Чесно кажучи, я навіть не знаю справжнього імені цієї красивої української жінки, яка написала мені днями листа. У Facebook вона називає себе Sandra Alex. І донедавна ми з нею взагалі були незнайомі.

Сандра написала, що слідкує за моїми «порцеляновими історіями» і дуже хоче зробити подарунок для нашого музею. Узнавши про те, що вона наразі перебуває в Італії і заробляє там на життя нелегкою працею, я подякував за пропозицію і чемно відмовився. Бо мені, на жаль, добре відомо, як нашим українкам нелегко доводиться на чужині. Але Сандра наполягала: «Так, дійсно, праця нелегка, але добре оплачувана… Дуже хочу, щоб ви зрозуміли: я хоч і в Італії, але думками і серцем в рідній Україні. Слідкую за всіма новинами з України і душа розривається від болю… Як страшний сон… Важко навіть повірити, що таке може бути… Захоплююсь мужністю нашого народу. Ми із Італії також намагаємося робити свій внесок у Перемогу. Тримайтеся. Слава Україні та її героїчному народу!»

На світлинах, які мені переслала Сандра, були чудові фігурки відомої італійської порцелянової мануфактури Capodimonte. Звичайно, у нашій музейній експозиції вишукані вироби майстрів цієї мануфактури гідно представлені — поряд з шедеврами інших найвідоміших у світі мануфактур. Вони мені дуже подобаються. Але, знаючи їхню вартість, я попросив пані Сандру не витрачати на подарунок гроші: «Ви і без того зігріли мою душу своєю добротою. Повірте, жоден подарунок не зробить більшого…»

Написав і подумав: «Господи, які ж у нас люди!.. Війна. У кожного безліч власних проблем. А вони, важкою працею заробляючи кожну копійку, прагнуть і захисників на фронті підтримати, і вимушених біженців і переселенців обігріти душевним теплом, та ще й подарувати щось прекрасне українському музею порцеляни…» Останнім часом став надто сентиментальним. Але як, скажіть мені, можна не бути таким, зустрічаючи людей, подібних Sandra Alex, красивій українській жінці із Італії?

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Щиро ваш.