ПОИСК
Україна

Щедрий вечір: величальні співи, бешкети Маланки та ворожіння на майбутнє напередодні Старого Нового року

16:30 13 січня 2023
Маланка, Щедрий вечір

Так повелося, що на українських землях з’явився Старий Новий рік, який відмічають з 13 на 14 січня. Григоріанський календар в Україні ввели з 25 лютого 1918 року і згідно з більшовицьким Декретом здійснили перехід на нове літочислення, додавши 13 днів. Але церква продовжила жити за старим календарем (за старим стилем), церковні свята і Новий рік продовжували відзначати по юліанському календарю. Вийшло так, що у православних Різдво перейшло на 7 січня. Вечір напередодні Старого Нового року (13 січня) називають Щедрим або Маланчиним, а 14 січня відмічають Василів день (день Святого Василя). Від першого Святвечора з Багатою кутею аж до Хрещенського Святвечора (18 січня) продовжувались зимові «Святки» (від слова святити, прославляти Христа). В народі не могли відмовитися від старовинного звичаю і продовжували між Різдвом і Хрещенням святкувати Новий рік (він перейшов з 1 на 14 січня), увібравши в себе традиції, які десятиліттями накопичували попередні покоління.

Тож напередодні Старого Нового року приходило розвеселе свято з щедрою кутею, столом, заставленим скоромною їжею, з витівками пустотливої Маланки, ритуалом водіння Кози і щедрівками. Які побутували звичаї у наших пращурів, які традиції вони зберігали в народі довгий час, «ФАКТАМ» розповіла Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

Традиції Щедрого вечора

- У себе в музеї ми 14 січня (12.00−16.00) плануємо провести «Різдвяну феєрію» з вертепними дійствами, колядками, щедрівками, конкурсом на кращу родинну різдвяну зірку, — інформує Олена Громова. — Хочемо хоч трохи людей розрадить у такі складні часи. А наступного дня, 15-го січня, наші етнографи підготували цікаві факти про види гадання. Буде інтерактив і за бажанням гостей кожному зможуть поворожити на старовинних жеребах — «бИчках» (дерев'яні фігурки), також з’явиться можливість запитати у ворожбита, на що чекати в цьому році.

13 січня — день преподобної Меланії римлянки, і в народі святкували свято Маланки (Меланки, Миланки) напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, а за григоріанським календарем, який в Україні ввели з 25 лютого 1918 року, у XX-XXI ст. на пострадянському просторі Старий Новий рік до цього часу відмічали з 13 на 14 січня).

Вечір напередодні Старого Нового року назвали Щедрим або Маланчиним, а 14 січня відмічають Василів день (день Святого Василя). Все, що робилось на Новий рік, — це намагання розгадати майбутнє і забезпечити добробут і щастя на наступний рік. Як зміниться у нас календар, то вже Маланка буде 31 грудня, а Василя — 1 січня.

РЕКЛАМА

В період зимових Святок — з Різдва і до Хрещення — прийнято було відвідувати богослужіння, ходити в гості, робити добрі справи. Також господарі загадували на врожай і приплід у тварин, дівчата ворожили на долю. Це була особлива атмосфера чарівності і магії. Куток у хаті з Різдва зазвичай прикрашав солом’яний Дідух — символ роду. За українськими традиціями, які сформувались за той час, коли люди почали відмічати Старий Новий рік, 13 січня наступав Другий Святвечір (або Щедрий вечір і як його ще називали «Василів вечір»). Готувалась щедра кутя, подавалась різна скоромна їжа.

На Другий Святвечір готували щедру кутю і скоромні страви: було що поїсти і випити

РЕКЛАМА

На Новий рік було що поїсти й випити: медовуха, наливки, але не годилося пити по одній чарці, а все по дві — «щоб старі жили в парі, а молоді собі пару знайшли!» — примовляли за новорічною трапезою. Як і на Різдво, на Щедрий вечір могли повторити скоромні страви: м'ясні, рибні, ковбаси, млинці, вареники, печеню, голубці, пироги і пиріжки, — було всього. А в кутю (вівсяну, пшеничну чи гречану) додавали вершкове масло або смалець (у ячмінну крупу). В багатьох регіонах на Святки кутю готували двічі (щедру кутю пропускали), а в деяких областях (Київщина, Полтавщина, Черкащина) — тричі. В західних регіонах кутю не варили, могли посівать, а наприклад, на Галичині, щедрували аж на Водохреще (18 січня).

