Олесь Доній: «Що у нас було справжнє кохання, розуміємо, здається, лише тоді, коли його втрачаємо»
— Как вы сами представились бы нашим читателям?
— Олександр Доній. Часто можна почути і Олесь Доній, бо в українській мові імена Олександр та Олесь — синоніми. Маю три види діяльності. У формальній політиці — не такі великі досягнення, бо я є народним депутатом, а рівень парламентарів в Україні геть нівельований. В громадській діяльності, або «народній політиці», в мене значно більше успіхів. Я був автором досить багатьох дієвих ініціатив, в тому числі «Студентської революції на граніті» у жовтні 1990 року, а вона була найпотужнішою молодіжною акцією на теренах всього СРСР. Також очолюю мистецьке об’єднання «Остання Барикада», а це вже культурна сфера, в якій, можливо, маю найбільшу кількість цікавих проектів — літературних, музичних, загальномистецьких.
— Ваши любимые цвет, запах, продукты, напиток?
— Улюблені кольори відповідають кольору моїх очей, а він дещо змінюється від настрою, освітлення, оточення. Найчастіше присутні в моєму одязі фарби лісу та моря.
Найкращий запах — це запахи улюблених жінок. Мені взагалі здається, що ми обираємо жінок значною мірою через те, як вони пахнуть.
В їжі я маю надто багато вподобань. Моя матуся і моя перша дружина відмінно готували, та і бабуся вміла побавити стравами кримської кухні. Тож люблю і м’ясо гриль, і чебуреки, і в різних варіантах баклажани, перці, цвітну капусту, і італійську пасту, і морепродукти, і карпатський бануш, і різноманітні супи та юшки... Щодо напоїв — в дитячі та юнацькі роки любив квас. Але такий, як тоді, тепер не виробляють, тому віддаю перевагу зеленому та трав’яним чаям і сокам, а з алкоголю — сухим винам.
— Чем для вас пахнет детство?
— Вдома і в дідовій хаті — книжками, у школі — різними жартівливими витівками, в туристичних походах — вогнем від багаття ввечері та ранковим лісом, коли висовуєш своє обличчя з намету.
— Счастье — это... что? Вы счастливый человек?
— Принаймні, я не є нещасливим, бо у світі набагато більше людей, кому менш пощастило. В той же час є багато чого, що хотілося б досягти, а отже ще є куди рухатися.
— В чем видится смысл жизни?
— В старших класах школи було легко відповісти на це питання. Тоді я для себе визначив, що моя мета — «боротьба за незалежність України». Пам’ятаю, коли на кухні розповідав матусі, що вирішив поступати в університет Шевченка... Я готував себе до довгих років таборів і тюрем. Зараз про це можна згадувати з посмішкою, але коли у
— Что такое любовь?
— Розуміємо те, що у нас було справжнє кохання, здається, лише тоді, коли його втрачаємо. Я не маю якоїсь чітко визначеної дефініції кохання, але знаю, що воно містить і пристрасть, і повагу.
— Вы хорошо помните самый счастливый день своей жизни? А самый непростой?
— Це достатньо інтимні (в сенсі — особистісні) переживання, тому не певен, що їх варто знати громадськості.
— Чего вы ни за что не сможете простить другим людям?
— Подобається нам чи ні (віруючі ми або ні), але ми в переважній більшості в Україні належимо до християнської цивілізації, а однією з базових християнських чеснот є прощення. Як показує досвід, час притлумлює біль і злість, тому на багато що з часом ми дивимося спокійніше. Втім є деякі люди, яким я не подаю руки. Ні, я не ображаюсь на них за якісь їхні непорядні вчинки, просто ці люди мені більше не цікаві.
— Что-то может довести вас до слез?
— Якісь удари, злоба чи агресія викликають в мене навпаки не слабкість (з якою у нас асоціюються сльози), а готовність дати відсіч. А от якісь сентиментальні речі можуть поставити в ситуацію, коли, як кажуть, сльози на очі навертаються.
— Какими качествами нужно обладать, чтобы добиться успеха?
— В нашій країні досягають політичного та фінансового успіху здебільше ті, хто мають агресію, не поважають інших, користолюбні та нечесні. Ті ж, хто чесніші та мають вищий рівень культури (в першу чергу — моральної), поки що нацією не запитані належним чином. Це, до речі, одна з вагомих причин українських негараздів. В той же час нині є чимало можливостей для самореалізації, тому не варто опускати руки — кожна активна людина може досягти вагомих результатів.
— Есть у вас личная формула успеха?
— Найуспішніші мої акції пов’язані з креативом, тобто новими нестандартними підходами. Мені цікаво займатися новаторством. Наприклад, при розробці «Студентської революції» я придумав поставити наметове містечко на площі Жовтневої революції (тепер — майдан Незалежності). Цю оригінальну колись методу вже понад 20 років використовують різні політики та громадські діячі. Колись я відкрив перший в Києві україномовний арт-клуб «Остання Барикада» й аналогічний — у Харкові. На мистецьких фестивалях першим поєднав музичні та літературні сцени. Першим в столиці влаштував поетичні виступи в кафе, потім відновив (після розгромлених шестидесятників) виступи поетів просто неба...
— Какую роль в вашей жизни играют деньги?
— Я був вихований так, що гроші ніколи не були в числі пріоритетів. На каву і на джинси я собі спроможний заробити своєю головою і руками. Щодо моїх мистецьких проектів, то вони потребують ресурсів. Тому від моменту, коли я їх придумую, до моменту реалізації іноді проходить значний час. Так, «Останню Барикаду» я задумав ще у 1991 році, а реалізував аж у
— Что для вас означает быть свободным?
— Свобода — це розум. У тому сенсі, що ніхто не може мене контролювати і ставити мені рамки, але це не означає, що я не маю самоконтролю і самообмеження. Закладені в дитинстві розуміння, що таке добре і що таке погане, і є моїм виміром свободи.
— Испытываете ли вы страх перед смертью?
— Кожній нормальній людині притаманне почуття страху. В той же час наше життя не є безкінечним. Тож до смерті в мене нема ніякого страху, а є бажання встигнути зробити все (чи хоча би по максимуму), що придумав чи напланував.
— Что бы вы стали делать, узнав о том, что вам осталось прожить ровно семь дней?
— Спочатку роздарував би все майно та все, що маю, своїм коханим і тим, кого кохав раніше. Потім зайнявся б добрячим сексом — аж до повного виснаження. А потім сів би за написання мемуарів. За кілька днів ані роману, ані повісті не написати, але парочку смішних оповідань-спогадів залишив би.
— Вы никогда не задумывались над тем, есть ли жизнь после смерти?
— Фізичного життя не існує. А от духовне життя продовжується доти, доки ми когось пам’ятаємо. В цьому плані досі живі наші рідні і друзі, яких ми згадуємо, і загиблі герої, яких ми знаємо. Наприклад, ми вже вп’яте робимо фестиваль «Київська барикада» імені нашого друга Юрка Покальчука. Думаю, там на небі Юркові приємно...
Але досі живі і мертві диктатори... Очевидно, це плата суспільств за те, що допустили покидьків до влади або вчасно не зупинили злочини.
— Что вы вкладываете в понятия добра и зла?
— Ці поняття закладаються в дитинстві. Я виріс у надзвичайно принциповій родині. Тому і нині в політиці мені непросто. Бо в ній добро — принципи, честь, щирість, правда — не користується повагою. От зараз, наприклад, у Верховній Раді борються з «кнопкодавством», та мало хто знає, що значна частина нинішніх борців у попередньому скликанні самі були «кнопкодавами». Я був єдиний з 450 народних депутатів, який жодного разу не здавав своєї картки. І мої ж союзники з «НУ—НС» і БЮТ попередили: якщо не припиню «надмірну принциповість», то в список не візьмуть. Дійсно, не взяли, але мені не соромно, тому що своїм принципам я не зрадив.
— Вас часто предавали?
— Вороги ж не зраджують, зрадити можуть лише близькі і друзі. І це дуже болісно. А з ворогами просто: з ними борешся, як на фронті, — відкрито.
— Что вам помогало преодолеть периоды полного отчаяния?
— Якщо нам вдається долати відчай, значить, відчай був не повний. Мені щастило, що у важкі часи завжди знаходилися ті, хто підставляв своє плече підтримки. А себе я навантажую додатковою працею, так що намагаюсь не лінуватися у будь-якій ситуації.
— Существует ли Бог?
— Я досить чітко розділяю три речі: віру, релігію та церкву. На щастя, переважна більшість з нас має хоч якесь ефемерне розуміння, що таке «добре». В загальній уяві от це «добре» і персоніфікується в поняття «Бог», як би ми його не називали в залежності від релігії.
— В вашей жизни случались чудеса?
— Наше життя — це вже чудо. Мені багато що в житті вдалося. Це можна вважати наслідком моєї активності, або родинного виховання, або допомоги належного оточення, або вдалим збігом обставин. А можна вважати просто чудом.
— Сколько времени вы смогли бы прожить на необитаемом острове и что взяли бы с собой?
— Красиву і розумну жінку.
— В какую эпоху вам хотелось бы жить и с кем из представителей той эпохи — пообщаться?
— Я брав участь у виборюванні незалежності своєї країни, здійснив багато цікавих проектів, мав щастя бути знайомим та спілкуватися з безліччю яскравих особистостей — мені однозначно пощастило, тож ні на який інший час я свого не проміняв би.
— Как вы считаете, красота действительно может спасти мир?
— Наразі легше перерахувати ті суспільні вади, які гублять наш світ: агресія, злість, безкультур’я, егоїзм, жадібність. Щодо краси, то криваві диктатори могли жити в красивих палацах і резиденціях, навколо них могли бути красиві жінки, і чи врятувала ця краса світ від злочинів цих диктаторів? Не дають знищити наш світ розум, честь, порядність, культура, доброта, альтруїзм. Тому кожному з нас варто плекати в собі ці позитивні якості.
Беседовал Александр ГАЛУХ, «ФАКТЫ»
8824Читайте нас у Facebook
