«Зібрались на похорон, і тут дзвінок: «Ваш син вже давно похований як невідомий солдат»: родина загиблого тепер добивається ексгумації
З'ясувалось, що їхнього Володимира вже давно поховали на кладовищі у Дніпрі під порядковим номером як невідомого — не отримавши дозволу від родини, навіть не повідомивши їх про це. То ж для сім'ї залишається незрозумілим — кого ж тоді їм збирались везти з моргу, запевняючи, що все готово і все в порядку?! Ба більше, тепер родині, аби нарешті повернути додому домовину із тілом бійця, доведеться пройти сім кіл пекла — від бюрократичної тяганини до дозволу на проведення ексгумації…
«Після повномасштабного вторгнення син сам пішов до військкомату»
— Володимир за професією зварювальник, після того проходив у Донецьку строкову службу, — розповіла «ФАКТАМ» матір загиблого Мая Демиденко. — За те, що гарно себе проявив, навіть грамоту отримав. Далі була служба в АТО, з якої він звільнився через погіршення стану онкохворого батька. До повномасштабного вторгнення Володимир працював на пошті. Мешкав із дружиною та 8-річним сином Іваном у сватів на Житомирщині.
Після повномасштабного вторгнення він пішов до військкомату, хоча я просила його залишитись, бо мав на те підстави — проблеми зі здоров'ям…Та й невістка вдруге завагітніла, хотілось, аби вона не нервувала. Проте Володимир був категоричним. Мовляв, якщо кожен шукатиме причини, то хто тоді країну боронитиме. То ж хоч і з важким серцем, мусили його відпустити.
Син пішов воювати до 43-го батальйону у саперний відділ, вирушивши із побратимами у сторону Донеччини. Під Зайцевим їх ледь не розбили, потім були бої в Соледарі, під Бахмутом. Як тільки була можливість, Володимир телефонував, проте інформацією ділився дозованою, оберігаючи від страшної правди клятої війни. Бувши на посаді сапера-радіотелефоніста, брав на себе виконання й інших обов’язків, оскільки більшість побратимів не мали жодного досвіду війни. Завдяки вмінню та мужності сина все його відділення залишилось майже у повному складі, тільки Вова та його товариш загинули…
Відомо, що Володимир Демиденко загинув 15 жовтня минулого року під Бахмутом.
— Частково знаю про обставини, — продовжує мати бійця. - Сталось пряме потрапляння ворожого снаряду у бліндаж. Вова загинув миттєво. Коли із ним обірвався зв'язок, змогла додзвонитись побратиму сина. Він саме перебував вдома, про що я дізналась вже під час розмови. Спитала, чи не знає він, де мій син. Він відповів: «Нема…» Я ще перепитала, що, певно, десь поїхав на іншу позицію, але у відповідь почула: «Його зовсім нема, загинув».
В ту мить зупинилось життя. Я все картала себе: як же так, матір, і не відчула, що сину погано, що сталось непоправне… Сповіщення про загибель Володі отримувала невістка, бо він з її району призивався. Сталось це буквально за кілька днів. У військкоматі повідомили, що тіло з поля бою забрали, але його упізнати нереально. Щоби стовідсотково переконатись, що це саме наш Вова, потрібно його дружині везти сина до поліції здавати ДНК. Але ми відмовились, бо невістка перебувала на останніх місяцях вагітності. То ж прийняли рішення, що у Дніпро, куди привезли тіло сина, поїде його батько, бо мені потрібно було залишитись з лежачою бабусею. Там він пройшов усю процедуру, написав заяву, але на руки йому не дали жодного документа. Попросити про це чи запитати, чому не дали документа, він фізично не міг, бо після операції втратив можливість розмовляти. Але тоді й думки не було, що станеться така прикра подія. Ба більше, чоловіка у морзі запевнили, що тіло Володі до вияснення обставин ніхто не хоронитиме, тому що ми самі та ще й досить оперативно звернулись до них для здачі тесту на спорідненість.
«Нас запевнили, що тіло в морзі, привезуть наступного дня»
Весь цей час, каже співрозмовниця, вони чекали новин.