На Щедрий вечір в деяких місцевостях виконувався обряд, який символізував добробут. На стіл виставляли пироги-калачі, страви, і батько, ховаючись за ними, питав дітей, чи бачать вони його. А ті відповідали «Ні, не бачимо…» Тоді батько приказував: «Дай, Боже, щоб і на той рік так само мене не бачили»… В деяких регіонах з Різдва виставляли хліб «карачун», який стояв на покуті до Василя (14 січня), якого шанували слідом за Маланкою.

РЕКЛАМА

Час 13 січня (Маланки) проходив зі щедрівками (а от колядувати могли всі свята) і смішною Маланкою, яка полюбляла пустощі, а ще могли водити Козу, перевдягалися, шуміли і веселилися. Обряду Маланки дотримувалися майже у всіх регіонах України, наприклад, на Покутті, Поділлі, Прикарпатті, Буковині (і до цього часу всіх Маланок збирає фестиваль, де показують сценки з сільського життя). На Поділлі в «Маланку» переодягався хлопець, а «Василем» могла бути дівчина, або це були два хлопці, які веселили публіку. Відбувалось перевдягання (як казали на Гуцульщині — «переберія») — маскування, або рядження.

Маланки бувають різними. В Пирогові таким побачили цей персонаж

Маланці підмальовували брови, буряком натирали щоки, надягали спідницю так, щоб ще виглядали і голі ноги — створювали комічний персонаж, уособлення неумілої господині, яка за що б не взялась, все робила не до ладу: то підмазує водою піч, то білить лавки, а то схопить віника і мете хату від порога до покуті… Вона робила шкоду, стрибала, танцювала. Господарі намагались «відкупитися» від Маланки і казали про неї: «Наша Маланка неробоча — на ній сорочечка парубоча. Люди ідуть на жнива, а Маланка — на пива. Люди ідуть з серпами, а Маланка — з склянками. Люди нажали по сім кіп, в Маланка — на один сніп». Колись переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, а згодом перетворилося на веселий маскарад (з масками), розвагу. В центральній частині країни був поширений вертеп, також ходив гурт переодягнених: в компанії з «Маланкою» бачили Бабу, Діда, Козу, Мисливців, Плугарів, Журавля, Лікаря, Цигана, Міхоношу та інших. «Маланка сама не ходить, а за собою почет водить». Всі вдягнені в кожухи догори вовною, підмальовані білою глиною, замазані сажею, з бородами, вусами — рядились, хто як вмів. Так люди прощалися зі старим роком — його проганяли і зустрічали новий. Велику компанію завжди радо зустрічали, особливо раділи діти. Ватага рухалася селом і заходила переважно туди, де збиралися для ворожіння дівчата.

Після заходу сонця напередодні новорічного свята вечірні «обходи» Маланки проходили під акомпанемент щедрівок. Починався «Щедрий Вечір, добрий Вечір — добрим людям на здоров’я!» (розповсюджений на Гуцульщині, Наддніпрянщині, Східному Поділлі). На більшій частині України на Щедрий вечір співали дуже відомий «Щедрик»: «Щедрик-щедрик-щедрівочка, Прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати, Господаря викликати»… Або заспівували «На щастя, на здоров'я, на нове літо! Роди, Боже, жито й пшеницю й всяку пашницю. Та будьте здорові і з Новим Роком і з Василем!»

Одежа, в яку рядилися маланкарі (фото експонатів з музею в Пирогові)

- Якщо колядки більш релігійного змісту, то основою величальних пісень Щедрого вечора було прославляння господарів і побажання всіх благ, врожаю і достатку — щедрівки більш аграрного спрямування, — уточнює Олена Громова. — Бувало, з вечора 13 січня інколи починали посівати: Маланка розкидала зерно по всій хаті, і ці посипання мали насправді аграрно-магічний зміст. Адже гуртом виконували обряд засівання — у слав’ян він був націлений на гарний врожай. За щедрування давали продукти або гроші. Зібране могли продавати і направляти кошти на церкву або оплачувати музику, святкування. Як одарювали Маланку грошима, то приговорювали: «Це Маланці на вінок (наче наречена Василя)»…

У фестивалі в Вашківцях (Чернівецької області) в переддень Старого Нового року беруть участь різні «Маланки». Фото з сайту vidviday.ua

Різдвяна Маланка: як і коли «водять Козу»

Дівчата теж інколи «водили Маланку». В цих окремих гуртах наче молоду обряжали Маланку (вінок зі стрічками, намисто), а другу рядили Василем (в жупані, шапці, шароварах і чоботах). Але ці дівчачі гурти не заходили в хату, а щедрували тільки на подвір’ї: «Ой, на річці наша Маланка у Дністрі була, у Дністрі була і дністрову воду пила, на камені ноги мила, білий фартух замочила. Повій, вітре буйнесенький, і висуши фартух тонесенький, повій, вітре, туди-сюди і висуши фартух межі люди, повій, вітре, на болото — висуши фартух на золото, повій, вітре, на дубині — висуші фартух на дівчині. Добрий вечір…» А от глибоко віруючі не тільки не пускали Маланку у двір, а й засуджували молодь за участь у дійстві і казали: «Маланочка світом ходить та з дороги людей зводить, та й з дороги християнства навертає до паганства».

