Днями, вітаючи мене з днем народження, один давній знайомий щиро дивувався тому, як у мене вистачає терпіння і протягом вже майже чверть століття збирати порцелянову колекцію, і понад 10 років будувати музей порцелянових фігур. Мені не так уже й важко було пояснити, що для здійснення настільки недешевих цілей потрібна солідна витрата коштів. А гроші, як відомо, на дорозі не валяються — їх ще заробити треба. Ну, а, крім того, весь цей тривалий процес, попри його багатопроблемне та виснажливе вимотування сил, весь цей час приносив адже ще й ні з чим не порівнянне задоволення — від пошуку рідкісних, а часом і унікальних творів. Та й від постійного відчуття наближення радості надання любителям прекрасного фарфорового мистецтва можливості у рідному Києві на власні очі познайомитися з роботами, які рідко можна зустріти навіть в великих музейних колекціях Неаполя або Валенсії, Відня або Дрездена, Будапешта чи навіть Лондона.

- Ні, ну, це все зрозуміло, — Не вгамовувався знайомий. — Але стільки років! Було ж щось таке, що допомагало не розчаруватися в реалізації завдання, самим собі поставленого ?!

На це я відповів йому короткою притчею, багато років знайомій мені, яка часом приходить на допомогу у найбільш непрості життєві моменти. Журналісти одного разу запитали відомого іспанського вченого, ряд наукових відкриттів якого принесли йому і наукову славу, і великі гонорари:

- Що ви вважаєте найважливішим у досягненні мети?

- Терпіння, — коротко відповів він. — Просто я був терплячий.

- Та киньте ви, — не повірив один вельми дотепний репортер. — Я вам назву масу напрямків людської діяльності, в яких цей принцип не працює.

- Наприклад? — поцікавився вчений.

- Наприклад, можна скільки завгодно носити воду в решеті — і ніякого результату у вас не буде! Хіба не так?

- Не так, молодий чоловік. Потрібно просто потерпіти до січневих морозів …

До речі, робота, представлена сьогодні вашій увазі, у багатьох сенсах і дивовижна, і унікальна. Довго описувати її не стану в надії на те, що пройде не так вже й багато часу і всі бажаючі зможуть побачити її на власні очі в інтер'єрі нашого музею. Скажу лише, що подарована вона була мені близькими друзями, за що я їм безмежно вдячний. І тепер весь час вона буде мені про це нагадувати.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.