі. У 2014 році, коли почалась антитерористична операція, я обіймав посаду начальника вузла зв'язку та радіотехнічного забезпечення військової частини А3571. Вороги 15 квітня напали на аеродром, я першим дав наказ відкрити вогонь. І разом із побратимами ми дали їм гідну відсіч і змогли утримати об’єкт. Так, я ризикував своїм життя, родиною, я втратив у Краматорську житло та все, що мав, але був до останнього вірний присязі».

Невдовзі родина Ялишевих через підвищення голови сім'ї на службі переїхала до Одеси. Старший син подружжя вирішив піти стопами батька й теж обрав фах військового. Молодший, Слава, пішов навчатись до місцевої школи № 82, знайшов нових друзів, із якими знімав кумедні відео.

«Син був чудовим організатором, біля нього постійно збиралось багато ровесників, — продовжує батько. — Він сам собі завжди вибирав одяг, дуже полюбляв яскраві кольори. Син мав чудове почуття гумору та дуже щире серце. З дитинства Слава обожнював тварин — ми мали кота, собаку, папугу, а минулого року син попросив купити кролика. Звісно, ми не відмовили, тим паче він дуже відповідально до цього ставився, вигулював улюбленців і дбав про них. А ще Слава був досить відповідальним у школі, переживав, якщо не встигав вивчити вірш чи виконати домашню роботу. Попри дистанційне навчання, він не пропускав жодного уроку. Син завжди вчився та мріяв вирости розумною людиною.

Коли почалась повномасштабна війна, Слава майже весь час був з моїми батьками, які приїхали з Харкова та з невісткою ховались у підвалі нашого двоповерхового гуртожитку, який знаходився неподалік аеродрому. Він дуже рідко виходив з укриття, адже боявся, бо місто постійно обстрілювали останнім часом. Кудись поїхати ми просто не мали можливості. Чесно кажучи, ми не вірили, що росіяни обстріляють місце, де ми проживали, адже поруч знаходився храм московського патріархату. Та, як бачимо, для них нема нічого святого".

Того трагічного травневого ранку після оголошення кожної тривоги, пригадує батько, В'ячеслав ховався у підвалі.

«Із ним були бабуся з дідусем, наречена мого старшого сина. Сусіди, літні люди, саме піднялись додому та готували їжу. Вони не чули сирени, а у їхніх мобільних телефонах такого додатку не було. То ж Слава вирішив попередити їх, аби негайно бігли в укриття. Щойно синочок вийшов з підвалу, прилетіла та злощасна ракета з території Криму. Від вибухової хвилі відірвало каміння, яке й влучило сину у голову. Можна сказати, що він був буквально за пів метра від епіцентру вибуху. На місце відразу ж прибігли працівники аеродрому та кинулись реанімувати. Проте Славко загинув на місці. Удар прийшовся й на підвал гуртожитку, мої батьки та невістка були трохи ближче до виходу і їх дивом не завалило. У батька та мами легка контузія та шок, невістці осколками поранило ноги, але вона вже одужує. Я саме був на роботі, коли почув про влучення ракети, відразу приїхав на місце, тіло синочка вже було накрите, поруч стояв дідусь, а бабуся сильно плакала. Від побаченого їм стало погано, тому поклали у лікарню… Дружина моя у момент вибуху знаходилась за двісті метрів від гуртожитку, вона служить у військовій частині поруч».

Попрощатись з В'ячеславом Ялишевим 4 травня приїхали не лише друзі та однокласники, але й побратими тата, який через російських окупантів у 2014 році втратив дім, а тепер і сина, і знову житло. Міська влада обіцяє допомогти із тимчасовим прихистком.

«Після прощання ми кремували тіло сина, урна з прахом зберігається при крематорії, — говорить Євген. — Плануємо, що після перемоги поховаємо Славка у Харкові, звідки родом моя дружина й де знаходяться могили наших рідних».

Читайте також: Б'ють по кладовищах та житлових будинках: рашисти завдали ракетного удару по Одесі, відомо про п'ятьох загиблих

2303

Читайте нас у Facebook