«Наприкінці осені коханий мав повернутись на ротацію і бути зі мною на пологах»: на війні загинув прикордонник з Київщини
«Мрія стала реальністю, коли зустріла його»
— Чоловік часто говорив, що хотів би відкрити власну свиноферму. Він любив працювати, досягати мети та ставився відповідально до всього, що приходилось робити. Ми мріяли зробити ремонт у будинку, щоб насолоджуватись один одним та дітьми… Дуже боляче, що так рано його життя обірвалось на війні, — розповідає «ФАКТАМ» дружина героя Жанна. — Віталій родом із Гостомеля, тут мешкав спочатку з батьками, потім вони переїхали в інше місце. Але коханий лишився жити у Гостомелі, бо тут вже ходив у школу, мав друзів. Проживав у тітки та бабусі, В шкільні роки Віталій захоплювався футболом та грою на сопілці. Після школи навчався у ВПУ 33 у Києві, здобув освіту кухаря. Далі трохи працював за професією та ремонтував авто.
— Знаю, що він уже мав досвід військової служби. Розкажіть про це.
— На початку 2018 року Віталій підписав контракт та брав участь в АТО в Сєверодонецьку на Луганщині. Це лишило по собі важкий і болючий слід для Віталія, оскільки перші втрати побратимів були саме там. Чоловік отримав медаль «Ветеран війни». В кінці року коханий вже на постійній основі служив у столиці до закінчення контракту. Там ми й познайомились.
Я після училища прийшла працювати в борошняний цех. Дуже добре пам’ятаю той день — 1 лютого 2021 року. Мені виготовили пропуск, провели всередину і там була співбесіда з командиром. Далі мене познайомили із Віталієм, показали робоче місце. Десь три дні ми просто працювали разом, навіть не звертаючи увагу один на одного. А потім відразу в обох виникла симпатія. Два тижні ми попрацювали разом, два поспілкувались онлайн та телефоном. І прийняли рішення, що я трохи допрацюю і звільняюсь. У Віталія закінчився контракт, і ми поїхали жити до Вінниці. Там коханий влаштувався на роботу на базу відпочинку офіціантом, в липні 2021 року він зробив мені пропозицію. Ми мріяли весною 2022 року поїхати за кордон, аби заробити коштів для весілля. Але розпочалась повномасштабна війна…
.jpg "\"Ми з Віталієм мріяли весною 2022 року поїхати за кордон, аби заробити коштів для весілля\", - розповідає Жанна")
— На ваших спільних світлинах ви обоє такі щасливі…
— Так. Це були стосунки, в яких щасливі обоє. Віталій — чоловік, про якого я могла лише мріяти, і ця мрія стала реальністю, коли зустріла його. Саме з ним я навчилась любити, зрозуміла, що таке бути коханою, потрібною. Зрозуміла, що таке, коли тебе цінують і дорожать. Своєю чергою і Віталій це відчував. У нас були відносини, де панували взаєморозуміння, повага, підтримка. Я безмежно вдячна йому за все, без нього, без його підтримки та віри я б не змогла нічого.
— Як Віталій потрапив на війну і якою була ваша реакція?
— Як тільки почалась війна, Віталій відразу хотів повернутись в Київ у частину, в якій служив, але до Києва транспорту не було, все перекрито. І в мене вийшло його трохи вмовити побути хоч трішки зі мною. Далі ми разом працювали, Віталій кухарем, а я касиром у закладі «Львівські круасани». Завжди думала, що працювати з чоловіком — погана ідея. Та ні, це була найкраща робота, ми один одному допомагали, підтримували, вечорами могли пішки йти додому, мріяти, як далі складатиметься наше життя. Потім Віталій повідомив, що звільнятиметься з роботи, бо йде служити.
На початку травня він приєднався до Могилів-Подільського прикордонного загону. 27 травня 2022 року він приїхав на два дні зі служби вперше після мобілізації й ми просто розписались. Далі, як тільки в нього була можливість, він завжди приїжджав до мене у Вінницю на день чи два. Я своєю чергою за першої ж можливості побачитись їхала в Могилів-Подільський. Готова була завжди їхати будь-куди, аби лиш побачити його хоч на хвилинку. Але коханий був проти поїздок, які були близько до зони бойових дій. Потім я завагітніла, і 8 березня 2023 року народилась наша донечка Власта, їй зараз рік та вісім місяців. Нашому щастю не було меж.
.jpg "Віталій не міг нарадуватись донечці")
— Що розповідав чоловік про війну?
