Коли (вже багато років тому) мені довелося служити у будівельних військах, особливої уваги бойовій та стройовій підготовці там ніхто не приділяв. Вважалося (і, напевно, цілком справедливо), що зі будбатівців все одно нічого путнього не вийде ні у веденні бойових дій, ні в ходінні стройовим маршем. Проте для того, щоб і ми відчували певною мірою себе справжніми солдатами, щовечора на плацу харківської «навчальної» нас змушували по годині-півтори відбивати кирзовими чоботями казенний асфальт. При цьому всім слід ще й голосно вигукувати слова стройової пісні. Співом це різнобійне завивання назвати було складно, але за словами тексту, що вимовляється, все-таки неважко було здогадатися про те, що йдеться про пісню з репертуару популярного на той час ансамблю «Самоцвіти»:

«Письма нежные очень мне нужны.
Я их выучу наизусть.
Через две зимы, через две весны
Отслужу, как надо, и вернусь…»

Що вам сказати, щоденне та багаторазове повторення однієї й тієї ж пісні багатьох з нас зробило затятими ненависниками тексту про «листи ніжні». Багатьох, але не мене. Я тоді й сам тишком-нишком пописував у зошит з лінійками вірші про все те ж саме. Ось чому вірші відомого поета Михайла Пляцковського з нашої стройової пісні, і з виконуваних Аллою Пугачовою, Клавдією Шульженко, Едуардом Хілем пісень «Під дахом дому твого», «Мамині очі», «Ягода-малина», «Завезу тебе я в тундру» і багатьох інших, зізнаюся, мені тоді подобалися.

Щоправда, я практично нічого не знав про автора цих текстів. Не знав про те, що народився він у 1935 році у місті Єнакієвому Донецької (на той час Сталінської) області у робітничій сім'ї. Що рано залишився без батька та вихованням його займалася мама Ганна Борисівна, яка працювала на Єнакіївській цукерковій фабриці. Що після закінчення середньої школи Михайло якийсь час був у штаті багатотиражки Єнакіївського металургійного комбінату та вів літературну сторінку у газеті «Єнакіївський робітник», а потім навчався у Луганському педагогічному інституті.

А ось про те, що Пляцковський закінчив Літературний інститут у Москві, мені було відомо. І, як будь-який поет-початківець, я страшно цій обставині заздрив. Тому що Літературний інститут був єдиним таким вішем у всьому величезному Радянському Союзі і потрапити туди було мрією будь-якого юнака, закоханого у літературу.

Пляцковський швидко став популярним. Він ніби поспішав жити. І багато чого домагався раніше, ніж інші. Його пісні, створені у співавторстві з композиторами Юрієм Антоновим, В'ячеславом Добриніним, Михайлом Фрадкіним, співала вся країна. «Зозуля», «Червоний кінь», «Від усмішки стане всім теплішим…» Він запам'ятався всім доброю, ніколи не сумною людиною. На більшості фотографій зображений усміхненим і щасливим. Власне, таким і був наш земляк, чудовий поет Михайло Пляцковський, день пам'яті якого відзначається сьогодні. «Я поспішаю щось потрібне людям залишити. Мені б тільки встигнути», — написав він одного разу. Встиг.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.