«У Херсоні важкохворі заздалегідь знають день своєї смерті— це день, коли у них закінчаться ліки»: мешканка Чорнобаївки про окупацію
Вже три з половиною місяці Херсон перебуває під окупацією рф. Днями з'явилася обнадійлива інформація про те, що українські Збройні Сили суттєво просунулися у бік обласного центру і вже зовсім поруч із містом. Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук закликала мешканців Херсонщини виїжджати через Крим, наголосивши, що евакуація цивільного населення дозволить прискорити деокупацію області.
За останні три з половиною місяці мешканці Херсонщини, які опинилися в окупації, не раз розповідали про те, як росіяни залякують місцевих жителів, проводять «зачистки», переслідуючи проукраїнських журналістів, активістів і всіх, хто будь-коли публічно виступав проти росії. Відомо й те, що окупанти силою та шантажем змушують місцевих жителів отримувати російські паспорти. Але незважаючи на погрози та переслідування, паспорти росії, за офіційною інформацією самих окупантів, отримали всього 23 особи (при тому, що населення Херсона становить майже 280 тисяч).
Як виживають люди в окупованому Херсоні та області? Що зараз відбувається у місті? Про це «ФАКТАМ» розповіла мешканка тепер уже всім відомого села Чорнобаївка Еліна, якій днями вдалося залишити окуповану територію.
«Поки ще був зв'язок, з жахом стежили за тим, як росіяни, шматочок за шматочком, захоплюють наші землі»
Навіть із окупованої Чорнобаївки Еліна не боялася писати про те, що відбувалося навколо, в соцмережах та повідомляти про це українські ЗМІ. «Було страшнувато, адже всі знають, що окупанти полюють на таких людей , — каже Еліна. — Але я навчаюсь на журналіста і вважаю своїм обов'язком доносити до людей правду».
- Еліно, зараз ви, нарешті, опинилися в безпеці, діставшись Кракова, де навчаєтеся в університеті. Як вам удалося виїхати?
- Через Крим. Зараз є два шляхи виїзду з Херсона — або до Криму, або до теж окупованого Мелітополя. Але перший варіант безпечніший. До Мелітополя люди їдуть через Василівку, де всіх дуже довго тримають. Крім того, окупанти вже обстрілювали евакуаційні колони, які їхали в тому напрямку. Тому я поїхала через Крим, хоч це рішення далося мені нелегко. На кордоні з Кримом співробітники ФСБ влаштували мені допит, який тривав близько пів години. Ще один допит, уже серйозніший, відбувся на російському кордоні .
- Чи не виникло проблем через ваші дописи в соцмережах та інтерв'ю українським ЗМІ?
- Звичайно, був ризик, що ті, хто мене допитував, про це дізнаються. Але я не казала, що журналіст. Сказала, що навчаюсь за кордоном на менеджера, і питання переважно стосувалися того, навіщо збираюся до Польщі, чому саме туди. Зрештою мені вдалося виїхати.
У ніч на 24 лютого Еліна була у себе вдома — у, напевно, вже відомому кожному українцю селі Чорнобаївка. О п'ятій ранку прокинулася від вибухів — це були ракетні удари по аеропорту та складу з паливно-мастильними матеріалами. З того часу все, що відбувалося, дівчина намагалася знімати на камеру.
- Трохи згодом я переїхала до бабусі з дідусем, які живуть трохи далі від аеропорту, — каже Еліна. — Там ми сиділи у підвалі, де нас було 17 людей. Ми із сусідкою, як могли, обладнали спальні місця. Коли починалися обстріли, ми ставали в коло, бралися за руки та молилися. Поки ще був зв'язок, з жахом стежили, як росіяни, клаптик за клаптиком, захоплюють наші землі. Коли у Новій Каховці окупанти вивісили триколор, для нас, як і для всіх жителів Херсонщини, яких я знаю, це стало шоком та трагедією.
Після окупації люди у селі опинилися у прямому розумінні на межі виживання. Запасів продуктів було мало, і взяти їх не було де. Жінки з новонародженими дітьми не могли дістати ні підгузки, ні дитячі суміші, ні навіть молоко — окупанти зайшли на ферми і кілька днів не пускали туди навіть доярок, із сарказмом стверджуючи, що «вони самі підоять корів». Підприємців, які б могли привезти продукти зі складів у Херсоні, не випускали із села. А в самій Чорнобаївці можна було роздобути в кращому разі буханець хліба, пачку крупи та сірники. Щоб з'їсти щось солодке, люди самі робили льодяники у ложці над газовою плитою. Пізніше, коли окупанти все ж таки почали випускати селян до Херсона, стало трохи легше.
- Чи є продукти у самому Херсоні?
-У місті процвітає стихійна торгівля. Тут, на відміну від сіл, продуктів стало більше, ніж грошей у городян. Більшість продуктів завозили з окупованого Криму і продавали за якимись нереальними цінами. Все це нагадувало радянські часи — магазини порожні, а на ринку живі раки, креветки, солодощі, алкоголь, цигарки. Ціни космічні, грошей люди не мають. Окрема тема — ліки. Аптеки закриті, взяти життєво необхідні препарати нема де. Деякі вже заздалегідь знають день своєї смерті — наприклад, людина з тяжкою формою діабету, у якої закінчується інсулін. Або люди, які потребують гормональних, психотропних препаратів, хворі на останню стадію раку, яким потрібні сильні знеболювальні… Знаю, що в тій самій Степанівці через відсутність ліків люди вмирали десятками. Волонтери під обстрілами привозили медикаменти з Миколаєва, але охопити всіх було неможливо. До того ж, це було дуже небезпечно. У травні окупанти вбили волонтера Антона Кушніра, який вивозив людей з окупованих територій та доставляв гуманітарні вантажі (за словами депутата Херсонської міськради Івана Бебка, волонтера застрелив російський снайпер. — Авт.)
Пізніше до Херсона завезли з Криму російські ліки, які продавалися не в аптеках, а на вуличних розкладках із багажників автомобілів. Але там можна знайти лише прості ліки — як, наприклад, препарати від застуди. На моїх очах до такої розкладки підійшла жінка, якій були потрібні прописані лікарем антидепресанти. Але продавець сказав, що є тільки валеріанка.
«З усіх херсончан російські паспорти, незважаючи на погрози та шантаж, взяли лише 23 особи»
- У червні окупанти на місці колишнього «Сільпо» з великою помпою відкрили супермаркет під назвою «Ситний маркет», — продовжує Еліна. — І там, і на стихійних ринках, продавців змушують ставити цінники у рублях. Тих, хто цього не робить, залякують — погрожують підпалити чи забрати майно. Але рублів у місцевих жителів немає, тож у заміні цінників немає жодного сенсу. Усі, хто ще має якісь гроші, розраховуються гривнями. Зараз готівка у більшості закінчилася, а зняти гроші з карток неможливо через проблеми з інтернетом. Щось заробити можуть зараз лише торговці (за моєю інформацією, продавчині в магазині цього місяця отримали по 18 тисяч рублів) або ті, хто співпрацює з окупантами. Але останніх, на щастя, практично немає. Цифри говорять самі за себе — із усіх жителів Херсона російські паспорти взяли лише 23 особи. А з усієї області — близько п'ятдесяти. І це попри те, що багатьох (як, наприклад, шкільних вчителів) змушують це робити. Інших намагаються підкупити. Пропонують за паспорт 10 тисяч рублів. Відомі навіть випадки, коли окупанти намагалися умовити людей отримати російський паспорт за… їжу — до Чорнобаївки приїхали з борщем та печивом. Але люди відмовлялися. Більшість відмовляються і від гуманітарки, бо, видаючи гумодопомогу, окупанти записують дані людини, яка її бере, вимагають паспорт. Люди як можуть один одного рятують, діляться залишками своїх продуктових запасів, щоб сусідам не доводилося брати провізію у рашистів.
Такий самий облік ведеться і під час продажу сім-карт. У тих, хто купує сім-карти російського оператора, вимагають паспортні дані. На один паспорт можна купити п'ять сім-карток, ціна кожної — 70 гривень. Цікаво, що, якщо люди дають id-карту, росіяни не розуміють, що це у себе вони такого не бачили. Крутять її в руках і не знають, що з нею робити, шукають де зазначена прописка. Особисто я російську сім-карту не купувала, але знаю, що багато хто був змушений це робити, щоб не залишитися зовсім без зв'язку. Особливо це стосується людей похилого віку, які мають проблеми зі здоров'ям — адже без сім-карти навіть «швидку» не викличеш. Або, наприклад, 5 червня російський військовий спровокував жахливу аварію, в якій загинули двоє людей, ще четверо серйозно постраждали. І тому, що ні в кого поблизу не було мобільного зв'язку, — довелося відправляти до лікарні гінця, щоб повідомив, що людям терміново потрібна допомога.
- У Херсоні реально скористатися інтернетом?
