Олександр Кацуба: «Росія продовжує атакувати енергетичну безпеку Європи»
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну особливої актуальності набуло питання енергетичної залежності Європи від російських енергоносіїв. Газ, нафта, уран, вугілля з росії становили значну частину енергетичного балансу Європейського Союзу. Для України це питання теж залишається болючим, адже енергетична безпека України та ЄС — це пов'язане питання, без першого неможливе друге і навпаки.
Про це у своїй колонці пише український підприємець та експерт з енергетики Олександр Кацуба.
За 2022 та 2023 роки європейські політики, бізнес та громадськість багато зробили для того, щоб позбутися цієї небезпечної залежності. Минулої зими майже вся Європа (за винятком Угорщини) пройшла без російського газу, цього року ситуація залишається такою самою. При цьому Центральна Європа почала діяти раніше. Після розвалу радянського блоку вона більше залежала від російського газу, ніж Західна, але завдяки тому, що загрозу там бачили вже раніше, цієї повної залежності вдалося позбутися 2022 року за лічені місяці. Найуспішніше російської залежності позбулися Литва та Польща.
Позитивна тенденція спостерігається і з нафтою: так, російська нафта залишається критично важливою лише для тієї ж Угорщини, а також Чехії, Словаччини та Болгарії; однак Чехія та Болгарія вже реалізують кроки для того, щоб до 2024 року повністю відмовитися від російських енергоносіїв.
Але росіяни не лише зберігають деякі критичні фізичні сегменти ринку під своїм контролем, а й продовжують вести агресивну політичну та інформаційну війну проти європейської енергетичної незалежності.
Перший виклик, що створює країна-агресор — в атомній енергетиці. росія, як і раніше, контролює понад 40% світового палива для ядерних реакторів. Від російського ядерного палива залежить не лише Європа, а значною мірою і Сполучені Штати. Наші партнери розраховують позбавитися залежності від росії протягом наступних 3−5 років.
Але росія продовжує працювати на ринку атомної енергетики та користується гібридною позицією Угорщини, яка досі не відмовилася від ідеї побудувати атомну електростанцію спільно з росіянами. росія вкладається в «екологічне» лобі, що атакує будь-які ініціативи щодо будівництва нових потужностей атомної енергетики. З цим зіткнулися поляки, де до 2030 року планується збудувати 6 атомних реакторів: росіяни активно вкладаються в дискредитаційну кампанію.
Вирішенням цієї проблеми може бути виключно налагоджене виробництво власного палива для АЕС та поширення на європейському ринку власних, американських та японських ядерних технологій. Насамперед — використання вдосконалених малих модульних реакторів (SMR), які стали одним із безпечних та доступних варіантів ядерної енергії.
Другий виклик — росія активно зриває плани заміщення власних нафти та газу іншими видами викопного палива. Вище ми написали, що Європа зуміла замістити російський газ і практично повністю відмовитися від нафти, але, крім поставок з Африки, Близького Сходу та Америки, це сталося завдяки поверненню до традиційного палива, зокрема й вугілля. І тут активно працює те саме «екологічне лобі». Європейський Союз, особливо Німеччина, останні 20 років відмовлялися від вугілля на користь відновлюваної енергії та… російського газу.
Така ставка виявилася і економічною, і енергетичною, і політичною помилкою, тому що давала російській диктатурі можливість займати ринок і працювати над дискредитацією всіх інших джерел енергії, крім власних. І тепер, коли повернення до вугілля та «реабілітація» атомної енергії стає питанням виживання Європи, доводиться витрачати час, зусилля та гроші на розвінчування інспірованих росією міфів.
Третій виклик — у Європі вистачає лобістів, які бажають «повернути все як було до 2022 року». Незважаючи на те, що Європейський Союз та окремі країни вкладаються у відмову від російських енергетичних ресурсів, продовжують працювати прихильники концепції «треба помиритися з путіним і знову купувати у нього газ та нафту». Віктор Орбан не один такий. Марі Ле Пен у Франції, партія Альтернатива для Німеччини, австрійські, нідерландські, словацькі праві радикали активно обстоюють цю позицію.
Ці ідеї досі не є мейнстримом, але вони — озвучені на широке коло — послаблюють не лише позиції прихильників допомоги Україні, а й тих, хто розуміє російську енергетичну загрозу та обстоює позицію енергетичної незалежності Європи.
Четвертий виклик — росія звикла діяти як терористична держава. По постійних атаках на українську енергетичну інфраструктуру ракетами та дронами ми вже знаємо, що путін не зупиниться ні перед яким злочином, щоб спробувати деморалізувати українців. Те саме він робить з Європою.
У жовтні за загадкових обставин вибухнув газопровід між Естонією та Фінляндією. До цього було здійснено спроби здійснити атаки на енергетичну інфраструктуру Чехії, Польщі та Німеччини. Ми точно знаємо: поки в росії існує режим путіна, терористичні атаки в Україні, Європі та світі неминучі. У тому числі — проти енергетичної інфраструктури.
Загалом ми можемо констатувати: росія і перед нападом на Україну використовувала енергоносії як зброю, путін сам прямо говорив, що вони «енергетична наддержава» і що енергетика — це для росії механізм впливу, але європейці та світ загалом не помічали всього масштабу російської енергетичної небезпеки. Так само недооцінювали агресивність режиму, який побудували путін та його спільники.
Повномасштабне вторгнення продемонструвало всю вразливість ресурсної залежності від диктатур, що призвело до тектонічним зрушень на енергетичному ринку. Ця війна показала необхідність глобальних реформ енергетичної політики у світі, і особливо в Європі, довела, що просування відновлювальних джерел енергії та розвиток локального виробництва — єдина можливість забезпечити енергетичну незалежність для нашого континенту.
Олександр Кацуба — український підприємець, експерт у сфері енергетики, власник компанії «АЛЬФА ГАЗ».
223Читайте нас у Facebook
