Михайло Аркадійович Свєтлов народився в червні 1903 року в Катеринославі. Так тоді називався Дніпропетровськ, Дніпро. Прізвище його батьків було Шейнкман. А псевдонім Свєтлов Михайло взяв собі в 16 років, коли вже три (!) роки друкував свої вірші і замітки в місцевій газеті «Голос солдата». Він рано почав писати про війну. І до того, як пішов добровольцем до Червоної Армії під час Громадянської війни. І після того, повернувшись з війни в Харків, де видав першу збірку своїх віршів під назвою «Рейки». І пізніше, під час громадянської війни в Іспанії. І ще пізніше, під час Великої Вітчизняної війни, що почалася рівно 80 років тому, 22 червня 1941 року. Ту кровопролитну війну він, військовий кореспондент газети «Красная звезда», пройшов від дзвінка до дзвінка — з червня 1941 року до травня 1945 року, побувавши на всіх фронтах і отримавши за свою службу два бойових ордени і безліч медалей.

Його віршами захоплювалися не лише прості любителі поезії, студенти і солдатики. Марина Цвєтаєва захоплено писала Борису Пастернаку: «Передай Свєтлову, що його «Гренада» — мій улюблений вірш за всі ці роки. У Єсеніна жодного такого не було. Цього, втім, не говори, — нехай Єсеніну мирно спиться… «. Був у Михайла Свєтлова ще один знаменитий вірш — «Італієць», написаний в 1943 році. Поезія присвячена хлопцю з Неаполя, який прийшов разом з фашистськими військами вбивати мирних жителів тієї величезної країни, в яку входила і Україна. Як же пронизливо цей вірш звучить зараз, в період триваючої вже багато років війни, розв'язаної російської вояччиною, яка вторглася в 2014 році в суверенні рубежі нашої держави і занапастила на нашій землі десятки тисяч життів наших співвітчизників!.. Ви тільки послухайте:

Черный крест на груди итальянца,

Ни резьбы, ни узора, ни глянца, —

Небогатым семейством хранимый

И единственным сыном носимый…

Молодой уроженец Неаполя!

Что оставил в России ты на поле?

Почему ты не мог быть счастливым

Над родным знаменитым заливом?

Я, убивший тебя под Моздоком,

Так мечтал о вулкане далеком!

Как я грезил на волжском приволье

Хоть разок прокатиться в гондоле!

Но ведь я не пришел с пистолетом

Отнимать итальянское лето,

Но ведь пули мои не свистели

Над священной землей Рафаэля!

Здесь я выстрелил! Здесь, где родился,

Где собой и друзьями гордился,

Где былины о наших народах

Никогда не звучат в переводах…

Нет! Тебя привезли в эшелоне

Для захвата далеких колоний,

Чтобы крест из ларца из фамильного

Вырастал до размеров могильного…

Я не дам свою родину вывезти

За простор чужеземных морей!

Я стреляю — и нет справедливости

Справедливее пули моей!

Никогда ты здесь не жил и не был!..

Но разбросано в снежных полях

Итальянское синее небо,

Застекленное в мертвых глазах…

Пройдуть роки, зникнуть путіни — і наші народи, напевно, помиряться. Як помирилися непримиренні в період затяжних воєн німці і французи, китайці та японці, шведи і фіни. Але в пам'яті народній назавжди залишиться біль за невинно вбитими і сором за те, що подібне сталося між тими, хто називав себе братами. 80-річчя тієї, минулої, війни — зайвий привід задуматися над цим.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.