Багато людей, далеких від медицини, звикли вважати, що синдром Дауна отримав свою назву від англійського слова down — «вниз». Насправді, це не так. Захворювання це названо на честь доктора Джона Ленгвуда Дауна, який перший описав симптоми та перебіг хвороби. Те, що в наш час люди із синдромом Дауна можуть вести повноцінний спосіб життя, стають акторами, спортсменами, моделями та музикантами, величезна заслуга Джона Дауна.

Якби Джону Дауну, який народився 18 листопада 1828 року, хтось у дитинстві сказав, що йому уготована доля знаменитого вченого, він, напевно, в це не повірив би. Шоста дитина в сім'ї власника невеликої торгової крамниці в англійському містечку Торпойнт навряд чи могла розраховувати на добру освіту. Та він і сам спочатку цього не дуже прагнув. Кинувши школу у 14 років, Джон з ранку до вечора працював разом з батьком у лавці, де поряд з продуктами продавалися різні тканини та навіть ліки. Ось саме виготовленням ліків він несподівано для всіх і захопився. А тут ще несподівана зустріч з дівчиною, яка страждала на особливості розвитку й викликала в юнака інтерес, призвела до того, що жалісливий Джон почав замислюватися про те, чим би він зміг полегшити життя людей, які страждали подібними захворюваннями.

Слід зазначити, що тоді психіатричні лікарні, у яких містили таких хворих, були схожі на неприступні фортеці. Людей з не описаним тоді ще синдромом Дауна вважали безнадійними. Їх зазвичай годували зіпсованими продуктами, ображали, били. Головним методом лікування було зв'язування. Все почало змінюватися з приходом Джона Дауна до керівництва Королівського притулку для божевільних в Ерсвуді 1858 року.

На той час Даун закінчив з відзнакою медичний інститут у Лондоні і був сповнений планів кардинальної зміни системи лікування хворих у подібних закладах. Щоправда, на здійснення задуманого йому довелося витратити чимало сил, нервів і, звичайно, часу. Насамперед лікар скасував застосування смиренних сорочок. Він почав вимагати від персоналу лікарні шанобливого ставлення до пацієнтів. У палатах навели лад. Хворих почали годувати свіжою їжею. Особливу увагу Даун приділяв заняттям логопедистичною гімнастикою. Мешканців притулку навчали читання та правопису, музики та різних ремесел. Вони шили взуття, виготовляли меблі, вирощували овочі та фрукти. Методика Дауна не лише сприятливо впливала на пацієнтів, а й допомагала досягти практично повного самозабезпечення притулку, адже багато речей, виготовлених руками хворих, добре продавалися.

Незабаром лікувальний заклад Джона Дауна став відомим і в Англії, і далеко за її межами. Лікарю вдалося на ділі довести, що системні заняття з хворими та регулярні прогулянки на свіжому повітрі здатні творити справжні дива. Рукотворні вироби вихованців Дауна виставлялися на міжнародних виставках і навіть отримували почесні нагороди.

У 1876 році вийшла книга Джона Дауна «Навчання та опис недоумкуватих», в якій він поділився досвідом і роздумами, як можна покращити життя людей, які страждають від психіатричних проблем. Вона дуже допомогла не тільки лікарям, які спеціалізувалися в цьому напрямку, але й тисячам їхніх пацієнтів, для яких відчинялися двері у нове життя. Джона Дауна любили усі, хто його знав.

Коли у жовтні 1896 року він помер від інфаркту, у Теддінгтоні, де розташовувався другий його знаменитий притулок, на один день закрилися всі магазини та установи. Практично всі мешканці містечка приєдналися до похоронної процесії, на чолі якої йшла вдова доктора Мері Даун, та сама дівчина, з якою він познайомився у свої 18 років.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш