«Щедрік, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Стала собі щебетати,
Пана викликати …»

У дні різдвяних свят не було, мабуть, ні дня, ні хвилини, щоб то там, то тут не звучала знайома кожному з нас з раннього дитинства мелодія колядки «Щедрик». Найдивовижніше полягає у тому, що звуки цієї української народної колядки в останні дні можна було чути не лише у Києві чи Львові, а й у Нью-Йорку, Берліні, Мілані, Парижі, Лондоні та навіть Токіо. Весь світ щороку на різдво слухає мелодію, створену українським композитором Миколою Леонтовичем, день пам'яті якого відзначається сьогодні.

Його життя було нерозривно пов'язане з народною музикою завжди. І інакше, напевно, бути не могло. Адже, народившись у грудні 1877 року в сім'ї сільського священника, який чудово грав на віолончелі, скрипці та гітарі, Микола ні про що інше і не мріяв, крім бажання не розлучатися з музикою. З Немирівської гімназії, де юний Леонтович навчався спочатку, батько змушений був перевести його до Шаргородського духовного училища. Грошей у сім'ї бракувало катастрофічно, а вихованці училища були на повному пансіоні. Саме там Микола опанував уміння співати за нотами й вже міг вільно читати складні партії у церковних хорових творах.

Потім було навчання у Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському, де Леонтович приступив до опрацювання народних мелодій, беручи за зразок обробки Миколи Лисенка. Він рано почав керувати семінарським хором, і диригуючи, і граючи на цілій низці інструментів. Закінчивши семінарію, організував у селі Чуків самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські народні мелодії та п'єси українських та російських композиторів. На початку 1900-х років Леонтович публікує кілька збірок пісень Поділля з посвятою Миколі Лисенку. А потім переїжджає на Донбас, де викладає музику та спів у залізничній школі станції Гришино (зараз Покровськ).

У 1917−1920 роках сім'я Леонтовича (на той час у нього з дружиною Клавдією народилися вже двоє дівчаток — Євгенія та Галина) живе у Києві, де викладає на вечірніх диригентських курсах у Музично-драматичному інституті імені Лисенка та бере участь у створенні симфонії. Цей час став справжнім розквітом творчості самобутнього композитора, творчістю якого захоплюються вже не лише в Україні та багатьох європейських країнах, а й за океаном. Він одну за одною створює обрядові, історичні, чумацькі, танцювальні та ігрові пісні, що виконуються сотнями музичних колективів, — «Козака несуть», «Мала мати одну доньку», «Дударик» та інші.

У «Щедрику» повною мірою розкривається талант Леонтовича — йому вдається використовувати прийоми народного багатоголосся разом із класичної поліфонією, у якій кожен голос грає самостійну виразну роль. 5 жовтня 1921 року на концерті у знаменитому нью-йоркському «Карнегі-холі» виконання «Щедрика» викликає бурю оплесків. А у 1936 році Пітер Ольховський, який працював на радіо NBC, записує англійську версію слів цієї пісні, що отримала назву Carol of the Bells.

Щоправда, самому Леонтовичу про тріумфальну ходу його твору по всьому світу дізнатися вже не довелося. У ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор гостював у батька в Марківці Гайсинського повіту. Агент повітової комісії ВНК Грищенко, який попросився на нічліг, з гвинтівки застрелив Миколу Леонтовича, пограбував хату священника й втік. Щоправда, за кілька днів був затриманий міліцією. Мотиви вбивства так і залишилися загадкою для істориків.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.