Гра в «Калиту», дівочі прийоми ворожіння на долю та молодечі «бешкети»: як в давнину проходили вечорниці на Андрія

У зв’язку з переходом православної церкви України на новоюліанський календар святого Андрія Первозванного, який став першим з апостолів Ісуса, тепер вшановують 30 листопада (раніше свято припадало на 13 грудня).

В побуті українців здавна зберігаються звичаї і обряди святкування Андрієва дня. Про які народні традиції йдеться, які обрядодії відомі етнографам, розповіла «ФАКТАМ» Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові.

В народі Андріїв день ще називають «Калитою»

- Про релігійне свято відомо, що воно пов’язано з учнем Христа, який з юнацьких років вирішив присвятити життя служінню Богові, — починає розповідь Ніна Главацька. — Ісус покликав Андрія першим з числа 12 апостолів, тому Андрія і назвали Первозванним, а потім він привів і свого брата — святого апостола Петра. За біблійними переказами, Андрій Первозванний став послідовником Христа, проповідуючи віру на сході Римської імперії, був місіонером у Скіфії, слово Боже ніс у східні країни, серед різних народів. Долаючи береги Чорного Моря, Причорномор’я, Крим, піднявся за течією Дніпра до місця, де згодом виник Київ. Як каже літопис XIII століття, Андрій благословив київські схили і напророчив перед учнями, що саме тут буде великий осередок християнства: «На цих горах засяє ласка Божа, буде велике місто».

Після слов’янських поселень Андрій повернувся в Рим і до Фракії. Останнім відвідав Патри, де його за проповіді про Ісуса розіп'яли на Х-подібному хресті. Мощі Андрія перенесли в 357 році з Патри до Константинополя, а в ХІІІ столітті — до італійського міста Амальфі. На місці розп’яття виник найбільший у Греції храм Андрія Первозванного.

В пам'ять про Андрія в народі традиційно вітають з іменинами Андріїв та Андрійовичів. Оскільки всі релігійні свята перекликаються з язичницькими, то день Андрія припав на дохристиянське свято Калити, або Коляди, яке пов’язане з культом Сонця. Розваги, ігри під час вечорниць в ніч з 29 на 30 листопада саме і стосуються традицій вшанування бога Сонця. В народі Андріїв день (або просто «Андрія») ще називають «Калитою». І в народних традиціях збереглися ще дохристиянські обряди вгадування майбутньої долі, заклинання, ворожіння. В українських традиціях свято найяскравіше серед інших і дуже популярне особливо в молодіжних колах завдяки забавам і обрядам.

На Катерини (святкують зараз 24 листопада, а раніше — 7 грудня) дівчата не завжди могли збиратися з хлопцями, а вже на Андрія обов’язково сходилися разом, бо всі дуже чекали цих гулянь. Андріїв день вважали парубоцьким святом, бо хлопцям вночі дозволялось бешкетувати, робити збитки. А дівчата ворожили на долю.

Головні дійства пов’язані з іграми «кусання Калити». Ще вдосвіта напередодні дівчата збиралися в одній з світлиць на толоку, зносили продукти і замішували тісто на калиту. Мав вийти круглий корж, що символізував сонце. Тісто місили по черзі — від найстаршої до молодшої дівчини. Корж випікався солодким (з медом), оздоблювався родзинками, калиною, маком, вишнями, горіхами, і запікався у вигляді твердого кола з діркою посередині. З давнини люди вдавались до символів світотворення — пекли корж-коло, прикрашали його маком (наче це зорі), знаками «безкінечниками» з тіста і так намагались нагадати про сонячний цикл, за яким жили. Тож казали в народі: «Від Різдва до Різдва котиться колесо Свароже».

Щоб провести Андріївський обряд «кусання Калити», корж через отвір нанизували на стрічку і підвішували до сволока хати. Посиденьки молоді супроводжувались жартами й різноманітними витівками. Гурт збирався в орендованій у вдови хаті. Дівчата готували страви до столу. Спершу не пускали хлопців, навіть перемотували мотузкою стежку, але згодом запрошували їх за гостинний стіл. Після вечері тривали комічні ігри та забави.

З обрядовою стравою «Калитою» влаштовували розваги. Коло прив'язували якнайвище попід стелею, а хлопці з зав'язаними очима мусили дострибнути й відкусити шматок. Обирали жартівливого хлопця — «Пана Калитинського», який ставав біля «Калити» (тримав вільний кінець стрічки і регулював її довжину) і з квачем в руках запрошував парубків до гри — «Калиту кусати». Він був готовий мазати сажею кожного після невдалої спроби дотягнутися до Калити.

В народі жило повір’я: хто вкусить «Калиту», тому цілий рік буде везти у всьому. Після гри в «Калиту», корж знімали зі стрічки і ділили між присутніми, причому хлопці платили «на стрічки» дівчатам за те, що калиту місили. На вечерю подавали вареники з капустою, страви з городини, садовини. А хлопці складались на могорич — за те, що калита солодка була.

Здавна вважали, що Андрієва ніч допоможе дівчині дізнатися долю

- «Калита, Калита, солодка була. Тепер ми її з’їли, за женихами полетіли», — казали дівчата і ближче до півночі переходили до ворожіння, — продовжує Ніна Главацька. — Здавна дівчата щиро вірили, що Андрієва ніч допоможе дізнатися долю: чи станеться заміжжя, хто ж буде судженим. От і казали в народі: «На Андрія робиться дівчатам надія». Способів ворожіння на жениха існувало багато і здебільшого веселі. Проводили як групове, так індивідуальне гадання. Уже під час вечері дівчина наливала в блюдце вина або горілки, може й просто розведеного водою меду, клала туди перстень і пропонувала жениху дістати його. Як дістане губами і носа не вмочить, то життя подружнє складеться.

Гадали на балабушках (пампушках), які випікала кожна дівчина, позначаючи свій хлібець яскравою ниткою. Воду на балабушки носили ротом від самої криниці. Готову випічку розкладали на ослінчик в хаті і запускали голодного песика. Чию балабушку він схопить першу, та й заміж піде скоріше за всіх, а як вкусить і кине — поганий знак (до нестійкого подружнього життя), занесе кудись — то дівчина переїде далеко з дому.

А ще дівчата практикували «підслуховування»: вони ходили під чужими вікнами і прислухались до розмов у хаті. Якщо там покрикували на дітей, давали вказівки і команди типу «сядь», «сходи корову погодуй», «принеси води», то в першому випадку дівчина розуміла, що сидіти їй в дівках, а в інших — відбудеться сватання. Бувало, що під вікнами просиджували без користі. Тоді дівчата самі кидали репліки до господаря: «Дядьку, де ваші ключі?» А він розгніваний міг буркнути: «У вівсі, щоб посивіли ви всі». А дівчатам хотілось почути обнадійливе: «Ключі наші у пшениці, щоб усі ви були молодиці»…

На Поділлі використовували обряди, пов’язані з сіянням конопель, а на Поліссі — льону. Дівчата опівночі обходили тричі хату, розкидали дрібне насіння по снігу і волочили по ньому подолом спідниці, збираючи туди насіння зі словами: «Андрію, Андрію, конопельку сію, спідницею волочу, заміж вийти хочу. Дай знати, з ким весілля грати». Якщо вдалося отримати парну кількість насіння, то пара скоро знайдеться, а як непарне число — то чекати наступного ворожіння.

Часто дівчата перед сном загадували ім’я судженого. Як присниться, то мрія здійсниться.

Ще був варіант з куркою і півнем, яких зв’язували хвостами, щоб дізнатись про голову сім’ї. Як перетягне півень, то в родині верховодитиме чоловік, як курка — то жінка.

Читайте також: Андрієв день: що категорично заборонено робити, щоб не накликати лиха

На Чернігівщині зранку дівчата підв’язувались паском і цілий день молились, не їли, а ввечері перед сном пасок складали навхрест під подушку, примовляючи: «Живу у Києві, кладу хрест у головах, з ким вінчатися, з ким заручатися, з тим і за руки держатися». Вважалося, що вночі присниться доля. А ще перед сном часто дівчата ставили під ліжко миску з водою, а на неї дощечку — наче кладку через річку, і просили з примовками, щоб суджений приснився. На Одещині (і по багатьох регіонах) дівчата дізнавалися про судженого, записуючи на паперових клаптиках знайомі імена. Напередодні Андрія звечора клали всі підписані папірці під подушку, а зранку витягували один з них.

