Український Дісней Радна Сахалтуєв: «Комп'ютера у мене немає — малюю від руки»
«ФАКТИ» продовжують серію інтерв'ю з відомими людьми та лідерами галузей про нові реалії життя. Раніше своїми думками на цю тему поділилися Андрій Курков, Еліна Світоліна, Іван Марчук, Світлана та Віталій Білоножко, Олександр Пономарьов, Ольга Сумська, Віталій Борисюк, Тамара Яценко, Остап Ступка, Олена Шоптенко, Андре Тан, Діма Борисов, Євген Клопотенко, Сава Лібкін…
Сьогодні наш співрозмовник — художник-постановник мультфільму «Острів скарбів» Радна Сахалтуєв.
«Натхнення у мене ніколи не було, як і у Давида Черкаського»
— Радно Пилиповичу, від душі вітаю вас з минулим днем народження! Стрічка «Фейсбуку» рясніла привітаннями. Відомий актор Віктор Андрієнко назвав вас Генієм за життя, а поет і сценарист Аркадій Гарцман присвятив вам такі рядки:
«За вас я, дорогой Радна,
Пью исключительно до дна.
В стране немало сабантуев
Сегодня вызвал Сахалтуев».
— Вітя та Алік чудово мене привітали… І вам спасибі за теплі слова!
— Як ви відсвяткували свої 86 років?
— Особливо не відзначав. Знаєте, після 70-ти кожен день народження — легкий тягар. Готуєшся до нього з невеликим страхом.
— Пандемія якось відбилася на вашому житті?
— В основному сиджу вдома. Коли був локдаун, сім'я турбувалася, щоб я зайвий раз не виходив з дому. А якщо йшов, просили: «Тільки не заходь в магазин». Звичайно, ношу маску. Людина до всього звикає… Вдома дивлюся серіали і футбол, політикою не цікавлюся, працюю. Без роботи швидко ковзани відкинеш. Коли малюю, це все-таки якийсь драйв. Приємно ввечері сісти за стіл, увімкнути настільну лампу і зануритися у роботу. А коли довго не малюю, рука стає дерев'яна.
— Що вас сьогодні надихає на творчість?
— Про яке натхненні ви говорите? У мене його ніколи не було. До слова, як і у Давида Черкаського, з яким ми працювали з 1962 року. Ми ніколи з ним не говорили про мистецтво. Зазвичай він скаже: «Раднуша, треба зробити ось це». І я ніколи не питав: мовляв, навіщо. Робив — і все! Ми ніколи не сварилися. Думаю, тому так довго і працювали разом. Звичайно, він геніально малював. І людиною був чудовою: за все життя нікому не зробив зла…
— Ви дружили?
— Так — ми ж стільки років працювали разом. Крім того, були майже сусідами. Від мого будинку до будинку Додіка йти хвилин 10−15.
«Нагороди, почесті… Яка різниця — є вони чи ні?»
— А які емоції у вас викликав той факт, що Міжнародному конкурсу ілюстраторів книг для дітей і юнацтва дали ваше ім'я?
— Конкурс хороший — в Україні в усі часи були дуже хороші ілюстратори книг. Що стосується того, що його назвали моїм ім'ям, мене це здивувало.
— Ви дуже скромна людина!
— Справа не у скромності. Нагороди, почесті… Яка різниця — є вони чи ні? Прийде час — і нічого цього людині вже не потрібно. Додік теж соромився всього цього.
— Читала, що за кордоном анімація зараз переживає розквіт. Пояснюється це тим, що на відміну від кіно, де необхідна взаємодія акторів і знімальної групи на майданчику, в анімації цього не потрібно. Все частіше анімаційні фрагменти, наприклад, включаються в музичні кліпи. А як з анімацією сьогодні справи в Україні?
— Наскільки знаю, робота йде. Багато робиться на приватних кіностудіях. Старі технології створення мультфільмів були громіздкими, а зараз з розвитком комп'ютерних процес спростився і прискорився. Все змінилось.
