На фронті загинув колишній журналіст «ФАКТІВ» Ярослав Шапочка
Нещодавно з'ясувалась доля оператора Ігоря Захарова, який працював на телеканалах «Україна» та «1+1», але пішов воювати. Рік тому він зник безвісти, і лише наприкінці минулого року стало відомо, що він загинув. Подібне трапилося і з нашим колишнім колегою-журналістом — Ярославом Шапочкою, який пропав на фронті безвісти у березні 2023 року. Маленька іскра надії на те, що він живий, ще жевріла, але, на жаль…
«На жаль, найгірше підтвердилося — Ярослав Шапочка на щиті, навіки у небесній варті. Вічна пам'ять та слава герою. Всі деталі прощання повідомлю згодом», — написала на своїй сторінці у Facebook журналістка Аліна Хорошилова.
Журналіст за освітою, Ярослав у різні періоди свого життя протягом кількох років працював кореспондентом «ФАКТІВ». Щирий та безкомпромісний, він запам'ятався яскравими публікаціями про людей, які творили історію України XXI століття.
Він пішов на фронт у 2022 році, воював у лавах 207 батальйону 241-ї бригади ТрО ЗСУ, а загинув під Бахмутом.
Наразі Ярослав навіки в одному строю з іншим нашим колегою, Андрієм Топчієм, який загинув навесні 2024 року. Боляче. Ідуть найкращі…
«ФАКТИ» висловлюють співчуття родині Ярослава Шапочки. Світла йому пам'ять.
Загиблому журналісту присвятила допис і Адвокатська дорадча група.
«В боях під Соледаром Донецької області загинув воїн 207 батальйону 241-ї бригади ТрО ЗСУ, учасник Революції Гідності, журналіст і документаліст Ярослав Шапочка.
БМП, на якій перебував Ярослав, підірвалася під час штурмових дій у 20-х числах березня 2023 року. Впродовж майже двох років він вважався зниклим безвісти, і лише вчора його рідні повідомили, що вдалося повернути і опізнати тіло.
Ярослав Шапочка народився 8 липня 1974 року у Києві. Закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка. Надалі опанував фах режисера і фотографа. Працював журналістом у газеті «Факти», після чого зайнявся документалістикою.
Був активним учасником Помаранчевого Майдану, згодом — Революції Гідності.
Журналіст і колега Юрій Луканов пригадував, як 1 грудня 2013 року, вони разом знімали сутички на Банковій біля Адміністрації Президента, і Ярослав в останній момент врятував його від каменюки, що летіла просто в об’єктив камери.
Сам Шапочка, розмірковуючи про події 1 грудня на Банковій, згодом писав:
«Можна казати що завгодно про цей день, звинувачувати одних у провокаціях, а інших прямо називати провокаторами, ностальгувати по першому мільйонному виконанню гімну на Майдані, називати одних героями, інших — жертвами, кого — твариною, а кого — шаленцем. Найбільше врізалося у пам'ять, що серед людей, які вийшли тоді у Києві на вулиці не було боягузів, так було стрьомно, але не було страшно! І сумно не було… і так, думаю, що насправді саме у цей день була розірвана перша ланка ланцюга, що утримував нас у безчассі совка».
Це нестримне прагнення вирватись із «совка», з неорадянської дійсності, з притаманною їй рисами: режимом, цензурою, переслідуванням інакодумців, яку намагався встановити і зацементувати в Україні тогочасний проросійський режим на чолі з екс президентом Віктором Януковичем, і покликало його на Майдан.
За спогадами рідних і друзів, Ярослав був дуже добрим, вирізнявся незмінним чудовим гумором, іронією та притаманним усім творчим людям бажанням і потребою, навіть життєвою необхідністю, Свободи. І готовністю за неї боротися.
Це він раз за разом доводив, коли виходив спершу на всі Майдани, підтримував вимоги покарання винних у злочинах проти учасників протестів, а з перших днів Великої війни особисто долучившись до лав українського війська.
З початком повномасштабного вторгнення Ярослав приєднався до 241-ї бригади ТрО ЗСУ. Спершу захищав Київщину, згодом воював на східному фронті. Загинув під час бойових дій поблизу Соледара у березні 2023 року…
Після Майдану Ярослав Шапочка разом із командою однодумців працював над документальним фільмом про учасників Революції Гідності «Звичайні люди». На жаль, цей проект так і не був завершений.
Сам Ярослав Шапочка так розповідав про те, хто надихнув його на створення цього фільму:
«Буває таке в Україні, коли усьому настає Майдан. Певно, що нині саме такий день і таким він буде завтра і післязавтра, і навіть, pardonne moi, після післязавтра. Бо це Україна, а Україна, знову ж вибачте за банальність, це величезний на мапі Європи Майдан. Кажуть, що рік пройшов, а в мене чомусь нема відчуття часу. Майдан притлумлює це відчуття, може тому що є вже хронічним явищем у нашій історії. Майдан як перманентний дедлайн; коли в тебе вже немає часу і виключно ти, а ніхто інший, мусиш все зробити зараз і негайно, і якомога краще. Саме про таких людей рік тому ми почали знімати кіно. Зараз, доки фільм не завершений, я ще не можу говорити про кожного з них окремо, а їх більше сотні. Сотні живих та незламлених, не „жертв“ і не „героїв“. Тих, хто береже у собі справжній Майдан. Тому сьогодні хочу привітатися з ними усіма та обійняти кожного з них, бо знаю, що сьогодні вони мене обов'язково прочитають».
У Ярослава залишилась дружина і донька.
Вічна пам’ять і шана!" — йдеться у повідомленні групи в Facebook.
Нагадаємо, що бойового медика Андрія Топчія посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Фото зі сторінки Аліни Хорошилової
674Читайте нас у Facebook