— Особливо нічим не ділився, говорив, що страшно, що чути, як говорять між собою російські військові, але всі деталі не розповідав. Пояснював, що мені не потрібно знати, який жах там твориться і через що нашим воїнам доводиться проходити. На день прикордонника коханий отримав медаль «За мужність».
Ми дуже сумували за Віталієм… Особливо донечка Власта, яка так схожа на татка. Цього року в січні Віталій повернувся із зони бойових дій. і ми з донечкою відразу зібрали речі й поїхали в Могилів-Подільський. Знаходились там весь час, поки був Віталій. Тоді Власті ще і року не було, але як же вона любила з ним гратись, чи просто полежати біля тата. Влітку Віталій повертався о 18:00 зі служби, і ми всі разом йшли на фонтани та майданчик. А ще так збіглось, що перевертатися Власта почала, коли тато був поруч, перші зубчики — теж поруч із ним, навчилась «цьом» давати… Перші слова, перші самостійні кроки — майже все вперше тоді, коли тато був з нами. До першого дня в садочку коханий подарував Власті сережки. Коханий завжди, коли їхав на виїзд і з ним не мало бути зв’язку декілька днів, записував відео, яке я кожного дня вмикала для доньки, наче тато до неї телефонує. І так постійно ми спілкувались по відео, аби вона бачила і знала, що це тато.
.jpg "За словами Жанни, донечка Власта дуже схожа на татка")
«У мене діти, які дають сили триматись»
— Чи відмовляли ви коханого від служби?
— Звичайно, ми обговорювали те, щоб чоловік нарешті завершив службу і ми мали можливість проживати це життя разом, виховувати дітей. Він втомився від війни, від людей, які не думають про війну, яким байдуже до того, що відбувається, що доводиться переживати воїнам та їхнім рідним.
— Коли востаннє чули його і що відомо про обставини загибелі?
— Останній раз ми бачились 14 серпня, приїжджали з донечкою на декілька днів перед виїздом чоловіка. 27 вересня востаннє спілкувались по відео. 28 вересня Віталій мав їхати раненько на позиції, о 3 ранку він прокинувся, я собі теж встановила на телефоні будильник, щоб мати можливість написати йому. І все… 3 жовтня зателефонували з невідомого номера, сказали, що Віталій загинув під час виконання бойового завдання. Поки що називати позицію я не можу, адже побратими чоловіка досі перебувають там…
Я навіть і не пам’ятаю, що відповіла чоловіку на тому кінці слухавки. Але тоді все стало на паузу і розуміння будь-чого просто зникло. Це не могло статись з ним, не могло статись з нами. Можливо, помилка якась, думала я. За декілька днів мені відправили всі його речі, я бачила тіло чоловіка. Його телефон, обручка, речі, все його… Поховали ми Віталія з військовими почестями у Гостомелі. Розумію, що він загинув, але попри це, в мені живе надія, що він живий. І нічого не можу зробити з цією надією, бо хочеться, щоб так і було.
— Чи було передчуття лиха?
— Не знаю, чи відчував він щось, принаймні нічого не говорив і завжди наголошував, що все буде добре. Але він встиг замовити подарунок до Дня мого народження — 2 грудня. Зробити подарунок за народження дитини. Чоловік придбав побутову техніку, яку я хотіла, і лише раз про це сказала. Він, якби міг, весь світ подарував би. Зробив би все для нас, знаю це точно…
— Як переживаєте страшну втрату?
— Чекаю ще на одну дитину, зараз я на 9 місяці вагітності. Чоловік в кінці листопада мав би повертатись на ротацію, і я сподівалась, що коли буду народжувати, він знаходитиметься поруч. Власта завжди називала його «та», а за кілька днів після сумної звістки про загибель почала гарно говорити «тато». Вже майже два місяці, як ми не спілкувались, але кожного разу, коли хтось телефонує, чи приходить сповіщення на телефон, Власта біжить до телефону і каже, що то тато.
Важко прийняти та усвідомити факт, що людини, яка була всім, немає, він навчив жити це життя, але без нього це не знаю як назвати. Але у мене є діти, які дають сили триматись. Всі ми знаємо, що таке дитина — це дай пити, переодягни, зроби одне, інше, що і відвертає він думок. І намагаюсь триматись, бо в мені ще одна дитина, на яку впливає мій стан. Загалом вибору немає, потрібно триматись і жити, як би складно без нього не було. Ми часто говорили з ним про те, що ми це життя живемо в турборежимі, поспішаємо жити. Після знайомства з Віталієм швидко почали жити разом, одружились, одна дитина, друга. Тепер розумію, чому…
693
Читайте нас у Facebook
