ПОИСК
12 липня 2021
ЖІНОЧА ГОЛОВА
ЖІНОЧА ГОЛОВА
Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 1969
Скульптор: Fulgencio Garcia
Висота: 27 cm

Із майбутньої
київської експозиції
приватної колекції
«Shvets Museum»

Вона народилася в Білій Церкві, недалеко від Києва. Народилася 12 липня 1916 року. Мрія у неї була одна. Абсолютно незвичайна для дівчинки мрія — стати снайпером! Цій мрії не завадило навіть раннє заміжжя і народження дитини. У 15 років. З чоловіком-студентом Олексієм Павличенко героїня нашої розповіді Людмила розлучилася досить швидко, залишивши собі його прізвище і не змінивши прагненню стати відмінним стрілком. Навіть виховуючи маленького синочка, завжди знаходила час бігати в тир на заняття.

Працювала Людмила спочатку на київському заводі «Арсенал». Добре працювала. За що і була відзначена керівництвом, що рекомендував дівчину до вузу. Незабаром без іспитів — по робочій путівці — стала студенткою історичного факультету Київського університету. Історією Людмила Павличенко особливо не захоплювалася. Але вчилася старанно, навіть не уявляючи, що їй самій треба буде залишити помітний слід в історії. В історії непростий. В історії всієї Другої Світової війни.

Війна застала її в Одесі, де випускниця проходила дипломну практику. Тут же попросилася на фронт. Встигла повоювати в Молдавії, брала участь в обороні Одеси і Севастополя. Зраділа своєму ненавмисно зустрінутому щастю — полюбила молодшого лейтенанта Леоніда Киценко, з яким познайомилася на передовій. Тільки от щастя її виявилося недовгим. Не встиг Киценко подати командуванню рапорт про укладення шлюбу з Людмилою Павличенко, як був смертельно поранений в першому ж бою …

У Севастополі й Людмила отримала поранення в голову. Обійшлося. Повернулася в стрій. Вірніше, не в стрій, адже воювати з противником їй доводилося не в солдатському строю, а поодинці. Звичайно влаштовувала «лежання» де-небудь попереду переднього краю. Іноді по 18−20 годин лежала практично без руху, виглядаючи в польовий бінокль пересування ворожих офіцерів. Потім відстрілювала їх. Як в тирі. Правда, небезпека була смертельною. По виявленій позиції снайпера гітлерівці відкривали шалений кулеметний вогонь. Лежала, встромивши голову в землю і слухаючи, як кулі свистять в декількох сантиметрах над нею. Коли з'являлася можливість, встигала перекусити. Іноді в сухпайок якась добра душа підкладала шоколадку. Снайперам взагалі-то видавати шоколад не належало. Просто Людмилу всі любили. І за скромність, і за видатні заслуги.

Тільки по підтвердженими даними, за кілька років бойових дій їй вдалося назавжди «вивести з ладу» 309 солдатів і офіцерів Вермахту. Під час поїздки в Канаду і США в складі молодіжної делегації легендарну снайпершу приймав американський президент Рузвельт. А всі тамтешні газети цитували фрагмент її звернення до учасників Конгресу промислових організацій в Нью-Йорку: «Мені 25 років. На фронті я вже встигла знищити 309 фашистських загарбників. Чи не здається вам, джентльмени, що ви занадто довго ховаєтеся за моєю спиною?. «

В кінці війни Людмила Павличенко була удостоєна звання Героя Радянського Союзу. Після чергового поранення на фронт вже не повернулася. Закінчила Київський університет. Працювала в ветеранських організаціях, написала кілька книг. Американський співак Вуді Гатрі присвятив їй пісню в стилі кантрі «Miss Pavlichenko». У Білій Церкві є вулиця її імені. А в сучасній комп'ютерній грі Destiny снайперська гвинтівка називається Lyudmila-D.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.

Олександр ШВЕЦЬ
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.