«У сина було сім контузій, у стегні залишилась куля»: трагічна історія сапера з Донеччини, який прямо зі шпиталю повернувся на фронт
Старший солдат Євген Панченков з Костянтинівки після закінчення строкової служби перейшов у 2018 році на контракт. Перед повномасштабною війною хлопець встиг побувати вдома, отримавши відпустку. З початком війни влітку 2022-го займався розмінуванням Харківської області. Був кілька разів поранений та контужений, лікувався у шпиталях. Він міг повернутися додому через стан здоров'я, після контузій мав часті головні болі й не міг заснути без ліків. Але не хотів залишати побратимів та після лікування завжди повертався на місце служби. Восени 2022 року 27-річний солдат загинув — він підірвався на фугасному снаряді неподалік селища Турове Харківської області. Посмертно Євген Панченков нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня…
— Євген був третьою дитиною та наймолодшим у родині. Бажаний син, адже у нас з чоловіком дві дочки, — розповідає «ФАКТАМ» мати загиблого Олена Панченкова. — Народився він у День захисту дітей — 1 червня, та завжди цю дату ми відзначали у сімейному колі. Я пекла його улюблений «Наполеон», мріяла про те, як він виросте, одружиться й в мене буде багато онуків. Бо це і є найбільше щастя кожної матері. Син, як і більшість дітей, ріс тямущим, веселим, допитливим. А ще був трохи бешкетником. То цукор розкидає по хаті, то чашки розіб'є, а уламки жбурне за паркан. Для кожного — банальні речі, а для мене тепер — спогади, від яких серце розривається на шматки.
Женя навчався у костянтинівській школі № 16, яка зараз сильно пошкоджена російськими окупантами. Нічим особливим не відрізнявся від своїх однолітків. Був єдиним хлопцем у сім'ї, але дуже прив'язаний до мене — більше, ніж доньки. Завжди переживав за моє здоров'я, адже я часто хворіла. На кожне свято дарував троянди, парфуми. Євген навчався у професійному ліцеї — ПТУ № 113, закінчив його з підвищеним розрядом за спеціальністю «зварювальник». Вплинув на професію батько, він все життя цим займався. Пам'ятаю, що ще зі студентських років Євген підробляв, проводячи зварювальні роботи на машинах, тому бонусом до стипендії була ще й зарплата. Отримавши диплом, син влаштувався на комунальне підприємство сторожем. Ба більше, він був настільки працелюбним, що знайшов собі ще й третю роботу — фасування паперу та плівки у приватного підприємця.
За словами матері, наприкінці 2018 року Євген потрапив на строкову службу до Національної гвардії України. Проходив її у Харкові у військовій частині 3005. Служив сумлінно. Нарікань не було. Через рік захисник вирішив підписати контракт.
— Раніше син мав романтичні стосунки, але до весілля так і не дійшло, — додає пані Олена. — Тому сповна віддавався службі, це й була його любов. Я бачила, як світились його очі, коли він був на службі. Євген мріяв у майбутньому носити офіцерські пагони. Та не встиг. Перед великою війною він встиг побути вдома у відпустці. Саме виїхав з дому 22 лютого, провівши з нами цілий місяць! А через два дні від сина дзвінок, що почалось вторгнення. Й мій син взяв до рук зброю, щоби боронити країну. Харків та область з ночі бомбардували вороги, тому ситуація була складною. Женя подзвонив мені й сказав, що не хоче ховатись по підвалах та казармах, йде у добровольці. Двічі записувався, поки нарешті взяли. Євген мав спеціальність сапера. Боронив Донеччину. Влітку 2022 року ми з чоловіком їздили до нього у Бахмут. Тільки там син зізнався, що знаходився в оточенні під Лисичанськом. Тоді згоріли всі його документи, які відновити він так і не встиг.
Чотири рази Євген лікувався у шпиталі. Переніс сім контузій. У лівому стегні залишилась куля. Настільки турбували головні болі, що без снодійного спати не міг. Я часто допитувалась у сина, що ще він від нас приховує. Та у відповідь чула: «Мамо, якщо я тобі все розповім, в тебе дах поїде». За мужність та героїзм за життя Жені вручили нагороди — медаль «Захиснику Вітчизни» та нагрудний знак «За відвагу у службі». Востаннє я бачила сина 5 вересня. Він проходив лікування у шпиталі. Навіть бувши там, він благав нас виїжджати з Костянтинівки, яку часто обстрілювали та через це гинули люди. Я ж просила його комісуватися з армії через стан здоров'я. Та Євген і слухати не хотів, наголошував, що без нього побратимам важко буде…
Читайте також: «Перед загибеллю батько врятував дев’ятьох побратимів»: історію добровольця розповіла його дочка
З лікарняного ліжка Євген повернувся на службу. Займався розмінуванням Харківської області, яку в той час звільняли українські військові. Поблизу селища Турове 15 вересня сапер і загинув.
— Знаю, що спочатку проїхали дві легкові машини. Все було добре. А третьою їхала вантажівка, мій син сидів у кузові ззаду зі сторони правого колеса. Й автівка наїхала на керований фугас. Коли стався вибух, захисники бігли з інших машин рятувати бійців. Але вже нікого було рятувати. Євген та його побратими загинули миттєво. Я була на упізнанні сина. Руки та ноги у нього вціліли. Весь удар на себе взяла грудна клітина. Нікому в житті не побажаю сидіти над труною своєї дитини, гладити та цілувати холодні руки й несамовито кричати!
Поховали Євгена на кладовищі району Червоний у Костянтинівці. Попереду несли коровай та гільце. Через місяць після похорону з його могили вкрали прапор, я викликала поліцію. Зрозуміло, що винних так і не знайшли. Та й взагалі дуже боляче, що у місті, яке практично на лінії фронту, від 2014 року так і не навчились цінувати тих, хто віддав життя за Україну…
Як розповіла «ФАКТАМ» дружина одного з військових Костянтинівки Світлана Ломова, в місті поки немає Алеї слави, немає й віртуального меморіалу. Лише на офіційній сторінці міської військової адміністрації публікують репости історій загиблих жителів регіону зі сторінки обласної адміністрації. Жінка зверталась до міського голови, та їй відповіли, що громада знаходиться в активній зоні бойових дій та «безпекові питання вкрай важливі».
Читайте також: «Мамо, мені нічого не неси, їм дай»: полеглий боєць уві сні попросив матір звести Меморіал на честь загиблих героїв
— Крім того, зі своїми пропозиціями виступав і відомий краєзнавець Володимир Березін, — розповідає Світлана Ломова. — Пропонував надати загиблим військовим звання почесного громадянина Костянтинівської громади. Майже два роки великої війни, а прифронтове місто, яке хоча й знаходиться під обстрілами, продовжує жити зі світлом, газом, мережами магазинів, аптек, кафе та закладами харчування, працюють банки, та люди не відчувають таких проблем, як у тому ж Лимані або Часовому Ярі. Але при всьому цьому працівники військової адміністрації, у тому числі інформаційного відділу, відділ культури за стільки часу нічого не зробили що до пам'яті загиблих військових з Костянтинівської громади. Люди, які пішли захищати мешканців від ворога, які поклали своє життя та не здійснили свої мрії, не мають поваги серед військової адміністрації та чиновників. 22 грудня 2023 року під час засідання громадської ради при виконкомі Костянтинівської міської ради наполегливо підняли це питання. Члени ради проголосували за те, щоб направити звернення від громадськості щодо створення робочої групи з членами від громадськості з цього питання. Кожна родина, яка втратила рідну, близьку людину, має право на те, щоб пам'ять про їхнього героя була вшанована…
Щоб зберегти пам’ять про кожного захисника з Костянтинівської МТГ, який загинув внаслідок війни росії проти України, на базі Українського інституту антикризового менеджменту об'єдналися небайдужі жителі Костянтинівської громади, які взяли за мету закарбувати військові подвиги місцевих жителів. Активісти збирають, верифікують та оприлюднюють інформацію про захисників, загиблих на російсько-українській війні. Також готують розповіді про героїв для соціальних мереж, друкують та оприлюднюють банери та буклети.
Раніше «ФАКТИ» розповідали трагічну історію Віктора Ліпея зі Жмеринки. Мама Віктора після втрати сина-героя присвячує йому вірші та віддає всі гроші ЗСУ.
1834Читайте нас у Facebook
