- 26.07 22:26 Дуже смачний суп із цвітної капусти: ніжний та ароматний
- 26.07 22:02 Дружина Віктора Павліка зізналася, чому артист вагається щодо народження другої дитини
- 26.07 21:33 Важливий процес: три найбільші переваги офлайн-шопінгу, про які ви не замислювалися
- 26.07 21:04 В Україні змінили умови надання відпустки при народженні дитини: адвокат пояснив нюанси
- 26.07 20:45 Завжди був готовий підставити плече: під Харковом загинув воїн з Хмельниччини
- 26.07 20:24 Дуже незвичайний салат з кабачками: вам точно сподобається ця бюджетна та корисна страва
- 26.07 20:14 Світло не вимкнуть до вечора: стало відомо, як 27 липня «знеструмлюватимуть» українців
- 26.07 20:04 Катастрофа: на ринку праці в Україні не вистачає понад чотири мільйони працівників
- 26.07 19:54 Як росіяни вбивали українських полонених у Оленівці у липні 2022 року: подробиці розслідування Associated Press
- 26.07 19:43 Секрети досвідчених городників: навіщо надягають целофанові пакети на зелені помідори на грядках
- 26.07 19:23 Частина військовозобов'язаних втратить право на відстрочку від мобілізації вже з 1 серпня: кого це стосується
- 26.07 19:12 Наказ Міносвіти, який позбавляв аспірантів-контрактників права на відстрочку від мобілізації, визнано незаконним
![ІІСУС НА ТИВЕРІАДСЬКОМУ МОРІ](http://fakty.ua/photos2/article/41/42/414241w540zc0.jpg)
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 1984
Скульптор: Salvador Furió
Розмір: 54×76 cm
Лімітована серія Із експозиції «Shvets Museum»
Якось так співпало, що останніми днями все частіше став звертати увагу на трагічні історії, що відбуваються в українських містах, де ведуться жорстокі бої. Людям пропонують залишити рідні місця, бо залишатися там уже просто не можна, це стає смертельно небезпечним. А вони все ніяк не наважуються на вимушений переїзд, знаходячи десятки причин залишитись там, де народилися та прожили все життя. Здавалося б, і зрозуміти їх також можна. Ось тільки часто закінчується це бідою.
Багато років тому, перебуваючи в Ізраїлі, я почув від однієї мудрої людини старовинну єврейську притчу, співзвучну з тим, про що я зараз говорю. Розповідалося в ній приблизно так. Коли в невеликому містечку почалася повінь, люди, захопивши найнеобхідніше, почали стрімко залишати свої будинки та йти у пошуках безпечного місця. Постукавши у двері будинку, де жив старий рабин, вони покликали його приєднатися до них. Але він відповів відмовою:
- Ні, йдіть без мене. Я залишаюся. Мене Бог спасе.
Вода продовжувала прибувати та прибувати. І ось уже останні біженці, що залишали місто на великому човні, крикнули у відчинене вікно, в якому помітили рабина:
- Сідай до нас. У нас тут лишилося ще одне містечко.
Але він і їм відповів відмовою, сподіваючись на волю Господа.
Незабаром міською вулицею на хисткому саморобному плоту пропливав молодий хлопець, що повертався додому, щоб забрати забутого всіма улюбленого собаку. Побачивши на даху будинку самотнього рабина, він сказав йому:
- Ребе, я вас дуже прошу: сідайте до мене. Я обов'язково врятую вас.
Але йому рабин відповів:
- Мене врятує Господь. Я вірю Йому…
Коли безжальна вода змила з даху впертого рабина і він через якийсь час постав перед Всевишнім, рабин спитав його:
- Чому ж ти мене не врятував? Адже я так тобі вірив.
На що Господь відповів:
- Я намагався тебе врятувати. Причому тричі. І тільки твоя впертість не дозволила мені зробити це…
Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.