- Інтернет маршрутизується через російського провайдера «Міранда», який контролює Роскомнагляд. Українські веб-сайти блокуються. Окупанти роблять все можливе, щоб люди не мали доступу до українських ЗМІ та правдивої інформації. Рашисти знають, що існують різні vpn і намагаються перешкоджати їхньому використанню. Багато vpn нам уже не доступні. А через поки що доступні vpn сторінки можуть завантажуватися годинами. Користуватися інтернетом без vpn не варто — окупанти можуть прочитати переписку у месенджерах, обчислити місцезнаходження та надіслати до вас співробітників ФСБ. Але люди у нас великі молодці, вони вже створили у Херсоні свій vpn, який роздають місцевим мешканцям.
Відрізавши нас від українського телебачення та перекривши можливість заходити в інтернет, окупанти почали поширювати російську пропаганду через… гучномовці. Ще один привіт із дев'яностих. Просто стоять на вулиці та агітують.
— Люди, які опинилися на окупованих ворогом територіях, не раз розповідали, що росіяни проводять зачистки серед місцевого населення — шукають учасників АТО, журналістів, проукраїнських активістів. На Херсонщині таке відбувається?
- Звісно. В області є з десяток катівень. Наприклад, на території Чорнобаївського аеропорту, у приміщенні поліції у Каховці, на території 90-ї колонії, промзони Олешок. Найбільший об'єкт так званих фільтраційних інститутів — це катівня у слідчому ізоляторі. Там людей катують, погрожують розправою їхнім близьких, пускають через них струм, імітують розстріли. Потрапляють туди журналісти, блогери, волонтери, учасники проукраїнських мітингів, учасники АТО, ООС, кримські татари. Окупанти мають списки цих людей, і вони ходять по домівках, шукають. Якщо знаходять, людину найчастіше забирають. Але викрасти можуть і пересічного перехожого на вулиці — таке теж не раз зустрічалося. Когось кидають у катівню, когось везуть до Криму. А 16 квітня у селі Тягинка росіяни прив'язали учасника АТО тросом до БТРа, на очах у дітей тягали вулицею, а потім прилюдно повісили.
Якщо в місті окупанти ще поводяться більш менш стримано, то в селах творять по-справжньому страшні речі. Грабують, гвалтують, убивають. Село Олександрівка — це маленька Буча. Є безліч свідчень, як росіяни виводили там людей із підвалів і розстрілювали. Знайомий встиг вивезти звідти рідних, попросивши сусіда доглядати їхнє господарство. За кілька днів окупанти розстріляли і цього сусіда, і всю його родину.
У містах вони грабують магазини (наприклад, пограбували два магазини «Епіцентр» та вивісили там свій прапор), селяться у квартири та будинки, які встигли залишити місцеві жителі. Російські офіцери вважають за краще займати елітні заміські будинки. Нещодавно місцеві стали свідками телефонної розмови окупанта зі своєю дружиною чи дівчиною. Той казав їй, що «тепер вони житимуть у лакшері-умовах» і що «він уже тут собі пригледів місце». А з дому моєї подруги, де теж побував «русский мир», орки винесли все — від парфумів до люстри. Прихопили навіть її брудну спідню білизну, що лежала в пральній машині.
- У Херсоні є партизанський рух?
— Звісно. Люди всіма способами чинять опір. Попри колосальні ризики, є ті, кому вдається передавати цінні відомості та координати нашим ЗСУ. Є й інші історії. Наприклад, русня часто відбирає у наших підприємців полуницю. Нещодавно одну таку скриньку наші щедро обробили проносною… Був ще випадок, коли рашисти намагалися вкрасти у наших фермерів техніку, і фермери їх просто розстріляли.
— Окупанти бояться приходу ЗСУ? Чи відчувають безкарність?
— Неадекватні, особливо у селах, почуваються господарями. А ось у місті видно, що бояться та розуміють, що вони тут ненадовго. Дехто навіть намагається найнятись до місцевих на роботу на збір полуниці. Очевидно, сподіваються з кимось порозумітися і, коли прийдуть ЗСУ, сховатися. Що ж до нас, мешканців Херсона та області, то ми рахуємо дні до нашого звільнення. Хоча люди бояться, як рашистів, так і самого моменту визволення — адже будуть бої, а сховатись особливо ніде — більшість бомбосховищ у місті законсервовані, і самостійно з цим щось зробити складно. Дехто каже, що їм уже навіть байдуже, чи вціліють їхні будинки — аби тільки ЗСУ швидше нас звільнили.
4257Читайте також: «У нас була тиха здача Херсону», — мешканка міста розповіла про спротив земляків окупантам
Читайте нас у Facebook
