ПОИСК
30 вересня 2021
ПІСЛЯ ВИСТАВИ
ПІСЛЯ ВИСТАВИ

Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Рік створення виконання: 1970
Скульптор: Salvador Furió
Висота: 45 cm

Із майбутньої
київської експозиції
приватної колекції
«Shvets Museum»

Цій простій, на перший погляд, фізичній вправі мене на днях навчив професор Гонгальський. Лягайте на килимок на живіт. Руки уздовж тулуба. І починаєте прогинатися, одночасно підіймаючи голову й ноги. Вгору — вниз, вгору — вниз. Не менше 50 разів. Краще, звичайно, 100. Але головне — не менше п'ятдесяти. Заняття нудне. Одне заспокоює, що часу забирає не так вже й багато.

З професором Гонгальським доля звела мене ще в середині 90-х після того, як, повернувшись зі своєї першої поїздки до Китаю, я через проблеми зі спиною вже місяць ходив на милицях й перспектива проходити на них все життя виглядала цілком реальною. Вдаватися до складних операцій було боязно, та й небезпечно. А прислухатися до порад досвідченого лікаря, за складом розуму більше схожого на філософа та мудреця, виходило куди легше. Ну, і руки в нього виявилися золотими. Декілька не дуже болючих маніпуляцій плюс тонкий укольчик в одне йому відоме місце — і ти знову ставав бадьорим, як огірочок.

Якщо спочатку доводилося з'являтися у нього раз на 2−3 роки, то потім візити ставали все більш рідкісними. Позначалися все-таки регулярні заняття спортом та щоденні кілометрові запливи.

А ось недавно якийсь непередбачений збій в системі фізпідготовки знову змусив мене звернутися до професора. Виявилося, сім років вже не зустрічалися. Знову ті ж дещо не дуже болючі маніпуляції плюс маленький укольчик — і справу зроблено. Тільки тепер до цього додалася рада щоранку насамперед лягати на килимок і чітко виконувати найпростішу вправу. Вгору — вниз, вгору — вниз. І так не менше 50 разів …

Зустрів днями в Facebook короткий пост іншого знайомого лікаря, до слова сказати, теж професора. Вирішив підсумувати. Слова, видно, підбирав довго і болісно. Тому що виглядало це публічне підбивання підсумків простим за формою, але моторошно відчайдушним за змістом. Йому хотілося виговоритися. При всіх. Ні, навіть не для того, щоб всі його почули. А для того, щоб виговоритися. Йому це було необхідно. Ні в якому разі не ставлячи під сумнів його право саме такого вибору, мені здалося, що я впізнав у цьому себе, багатьох з нас, хто регулярно «зависає» в інтернеті, роблячи речі, які тверезому поясненню, здавалося б, не піддаються. Хто-небудь, дивлячись на таких, як ми, з боку, може крутити пальцем біля скроні, підозрюючи нас в ранньому відхиленні від психічної норми. Адже кого, крім тебе самого та твоїх найближчих рідних і друзів, можуть цікавити особисті проблеми, що виносяться тобою на загальний огляд? Прокинься, ти чого? Кому це потрібно? Нікому. Нікому, крім самої людини. З різних причин. Адже ми всі різні. І причини різні.

У мене, наприклад, днями була вже 1600-а публікація ось цих щоранкових дописів, прив'язаних частково до порцелянової тематики й задуманих свого часу як короткі повідомлення, присвячені дням народження знайомих людей, які потім якимось чином вилилися в щось більше. В щось більше, я так підозрюю, для мене самого, але аж ніяк не для випадкових (або, в кращому разі, не дуже випадкових) читачів цього щоденного сумбурного марення, що віднімає у людей час і увагу.

Зараз-то я вже розумію, що більшою мірою роблю це для себе. Щоденна «гімнастика розуму», як я називаю цей почасти творчий процес, дає мені на тлі постійних непростих психологічних навантажень можливість знімати напругу пошуком незвичайних фактів і думок, здатних викликати інтерес до життя, що триває, не тільки у мене самого, а, може бути, у когось ще. І ви навіть уявити собі не можете, наскільки ця «гімнастика розуму» корисна. Не вдаючись в подробиці, скажу лише, що часом пошук величезного масиву інформації для чергового історичного, наприклад, допису й переломлення його потім в короткий текстовий виклад, дарує мені не тільки радість пізнання раніше невідомого, але й дозволяє не втрачати навички викладу та звичну легкість пера. Вгору — вниз, вгору — вниз …

Сподіваюся, мої роздуми не образили тих, хто, читаючи день у день ці дописи, припускав, що я пишу їх для когось. Так, і для когось, звичайно, теж. Але в першу чергу для себе самого. Правда, немов пропонуючи будь-кому ще задуматися над тим, що, крім нас самих, піклуватися про стан своєї голови та свого тіла, більше нікому. Ніхто цього за нас робити не стане. Вгору — вниз, вгору-вниз. І так день у день. Доки не прийде час підсумовувати.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.

Олександр ШВЕЦЬ
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.