Гадали ще на двох свічках, які робили з клоччя, підпалювали і просили: «Андріє, добродію, допоможи мені долі відшукати». Примічали: горять свічки рівно і прихиляються одна до одної — до щасливого шлюбу, як відхиляться свічки — то це не віщувало добра.

Для гадання використовували в тому числі і взуття. Його дівчата знімали з лівої ноги, щоб виміряти відстань від столу до порогу: та, яка зробить це швидше, першою і вийде заміж. Також брали чобіт і переставляючи в напрямку порогу, примовляли: «молодець», «удовець», «буду дівувати». І на якому з цих слів чобіт «вийде» з хати, така доля й чекатиме дівчину. А перекидаючи чобіт через хату, дівчата дивились, який напрямок покаже носок взуття, звідти її наречений і покличе. На Буковині ще приговорювали: «Не чобіт кидаю, а судженого зазиваю — нехай моєму серцю скаже, в який бік ступить моя нога». Також вірили, що можна про долю дізнатися, якщо вийти ввечері на вулицю і спитати ім’я першого зустрічного, тезкою якого і буде наречений.

На Андрія забороняли будь-яку інтелектуальну працю, бо можна втратити розум

- З Андріївських обрядів збереглися не тільки дівочі ворожіння, а й так звані «хлопчачі збитки», — розповідає Ніна Главацька. — На Андрія парубкам дозволялося бешкетувати після вечорниць. Якщо батьки не пускали якусь дівчину на гуляння, то хлопці могли розібрати їм тин, або ворота кинути в річку, витягти на дах хати сани або воза, також замастити сажею вікна. Правда, батьки дорослих дочок могли вартувати на подвір’ї, спускати собак, але знали: «Хлопців, як чортів, не встережеш» (пізніше, на зимових святах, батьки ставили бешкетунам могорича, щоб ті повернули назад закинуте добро). Бувало, якщо хлопців не запрошували на «Калиту», то вони теж могли відреагувати і начудити.

Вважали, що в Андріїв день гріх щось робити без поважної причини. Тож жінки категорично не шили і не пряли, не пекли хліба. В цей день здавна забороняли будь-яку інтелектуальну працю, бо можна втратити розум. Свято припадає на Різдвяний піст, тож не вживали м’ясної та молочної їжі, яєць — святковий стіл був пісним і страви готували з круп, овочів, фруктів і сухофруктів, горіхів та бобових.

Вранці на день Андрія віряни ходили до церкви, а незаміжні дівчата ставили святому свічку і промовляли: «Не свіча горить, а моя душа. Як я до тебе, так ти до мене». В молитвах просили святого про порядного чоловіка й щасливе сімейне життя.

Читайте також: Чому святого Миколая вважали другим після Бога: історія та традиції зимового свята

День Андрія Первозванного закінчував осінній цикл свят. І здавна люди намагались передбачити погоду на зиму. Казали: «На Андрія треба кожуха-добродія». У народі, зокрема, вірили: якщо вода на річках тиха, то слід чекати спокійної зими, якщо бурлить і шумить, то неминучі завірюхи. Якщо вдень випаде сніг, то наступного тижня закрутить хурделиця. До свята не випав сніг, то очікується тепла зима. Як з’явився сніг на свято — до холодної і довгої зими. Казали в народі: «На Андрія треба кожуха-добродія», «На Андрія вложи руку в засув у хліві». Як червоний вогонь у печі у святковий вечір — на холоднечу, білий — на відлигу. На свято холодно, але сонячно, то бути гарному врожаю, а день без опадів і світить сонце — до коротких холодів і можна чекати багатого врожаю.

Раніше публікувалися гарні листівки та добрі привітання на день ангела Андрія.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Ніни Главацької, зібрані у відрядженнях у довоєнні роки

624

Читайте нас у Facebook