Під кінець Щедрого вечора втомлену Маланку замінює Коза, яка десь «забарилася» і її нарешті відшукали. Козі співають: «Де Коза ходить, там жито родить, де не буває, — там вилягає, де Коза ногою, — там жито копою, де Коза рогом, там жито стогом. А в нашій Михайлівці всі хлопці стрільці: стрелили Козу в праве вушко, в самоє сердушко, тут Коза впала, нежива стала. Ой, встань, встань, Козонько…» І далі різні спроби Козу оживити… Такий обряд «водіння Кози» міг виконуватися під Новий рік, але в основному — на Василя.

Старовинний обряд «водіння Кози» в основному проводився на Василя, але його могли виконувати і напередодні цього свята

Ворожіння на Маланку

- Під Старий Новий рік дівчата ворожили, — продовжує Олена Громова. — Гадали, перекидаючи чобіт через хату, і куди покаже носок взуття, туди і поведе наречений. Дівчата з закритими очима рахували в тину кілочки і потім роздивлялись їх — де молодець, а де вдівець: буде стрункий, багатий чи ледар. Ще брали жменю фасолин і рахували: як випаде парне число, то бути дівчині в парі. А вранці перевіряли насипане з вечора зерно: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки. Ім’я судженого дізнавались на вулиці — питали у першого зустрічного перехожого. А як зустрінеться пес, то чоловік буде лихий, вівця — спільне життя буде спокійним. Перед сном під подушку клали гребінця, щоб «суджений-ряжений прийшов чесати голову».

В компанії з Козою ходили ряджені Дідом, Бабою, Лікарем та інші персонажі

Напередодні Нового року відбувались віщування і у господі. Як була тільна корова, то хазяйка придивлялася, куди в стайні тварина лежить головою чи в який бік стоїть, то визначали, о якій порі отелиться: як на схід, то вранці, на південь — удень, а на північ — ввечері. Про стать теляти дізнавались, коли у «Василеву ніч» з-під настільника господар витягував ложки: як попадалась чоловіча, то слід було очікувати на появу бичка. Якщо цього вечора корова повертає роги на південь, то народиться теличка, на північ — бичок. Також поведінка корови вказувала, яке буде літо: лежала тварина — то сухе, а стояла — дощове. У свято ніжки стола перев’язували мотузками, щоб воли були паровані. А щоб кури добре неслися влітку, їх «колотали» кочергою і замовляли: «Курки, не цокочить, а по копі яєць знесіть».

На Рівненському Поліссі теж були Друга кутя, Щедрий вечір, Маланка і специфічне дійство — «Щедруха», тобто співали щедрівки. А ще хазяїн у вивернутому кожусі та з їжею виходив мороза покликати на кутю: «Морозе, йди з дітками куті їсти, а як не хош, то собі хош, тільки в Петровку не йди». Господар виходив у садок і сокирою (або коцюбою) стукав по деревах, які не родили, а хазяйка перев’язувала стовбур солом’яним перевеслом, примовляючи: «Грушечко, дай мені грушок мішок, щоб ти була щедрою, як той Щедрий вечір». А ще біля неродючих дерев висипали сміття, яке збирали («щоб не винести і своєї долі») з Різдва до самого Нового року. А потім вже могли це зробити і зсипати на одну купу в саду, навіть підпалити, а дим від вогнища мав чудодійну силу — ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Дивились і на гарбузи: як в гарному стані долежували до Щедрого вечора, то вродять і наступного літа. Важливо було дізнатися про урожай льону, тому дивились на довжину соломинок, які витягували з-під застольника: як господині попадеться довга, то гарний льон вродить (буде тоді тканина, олія та інше). По довжині льняної соломинки, яку витягували всі члени родини, кожен визначав і тривалість свого життя … Отакі проводили ворожіння.

Старий Новий рік використовували для визначення врожайності: як тиха та ясна ніч — вдалий рік для всіх; як сонце зійде — до року щасливого, вродить садовина; якщо сніг піде — гречки багато вродить; яскраві зірки на небі — то буде багато грибів і гороху; як тепло, то літо буде дощовим; сильний мороз зі снігом — чекай хлібного врожаю; як на деревах багато інею — буде вдалим медозбір і вродять зернові. Помічали, яким буде перший день Нового року, то таким бути і всьому року. Якщо на Маланку відлига — до теплого літа, яка Маланка, так й літні Петро з Павлом.