— Слідча відмовилась давати контакти, заявивши, що це її особистий номер. Зателефонувала 7 січня й повідомила, що ДНК-тест батька та сина підтвердився, — розповідає Мая Демиденко. — Просила готуватись до похорону, тіло перебуває у морзі. 10 січня представник військової частини заявив, що всі підготовчі роботи практично виконано, але ввечері заявив, що привезуть наступного дня. 11 січня в першій половині дня від того ж представника військової частини надійшла інформація, що все повністю підготовлено, всі потрібні документи по загиблому готові та знаходяться при ньому, але оскільки екіпаж везе не одного загиблого, а одразу декілька, і ще завершують підготовку по іншому загиблому воїну з району, тому привезуть з дня на день.
Читайте також: «Рука мого чоловіка — це символ гідності та мужності українського воїна»: про бійця, тіло якого знайшли в Ізюмі, розповіла його дружина
Вся наша рідня з різних частин країни з'їжджається віддати шану, ми готуємось до найважчого дня у житті — прощання з нашим Володею. І тут — дзвінок з військкомату й уже категорично інша новина: загиблого не просто не везуть родині для прощання і поховання, а його вже поховали на кладовищі в Дніпрі ще 10 листопада під простим порядковим номером як невідомого. Не отримуючи дозволу від нашої родини, навіть не повідомляючи про це!
— Коли наша шокована сім'я по колу починає обдзвонювати військкомат, лабораторію, слідчих, щоб добитися правди, з'ясовується наступне. Я, вбита горем мати, сама маю їхати в Дніпро, сама займатися організацією ексгумації, збирати купу документів, ходити по всім інстанціям і ніяких термінів по цьому всьому пеклу нема… — каже у відчаї мати бійця. — Мені навіть важко зрозуміти, навіщо так було зроблено, невже справа у виплатах?! Чи, може, комусь хочеться познущатись із родини того, хто без вагань віддав своє життя за Україну?
У розпорядження журналіста «ФАКТІВ» потрапила постанова слідчого відділу Дніпровського районного управління поліції за 6 січня 2023 року. У ній вказано, що 20 жовтня до них дійсно звертався тато загиблого — Василь Демиденко — з метою проведення молекулярно-генетичної експертизи, аби встановити генетичне кровне споріднення із невідомим загиблим військовослужбовцем, який може бути його сином.
«По даному факту кримінального провадження призначена судова молекулярно-генетична експертиза. Підтверджено, що Василь Демиденко може бути біологічним батьком загиблого з вірогідністю не менше 99,9999%.», — йдеться в постанові.
В іншому документі, від Дніпропетровського обласного СМЕ до РАЦСу, знаходимо інформацію, що «особа трупа встановлена як гр. Володимир Демиденко згідно з актовим записом від
А вже за кілька днів, 10 жовтня, тобто після встановлення особи воїна, йдеться у листі, «його поховали у м. Дніпро на цвинтарі Краснопілля».
Своєю чергою військовий адвокат Роман Лихачов переконаний: посадовці у цьому випадку порушили інструкцію про організацію поховання військовослужбовців.
— Наказом по військовій частині призначається комісія для організації поховання, до складу якої включаються один із заступників командира військової частини, офіцери штабу по виховній роботі та офіцери підрозділу, де проходив військову службу
загиблий військовослужбовець, — розповів він «ФАКТАМ» — Під час організації поховання загиблого військовослужбовця коштом військової частини закуповуються такі предмети ритуальної належності, як ритуальний вінок, державний прапор, який після поховання передається близьким родичам. Тому питанням поховання даного бійця повинні займатись відповідні служби, а не його рідні. Крім того, без письмово дозволу родини тіло ніхто не мав права хоронити. Ексгумація — це ще одна важка моральна процедура для родини, до якої й призвели халатні дії відповідальних осіб.
6535Читайте також: «Маленькі донечки передають поцілунки татові у вічність»: 8 місяців родина загиблого воїна не може забрати його тіло в окупантів
Читайте нас у Facebook
