Щедрий вечір: величальні співи, бешкети Маланки та ворожіння на майбутнє напередодні Старого Нового року

Традиції Щедрого вечора

- У себе в музеї ми 14 січня (12.00−16.00) плануємо провести «Різдвяну феєрію» з вертепними дійствами, колядками, щедрівками, конкурсом на кращу родинну різдвяну зірку, — інформує Олена Громова. — Хочемо хоч трохи людей розрадить у такі складні часи. А наступного дня, 15-го січня, наші етнографи підготували цікаві факти про види гадання. Буде інтерактив і за бажанням гостей кожному зможуть поворожити на старовинних жеребах — «бИчках» (дерев'яні фігурки), також з’явиться можливість запитати у ворожбита, на що чекати в цьому році.

13 січня — день преподобної Меланії римлянки, і в народі святкували свято Маланки (Меланки, Миланки) напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, а за григоріанським календарем, який в Україні ввели з 25 лютого 1918 року, у XX-XXI ст. на пострадянському просторі Старий Новий рік до цього часу відмічали з 13 на 14 січня).

Вечір напередодні Старого Нового року назвали Щедрим або Маланчиним, а 14 січня відмічають Василів день (день Святого Василя). Все, що робилось на Новий рік, — це намагання розгадати майбутнє і забезпечити добробут і щастя на наступний рік. Як зміниться у нас календар, то вже Маланка буде 31 грудня, а Василя — 1 січня.

В період зимових Святок — з Різдва і до Хрещення — прийнято було відвідувати богослужіння, ходити в гості, робити добрі справи. Також господарі загадували на врожай і приплід у тварин, дівчата ворожили на долю. Це була особлива атмосфера чарівності і магії. Куток у хаті з Різдва зазвичай прикрашав солом’яний Дідух — символ роду. За українськими традиціями, які сформувались за той час, коли люди почали відмічати Старий Новий рік, 13 січня наступав Другий Святвечір (або Щедрий вечір і як його ще називали «Василів вечір»). Готувалась щедра кутя, подавалась різна скоромна їжа.

На Новий рік було що поїсти й випити: медовуха, наливки, але не годилося пити по одній чарці, а все по дві — «щоб старі жили в парі, а молоді собі пару знайшли!» — примовляли за новорічною трапезою. Як і на Різдво, на Щедрий вечір могли повторити скоромні страви: м'ясні, рибні, ковбаси, млинці, вареники, печеню, голубці, пироги і пиріжки, — було всього. А в кутю (вівсяну, пшеничну чи гречану) додавали вершкове масло або смалець (у ячмінну крупу). В багатьох регіонах на Святки кутю готували двічі (щедру кутю пропускали), а в деяких областях (Київщина, Полтавщина, Черкащина) — тричі. В західних регіонах кутю не варили, могли посівать, а наприклад, на Галичині, щедрували аж на Водохреще (18 січня).

На Щедрий вечір в деяких місцевостях виконувався обряд, який символізував добробут. На стіл виставляли пироги-калачі, страви, і батько, ховаючись за ними, питав дітей, чи бачать вони його. А ті відповідали «Ні, не бачимо…» Тоді батько приказував: «Дай, Боже, щоб і на той рік так само мене не бачили»… В деяких регіонах з Різдва виставляли хліб «карачун», який стояв на покуті до Василя (14 січня), якого шанували слідом за Маланкою.

Час 13 січня (Маланки) проходив зі щедрівками (а от колядувати могли всі свята) і смішною Маланкою, яка полюбляла пустощі, а ще могли водити Козу, перевдягалися, шуміли і веселилися. Обряду Маланки дотримувалися майже у всіх регіонах України, наприклад, на Покутті, Поділлі, Прикарпатті, Буковині (і до цього часу всіх Маланок збирає фестиваль, де показують сценки з сільського життя). На Поділлі в «Маланку» переодягався хлопець, а «Василем» могла бути дівчина, або це були два хлопці, які веселили публіку. Відбувалось перевдягання (як казали на Гуцульщині — «переберія») — маскування, або рядження.

Маланці підмальовували брови, буряком натирали щоки, надягали спідницю так, щоб ще виглядали і голі ноги — створювали комічний персонаж, уособлення неумілої господині, яка за що б не взялась, все робила не до ладу: то підмазує водою піч, то білить лавки, а то схопить віника і мете хату від порога до покуті… Вона робила шкоду, стрибала, танцювала. Господарі намагались «відкупитися» від Маланки і казали про неї: «Наша Маланка неробоча — на ній сорочечка парубоча. Люди ідуть на жнива, а Маланка — на пива. Люди ідуть з серпами, а Маланка — з склянками. Люди нажали по сім кіп, в Маланка — на один сніп». Колись переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, а згодом перетворилося на веселий маскарад (з масками), розвагу. В центральній частині країни був поширений вертеп, також ходив гурт переодягнених: в компанії з «Маланкою» бачили Бабу, Діда, Козу, Мисливців, Плугарів, Журавля, Лікаря, Цигана, Міхоношу та інших. «Маланка сама не ходить, а за собою почет водить». Всі вдягнені в кожухи догори вовною, підмальовані білою глиною, замазані сажею, з бородами, вусами — рядились, хто як вмів. Так люди прощалися зі старим роком — його проганяли і зустрічали новий. Велику компанію завжди радо зустрічали, особливо раділи діти. Ватага рухалася селом і заходила переважно туди, де збиралися для ворожіння дівчата.

Після заходу сонця напередодні новорічного свята вечірні «обходи» Маланки проходили під акомпанемент щедрівок. Починався «Щедрий Вечір, добрий Вечір — добрим людям на здоров’я!» (розповсюджений на Гуцульщині, Наддніпрянщині, Східному Поділлі). На більшій частині України на Щедрий вечір співали дуже відомий «Щедрик»: «Щедрик-щедрик-щедрівочка, Прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати, Господаря викликати»… Або заспівували «На щастя, на здоров'я, на нове літо! Роди, Боже, жито й пшеницю й всяку пашницю. Та будьте здорові і з Новим Роком і з Василем!»

- Якщо колядки більш релігійного змісту, то основою величальних пісень Щедрого вечора було прославляння господарів і побажання всіх благ, врожаю і достатку — щедрівки більш аграрного спрямування, — уточнює Олена Громова. — Бувало, з вечора 13 січня інколи починали посівати: Маланка розкидала зерно по всій хаті, і ці посипання мали насправді аграрно-магічний зміст. Адже гуртом виконували обряд засівання — у слав’ян він був націлений на гарний врожай. За щедрування давали продукти або гроші. Зібране могли продавати і направляти кошти на церкву або оплачувати музику, святкування. Як одарювали Маланку грошима, то приговорювали: «Це Маланці на вінок (наче наречена Василя)»…

Різдвяна Маланка: як і коли «водять Козу»

Дівчата теж інколи «водили Маланку». В цих окремих гуртах наче молоду обряжали Маланку (вінок зі стрічками, намисто), а другу рядили Василем (в жупані, шапці, шароварах і чоботах). Але ці дівчачі гурти не заходили в хату, а щедрували тільки на подвір’ї: «Ой, на річці наша Маланка у Дністрі була, у Дністрі була і дністрову воду пила, на камені ноги мила, білий фартух замочила. Повій, вітре буйнесенький, і висуши фартух тонесенький, повій, вітре, туди-сюди і висуши фартух межі люди, повій, вітре, на болото — висуши фартух на золото, повій, вітре, на дубині — висуші фартух на дівчині. Добрий вечір…» А от глибоко віруючі не тільки не пускали Маланку у двір, а й засуджували молодь за участь у дійстві і казали: «Маланочка світом ходить та з дороги людей зводить, та й з дороги християнства навертає до паганства».

Під кінець Щедрого вечора втомлену Маланку замінює Коза, яка десь «забарилася» і її нарешті відшукали. Козі співають: «Де Коза ходить, там жито родить, де не буває, — там вилягає, де Коза ногою, — там жито копою, де Коза рогом, там жито стогом. А в нашій Михайлівці всі хлопці стрільці: стрелили Козу в праве вушко, в самоє сердушко, тут Коза впала, нежива стала. Ой, встань, встань, Козонько…» І далі різні спроби Козу оживити… Такий обряд «водіння Кози» міг виконуватися під Новий рік, але в основному — на Василя.

Ворожіння на Маланку

- Під Старий Новий рік дівчата ворожили, — продовжує Олена Громова. — Гадали, перекидаючи чобіт через хату, і куди покаже носок взуття, туди і поведе наречений. Дівчата з закритими очима рахували в тину кілочки і потім роздивлялись їх — де молодець, а де вдівець: буде стрункий, багатий чи ледар. Ще брали жменю фасолин і рахували: як випаде парне число, то бути дівчині в парі. А вранці перевіряли насипане з вечора зерно: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки. Ім’я судженого дізнавались на вулиці — питали у першого зустрічного перехожого. А як зустрінеться пес, то чоловік буде лихий, вівця — спільне життя буде спокійним. Перед сном під подушку клали гребінця, щоб «суджений-ряжений прийшов чесати голову».

Напередодні Нового року відбувались віщування і у господі. Як була тільна корова, то хазяйка придивлялася, куди в стайні тварина лежить головою чи в який бік стоїть, то визначали, о якій порі отелиться: як на схід, то вранці, на південь — удень, а на північ — ввечері. Про стать теляти дізнавались, коли у «Василеву ніч» з-під настільника господар витягував ложки: як попадалась чоловіча, то слід було очікувати на появу бичка. Якщо цього вечора корова повертає роги на південь, то народиться теличка, на північ — бичок. Також поведінка корови вказувала, яке буде літо: лежала тварина — то сухе, а стояла — дощове. У свято ніжки стола перев’язували мотузками, щоб воли були паровані. А щоб кури добре неслися влітку, їх «колотали» кочергою і замовляли: «Курки, не цокочить, а по копі яєць знесіть».

На Рівненському Поліссі теж були Друга кутя, Щедрий вечір, Маланка і специфічне дійство — «Щедруха», тобто співали щедрівки. А ще хазяїн у вивернутому кожусі та з їжею виходив мороза покликати на кутю: «Морозе, йди з дітками куті їсти, а як не хош, то собі хош, тільки в Петровку не йди». Господар виходив у садок і сокирою (або коцюбою) стукав по деревах, які не родили, а хазяйка перев’язувала стовбур солом’яним перевеслом, примовляючи: «Грушечко, дай мені грушок мішок, щоб ти була щедрою, як той Щедрий вечір». А ще біля неродючих дерев висипали сміття, яке збирали («щоб не винести і своєї долі») з Різдва до самого Нового року. А потім вже могли це зробити і зсипати на одну купу в саду, навіть підпалити, а дим від вогнища мав чудодійну силу — ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Дивились і на гарбузи: як в гарному стані долежували до Щедрого вечора, то вродять і наступного літа. Важливо було дізнатися про урожай льону, тому дивились на довжину соломинок, які витягували з-під застольника: як господині попадеться довга, то гарний льон вродить (буде тоді тканина, олія та інше). По довжині льняної соломинки, яку витягували всі члени родини, кожен визначав і тривалість свого життя … Отакі проводили ворожіння.

Старий Новий рік використовували для визначення врожайності: як тиха та ясна ніч — вдалий рік для всіх; як сонце зійде — до року щасливого, вродить садовина; якщо сніг піде — гречки багато вродить; яскраві зірки на небі — то буде багато грибів і гороху; як тепло, то літо буде дощовим; сильний мороз зі снігом — чекай хлібного врожаю; як на деревах багато інею — буде вдалим медозбір і вродять зернові. Помічали, яким буде перший день Нового року, то таким бути і всьому року. Якщо на Маланку відлига — до теплого літа, яка Маланка, так й літні Петро з Павлом.

- 14 січня приходило свято Василя, його тезок і Васильовичів вітали з іменинами, — продовжує Олена Громова. — А ще ходили гучними компаніями посівати (не можна було відмовляти колядникам-посівальникам, щоб «не вигнати з хати добро»), «Козу водили». Ходили ряджені, як і на Маланку, тільки серед персонажів був вже і Василь. Гурт носив маску кози, оббиту шкірою. А ритуальне дійство включає танець Кози, її «вмирання» і «воскресіння». Коза смішить, веселить, як і Маланка. Коли Коза втекла від Діда, її хлопці підстрелили, вона «нежива стала». Сценарій хоч і драматичний, але символічний — вмирає старий рік, наступає новий, перемагає віра землероба в весняне оновлення. Козу намагаються по черзі «оживити» Баба з Дідом, інші їй також співають, приносять дари, а після Лікар пропонує з шкіри Кози «чоботи пошити, а м’ясо в діло пустити», та після запропонованого могорича «оживляє» Козу… цукеркою. «Водіння Кози» перетворилося в обрядову гру і народну виставу з гумористичним змістом.

День Василя (на честь архієпископа Кесарії Кападокійської Василія Великого з Малої Азії, аскета, богослова і вченого, покровителя землеробства) приходиться на перший день Старого Нового року. Свята Маланки й Василя йдуть один за одним. За церковним календарем одне свято завершує річне коло, а інше починає його. Отже в народній уяві образи Маланки і Василя утворили стійку фольклорну пару, а Маланка приспівує: «…Ой, Василю, Василечку, веди мене на стежечку, буду тебе шанувати, щонедільки прибирати, за головоньку затикати» (мова йде про рослину — васильки. — Авт.). А Василя, до речі, застерігали у колядках, щоб з несерйозною Маланкою не дружив.

На Василя виконували основний обряд — оселі засівали зерном. Робили це хлопчаки, яким дякували дрібними грошима або продуктами. Діяло правило першого «полазника» (той, хто зайде на поріг зранку) — зазвичай це і був перший посівальник (спочатку він щедрував у своїй хаті), який зичив добробуту і достатку. Вважалося, що дівчатам посівати не годилось. А зерно брали у рукавицю чи торбину, йшли до хрещених батьків, родичів і близьких. У хаті посівальник сипав зерном і вітав всіх з Новим роком. Зерно від посівальника не змітали зразу — воно декілька днів повинно було переночувати в хаті. Його збирали і віддавали курам, індикам «щоб добре неслися», а горох тримали на весняний засів (додавали до загальної маси зерна). Інколи в хаті, щоб повернути здоров’я недужому, навхрест його посипали зерном. А ще вважали помічною пшеницю, якою посівали новонародженого. Посипана цим зерном яблуня буде завжди з врожаєм, а жінка, яка з’їсть те зернятко, могла народити. Так було й з худобою.

В щедрівках бажали вдалого господарського року. На Київщині щедрували:

Сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю!
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Нехай уродить краще, ніж торік, —
Коноплі під стелю, льон по коліно,
Щоб у вас, господарі, голова не боліла.
Будьте здорові, з Новим роком та з Василем! Дай, Боже!

На Поділлі бажали:

Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця
На щастя, на здоров’я, на Новий рік.
Щоб уродило краще, ніж у той рік…

Співали й колядки, в яких прославляли господаря і господиню (також окремо дітей, навіть новонароджених).

Прикмети на Щедрий вечір (Маланку)

На Василя виконувався ще один з багатьох обрядів — відлякування смерті. Щоб не було мерця в домі і «грім на когось з рідних не впав», зранку хазяїн лопатою стукав під порогом. Дівчата на горище все вимітали засушеними васИльками, «аби смерть туди не залізла».
Жінки проводили новорічний ритуал: наливали 14 січня воду в діжу в сінях, а вранці 15-го вмивалися, купалися, щоб здоров’я зберегти. Перед дзеркалом дівчата накликували заміжжя.

Як дороги засніжить, то в селах запрягали коней в санях і каталися з піснями та вигуками — їхали «на прогін» веселими компаніями. Під час таких прогулянок катали і дітей.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки.

Нагадаємо, що предстоятель ПЦУ провів Різдвяну літургію у Києво-Печерській лаврі.

1415

Читайте нас у Facebook