— Ви використовуєте у своїй творчості діджитал-технології?
— Комп'ютера у мене немає — малюю від руки. Потрібно було, звичайно, комп'ютер освоїти, але час минув. Пригадую, як Додік завів собі дігітайзер (графічний планшет). І мене агітував йти в ногу з прогресом. Але незабаром він цей дігітайзер закинув. Малювати на папері йому, як і мені, було звичніше.
«Все минає, і пандемія коли-небудь закінчиться»
— Пандемія вже стільки часу бушує. Як вважаєте, для чого людям дано таке випробування?
— Складно сказати. Думаю, вона — Божа кара людству за гріхи, а їх накопичилося чимало. Це і війни, і знищення природи… Хочеш не хочеш, доведеться задуматися над тим, як ми живемо. Але, знаєте, я людина не філософського складу. Ніколи не забігаю подумки далеко вперед. Не скажу, що живу сьогоднішнім днем. Але вважаю: живеш — вже добре!
— Це правда. Але, як казав герой одного відомого фільму: «Жити — добре, а добре жити — ще краще!» Як вважаєте, які професії будуть мати попит у майбутньому?
— Уже зараз спостерігається дефіцит робітничих професій. Думаю, ручна праця буде в ціні. Людина, яка вміє щось робити своїми руками, не пропаде.
— А як заробляти на життя в нових реаліях художникам?
— Робити це зараз непросто у всіх сферах. Що стосується художників, знайомі скаржаться, що купівельні можливості впали, тому з продажами складно. Якщо щось і купується, то всі хочуть придбати подешевше. Щоб знаходитись на плаву, потрібно бути модним художником. Для цього треба мати майстерність і потрапити у хвилю. Ну і, звичайно, тут не обійдешся без удачі.
— Сьогодні все більше стає онлайн-спілкування. Як думаєте, тенденція продовжиться?
— Знаєте, ще до пандемії люди стали все менше спілкуватися один з одним. Колись всі сусіди в багатоповерхівці знали один одного. Зараз такого немає. Кожен відокремився у своїй квартирі. Я, наприклад, у своєму будинку теж мало кого знаю. Або ось ще один приклад. Нещодавно я відправив своєму приятелю поштою, як в старі часи, вітальну листівку — він був вражений: мовляв, невже ще хтось пише від руки листи? Це вже така рідкість! Люди зараз багато часу проводять у соціальних мережах. Без гаджетів не можуть ні хвилини. У метро всі сидять з телефонами. Таких, як я, хто цього не робить, майже немає. Але віртуальне спілкування живого ніколи не замінить.
— З посмішкою згадую вашу розповідь про те, як ви з Давидом Черкаським подорожували до Німеччини: «У 1995 році літав з Додіком у Кельн на Різдво. Наділи пуховики, що ввійшли у нас в моду. У Німеччині в той час тепло було, тому виглядали ми в них дикувато. І ось у німецькому аеропорту проходимо повз стюардес британських авіаліній. Вони такі елегантні — в капелюшках, темно-синіх пальтечках коротеньких. Дуже красиві дівчата. І ми тут, як два опудала, у своїх пуховиках йдемо…»
— Все так і було.
— Як вважаєте, подорожі по світу ще будуть у нашому житті?
— Будуть! Все минає, і пандемія коли-небудь закінчиться, як колись минули епідемії чуми та холери.
— Що повинні зрозуміти в результаті пандемії люди?
— Напевно, те, що всі ми ходимо під Богом і що від грошей багато залежить, але не все.
— Що б ви побажали читачам «ФАКТІВ» в такий непростий час?
— Бажаю всім здоров'я і добробуту! А успіхів у роботі хто хоче, той доб'ється!
Фото в заголовку з альбому Радна Сахалтуєва
2686Читайте нас у Facebook