- 14 січня приходило свято Василя, його тезок і Васильовичів вітали з іменинами, — продовжує Олена Громова. — А ще ходили гучними компаніями посівати (не можна було відмовляти колядникам-посівальникам, щоб «не вигнати з хати добро»), «Козу водили». Ходили ряджені, як і на Маланку, тільки серед персонажів був вже і Василь. Гурт носив маску кози, оббиту шкірою. А ритуальне дійство включає танець Кози, її «вмирання» і «воскресіння». Коза смішить, веселить, як і Маланка. Коли Коза втекла від Діда, її хлопці підстрелили, вона «нежива стала». Сценарій хоч і драматичний, але символічний — вмирає старий рік, наступає новий, перемагає віра землероба в весняне оновлення. Козу намагаються по черзі «оживити» Баба з Дідом, інші їй також співають, приносять дари, а після Лікар пропонує з шкіри Кози «чоботи пошити, а м’ясо в діло пустити», та після запропонованого могорича «оживляє» Козу… цукеркою. «Водіння Кози» перетворилося в обрядову гру і народну виставу з гумористичним змістом.

День Василя (на честь архієпископа Кесарії Кападокійської Василія Великого з Малої Азії, аскета, богослова і вченого, покровителя землеробства) приходиться на перший день Старого Нового року. Свята Маланки й Василя йдуть один за одним. За церковним календарем одне свято завершує річне коло, а інше починає його. Отже в народній уяві образи Маланки і Василя утворили стійку фольклорну пару, а Маланка приспівує: «…Ой, Василю, Василечку, веди мене на стежечку, буду тебе шанувати, щонедільки прибирати, за головоньку затикати» (мова йде про рослину — васильки. — Авт.). А Василя, до речі, застерігали у колядках, щоб з несерйозною Маланкою не дружив.

Сьогодні свято Маланки перетворилося з важливого обряда на розвагу. Фото pyrohiv.com

На Василя виконували основний обряд — оселі засівали зерном. Робили це хлопчаки, яким дякували дрібними грошима або продуктами. Діяло правило першого «полазника» (той, хто зайде на поріг зранку) — зазвичай це і був перший посівальник (спочатку він щедрував у своїй хаті), який зичив добробуту і достатку. Вважалося, що дівчатам посівати не годилось. А зерно брали у рукавицю чи торбину, йшли до хрещених батьків, родичів і близьких. У хаті посівальник сипав зерном і вітав всіх з Новим роком. Зерно від посівальника не змітали зразу — воно декілька днів повинно було переночувати в хаті. Його збирали і віддавали курам, індикам «щоб добре неслися», а горох тримали на весняний засів (додавали до загальної маси зерна). Інколи в хаті, щоб повернути здоров’я недужому, навхрест його посипали зерном. А ще вважали помічною пшеницю, якою посівали новонародженого. Посипана цим зерном яблуня буде завжди з врожаєм, а жінка, яка з’їсть те зернятко, могла народити. Так було й з худобою.

В щедрівках бажали вдалого господарського року. На Київщині щедрували:

Сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю!
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Нехай уродить краще, ніж торік, —
Коноплі під стелю, льон по коліно,
Щоб у вас, господарі, голова не боліла.
Будьте здорові, з Новим роком та з Василем! Дай, Боже!

На Поділлі бажали:

Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця
На щастя, на здоров’я, на Новий рік.
Щоб уродило краще, ніж у той рік…

Співали й колядки, в яких прославляли господаря і господиню (також окремо дітей, навіть новонароджених).

Прикмети на Щедрий вечір (Маланку)

На Василя виконувався ще один з багатьох обрядів — відлякування смерті. Щоб не було мерця в домі і «грім на когось з рідних не впав», зранку хазяїн лопатою стукав під порогом. Дівчата на горище все вимітали засушеними васИльками, «аби смерть туди не залізла».
Жінки проводили новорічний ритуал: наливали 14 січня воду в діжу в сінях, а вранці 15-го вмивалися, купалися, щоб здоров’я зберегти. Перед дзеркалом дівчата накликували заміжжя.

Як дороги засніжить, то в селах запрягали коней в санях і каталися з піснями та вигуками — їхали «на прогін» веселими компаніями. Під час таких прогулянок катали і дітей.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки.

Нагадаємо, що предстоятель ПЦУ провів Різдвяну літургію у Києво-Печерській лаврі.

1404

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів