ПОИСК
2 червня 2022
ШИВА НАТАРАДЖА
ШИВА НАТАРАДЖА Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 2009
Скульптор: Joan Coderch
Розмір: 47×44 cm
Лімітована серія 3000 виробів

Із майбутньої
київської експозиції
приватної колекції
«Shvets Museum»

У забитому до краю вагоні поїзда, що прямував з польського Пшемишля до Києва, я мимоволі став свідком розмови двох українських біженок, які на короткий час вирвалися додому, щоб побачитися з чоловіками. Їхали ми вночі. У вагоні було гамірно.

Розтривожені стомлюючим стоянням у довжелезній черзі до пункту пропуску діти не хотіли лягати спати. А матусі, підгодовуючи їх, чим доведеться, ділилися між собою подробицями життя на чужині. Хотів написати «тимчасового життя» — і осікся. Боюся, що тимчасовим для багатьох цих жінок тепер буде перебування на рідній землі, а постійним може стати пошук нелегкого щастя далеко від дому. Втім, яке там уже щастя.

— Ніяк не можу зрозуміти цих німців, — ділилася своїми враженнями від життя в Німеччині повненька блондинка.

Вона до Києва їхала з 15-річним сином, який постійно просив маму послухати «круту» музику в його гаджеті і періодично дзвонив батькові, радісно ділячись новинами про те, як йому вдалося через інтернет купити нову гру. «Безкоштовно! Ти можеш собі уявити? Усього за якихось 800 гривень!»

— Ці німці такі дивні. Платять нам із сином трохи більше 700 євро на місяць і думають, що на ці гроші можна нормально прожити. Це в них такий «соціал». Щоправда, і квартиру поки що теж нам оплачують. Навіть не квартиру, а якусь квартирку. Двокімнатну, маленьку. Там навіть розвернутися нема де…

— А я така вдячна полякам, які прихистили нас із донькою, — розповідала моя сусідка праворуч . — Грошей нам дають менше, ніж вам, але ми задоволені. І кімнатою у гуртожитку також. Зате скрізь чистенько. І ставлення до нас чудове. І у школі, куди донька ходить, і у притулку. Двічі на день волонтери привозять гарячу їжу. Допомагають, що тільки можуть. У мене просто слів не вистачає, щоб віддячити їм.

Жінка крадькома змахнула сльози з вій і продовжила:

— Ми ж з Ірпеня. 15 днів сиділи з донькою глухим підвалом у родичів. Нас там 13 людей ховалося. Їди майже взагалі не було. А довкола постійні вибухи… Від нашого будинку нічого не залишилося. Згорів наш будинок. Повністю. Таке щастя, що хоча б усі залишилися живими. Чоловік мій на фронті, десь під Харковом воює. Був поранений. Слава Богу, не дуже сильно… Ось зустрінемося з ним на день у Києві — і назад. Ми з донькою до Польщі. Він собі, на фронт.

Слухаючи цих жінок, я згадав старовинну притчу про індійського імператора Акбара, який одного разу, накресливши крейдою на великій дошці довгу лінію, запитав у своїх придворних:

— Хто з вас може зробити цю лінію коротшою, не торкаючись до неї?

Довго думали всі, не наважуючись навіть висловити вголос свою версію, оскільки правильної відповіді ніхто з них не знав. Мовчання, що затяглося, порушив придворний блазень на ім'я Бірбал, який завжди славився гостротою свого розуму:

— Все просто, мій володарю. Тому що все відносно.

З цими словами він підійшов до дошки, взяв крейду і трохи нижче лінії, накресленої імператором, провів свою, яка набагато перевищувала по довжині ту, не порушену… Все залежить від того, як на існуючі речі подивитися.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.

Олександр ШВЕЦЬ
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.