Це було ще в ті давні часи, коли, в літаках дозволяли курити, а київське «Динамо» громило в Лізі чемпіонів грізну «Барселону» з рахунком 3:0 і 4:0. В черговий раз в складі групи журналістів прилетівши з динамівцями в Іспанію, на матч з «Мадридом», я відправився бродити по вулицях іспанської столиці в пошуках настільки обожнюваних мною робіт відомої порцелянової мануфактури Lladro з Валенсії. Шукати довго не довелося. Недалеко від готелю, в якому ми зупинилися, знаходився фірмовий бутик цієї знаменитої торгової марки. І прямо в його вітрині стоя витвір, який я вам сьогодні демонструю. Повинен сказати, що у виробах Lladro скульптори нерідко використовують сюжети, почерпнуті з картин знаменитих художників. І цей фарфоровий «переспів» давно вже знайомих живописних творів щоразу викликає захват — своєю унікальною витонченістю деталей роботи, відчуттям порцелянової справжності сюжету і навіть передачею настрою героїв композиції.

Мені відразу здалося, що цей сюжет я вже десь бачив. Можливо, в легендарному мадридському музеї «Прадо», в якому мені одного разу доводилося бути і в який потім ми не раз приїжджали з дружиною і з кимось із дітей? У цьому музеї мені страшно подобалися картини Іеронімуса Босха і Франсиско Гойї. Мені здається, що перед картинами цих художників я міг би простояти цілу вічність, намагаючись розгадати глибокі філософські смисли, закладені авторами в химерних сюжетах своїх творів. Та й напевно вічності для цього не вистачило б. Так ось, серед робіт Гойї, присвячених молодим красуням — «Маха оголена», «Маха одягнена», «Маха і звідниця на балконі», є ще одна картина, яка називається «Махи на балконі». Сюжет порцелянової композиції саме цю картину мені і нагадав. Хоча, як потім з'ясувалося, до музею «Прадо» вона ніякого відношення не мала. Написана вона була на початку 1800-х років і з часом перекочувала в приватну колекцію Едмона де Ротшильда. А «вживу» цю картину мені пощастило побачити набагато пізніше — вже в Метрополітен-музеї в Нью-Йорку.

Як би там не було, порцелянова композиція була придбана і благополучно доставлена в готель. Але, знаючи про суворі правила провезення в літаках великогабаритних речей, я від великої фірмової коробки відмовився відразу. І в аеропорт відправився, несучи в руках тендітну роботу, ретельно замотану в спеціальну пластикову упаковку. Як і слід було очікувати, навіть в такому вигляді пройти огляд через спеціальний пристрій, що просвічує багаж пасажирів, порцелянова робота не змогла. Вона просто не проходила через рамку цього пристрою. Довгі суперечки з офіцерами служби безпеки аеропорту зводилися до одного — рідкісний твір слід було здати в багаж (!?) Або взагалі залишити на зберігання в Мадриді, щоб «коли-небудь потім» забрати. Це був тупик.

Все вирішилося зовсім дивним чином. Підійшла на шум начальниця зміни виявилася прихильницею порцеляни Lladro. І, дізнавшись, що я колекціоную роботи саме цієї мануфактури, вона наказала підлеглим зняти (!) металеву рамку пристрою, що, врешті-решт, дозволило «просвітити» вантаж і отримати дозвіл на його подальше перевезення. Я готовий був цю жінку розцілувати …

До речі, згадав цю давню історію тому, що якраз сьогодні відзначається 275-річчя Франсиско Гойї. І, дивлячись на цей прекрасний витвір іспанських майстрів, мені вдвічі приємніше отримувати задоволення — і від сюжету, спочатку створеного великим художником, і від порцелянової його «версії», народженої фантазією валенсійских скульпторів. Так хочеться, щоб ті ж почуття були і вас …

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.