ПОИСК
Шоу-бізнес

«Того дня я з усіма попрощалася, думала, що можу не прокинутися»: популярна актриса про випробування та панічні атаки під час війни

12:20 1 червня 2024
Тетяна Злова

Популярна українська акторка, зірка серіалів «Рубан» та «Морська поліція» (ICTV2) Тетяна Злова з початку повномасштабної війни залишається в Україні. Вона не поїхала з Києва у перші місяці вторгнення рф, навіть попри вибухи біля її будинку. Акторка зізнається, що час від часу її знову накриває депресія. Але з тяжкого стану її вивело спілкування з рідними, коханим та відновлення зйомок.

В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Тетяна розповіла про спорожнілий Київ, звернення до лікарів та зміни у житті.

«Досі здригаюся від шарудіння»

— Тетяно, який у вас зараз настрій?

— Насправді набагато кращий, ніж на початку великої війни. Психологічно розумію, що досі здригаюся від шарудіння, але почуваюся набагато краще, ніж у перший рік повномасштабного вторгнення. Спочатку звикаєш сприймати вибухи, сирени, а потім миришся з цим. Просто прийшло звикання, а не прийняття.

— Часто згадуєте початок повномасштабного вторгнення?

РЕКЛАМА

— Намагаюся майже не згадувати, але думки вертаються, коли, як нещодавно, бачу росіян на червоній доріжці на Каннському кінофестивалі. Проймає відчуття несправедливості. Важко на це дивитись, поки в моїй країні війна. Звичайно, частина мене хоче, щоб та сторона страждала. Але я розумію, що це отруйні почуття, і намагаюся гнати їх від себе. Гадаю, час розставить усе на свої місця.

— Яким було ваше 24 лютого?

РЕКЛАМА

— Я мала їхати на студію звукозапису, планувалася фотосесія. Насправді я проспала всі вибухи. Дізналася про них від батьків, але не могла повірити та все ще збиралася їхати у справах. Памʼятаю, коли звʼязалась з командою, стало ясно, що у Києві залишилась тільки фотограф. По обіді 24-го лютого до мене прийшло усвідомлення. І це було щось страшне. Та тривожність, на жаль, від мене не пішла, я з нею досі живу. Час від часу погані думки лізуть у голову. Памʼятаю, як того дня зі всіма попрощалася, бо гадала, що наступного дня можу не прокинутись.

— Прощались із життям?

РЕКЛАМА

— Так, бо я нічого не розуміла: куди летять ракети, що робити. Я жила недалеко від Житомирської траси й думала: якщо до нас зайдуть росіяни, то я можу опинитися в окупації.

«Зʼявилося чітке відчуття, що я божеволію»

— Не було бажання поїхати з міста, країни?

— Ні, хоча мене запрошували друзі, які живуть за кордоном. Не знаю, чому так вирішила. Але мені хотілося перебувати в країні. Певно, я привʼязана до свого міста. Так, було страшно, але я не хотіла «шукати» себе знову. На той момент у мене все в житті налагодилось і я не готова була з цим всім прощатися, навіть ціною свого життя. Вирішила бути законсервованою у стані комфорту, який щосили намагалася зберегти.

"Тоді у мене все в житті налагодилось, і я не готова була з цим всім прощатися", - розповіла Тетяна Злова

— Що вас тримало в той час?

— Зовнішня підтримка. Головне, всі були живі. Моя подруга час від часу влаштовувала онлайн психологічні лекції. До війни я працювала практично без вихідних. А тут вирішила: раз маю час, чому б не почитати? До того ж 23 лютого я отримала великий пакунок з книгами. Читання мене заспокоювало.

— Яким ви запамʼятали Київ у перші місяці великої війни?

— Тільки через місяць я сама вирушила в перший похід у магазин. До того за харчами ходили батьки. Памʼятаю, що на полицях не було хліба та більшості продуктів. Ми трималися на запасах, які зробили батьки до великої війни. Два тижні я взагалі не виходила з дому, та у мене зʼявилося чітке відчуття, що я божеволію. Потім стала гуляти, але недалеко від будинку. Мені здавалося, що за 30 метрів від нього світ палає у вогні. Проте, коли я побачила навкруги людей, що спокійно пересувались, вирішували свої питання, психологічний тиск спав. Виявилось, нічого не палало й не вибухало.

— У вас була депресія?

— Її симптоми були, мабуть, і до цього, а під час війни різко загострилися. Вплинула й відсутність роботи. Мені поставили діагноз — тривожно-депресивний розлад. Довелося звернутися до психіатра. Зʼявилися панічні атаки й мене вивели медикаментозним лікуванням.

— Зараз все позаду?

— Гадаю, кожного з нас все ще накриває. Але того депресивного стану вже немає.

Читайте також: «Я кохаю, і це найголовніше!»: Олексій Суханов про особисте життя під час великої війни

«У Чорноморську купляли дуже смачні креветки й знали, де вони найдешевші»

— Коли у вашому воєнному житті відновилося кіно?

— Це сталося за допомогою англомовного продакшена, влітку 2022 року. Вони знімали невеликі ролики на теми, не повʼязані з війною. Це було «ковтком свіжого повітря». На той час кіновиробництво стало «на стоп». Були колеги, які влаштовувались баристами, працювали у книгарнях. Я жила на заощадження. Потім зʼявився проєкт «Ніхто не ідеальний» і моя головна роль у ньому, а восени 2023 року — серіал «Рубан». У мене взагалі весь час було внутрішнє почуття, що все повернеться. Ми продовжили зйомки «Копа з минулого», і всі раділи, що можуть бачити один одного знову.

"Зйомки відновилися влітку 2022 року. У мене взагалі весь час було внутрішнє почуття, що все повернеться", - розповідає Тетяна

— Перед початком повномасштабного вторгнення так і не встигли повністю показати новий серіал телеканалу ICTV2 «Морська поліція».

— Так, тільки чотири серії. Це класний комедійний серіал і чудовий досвід знімання у Чорноморську та Одесі. До речі, я там була вперше. Мені зараз 28, а тоді було 25 — зовсім інші почуття. Памʼятаю, як у Чорноморську ми купляли дуже смачні креветки й знали, де вони найдешевші. Графік був доволі складним, бо доводилося знімати на воді, а у моря були свої правила. Згадую, як в останні дні на проєкті влаштувала собі відпочинок і вперше завітала до Одеського оперного. Іноді мені здається, що оті тижні були яскравіші, ніж багато часу, проведеного у Києві.

— Що ця війна змінила у вашому житті?

— Вона навчила ні за що не триматися, бо дуже складно потім відпускати. Я тримаюся за рідних, кохану людину, але не за матеріальні речі. Головне — люди, те, що у них всередині. Війна — страшне лихо, яке може забрати у тебе все. Треба цінувати маленькі радощі — сонце, можливість дихати, зустрітися з друзями. Краще чіплятися за позитивне, а не за негативні думки. Чим більше ми знаємо про себе, тим краще розуміємо свої вчинки.

— Уявляєте День нашої перемоги?

— Це тонка межа між ілюзією та реальністю. Можна звідти й не повернутися. У мене не було жодного разу, коли я думала, якою буде Перемога. Я просто знаю, що вона має бути!

Раніше популярний актор театру та кіно Павло Текучев в ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» пригадав початок повномасштабного вторгнення, поїздки на Донбас та зйомки під час війни.

1169

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів