«Зберігайте спокій і вірте у Збройні Сили України»: воєнкор Наталія Нагорна розповіла про фронтові будні на Донбасі
«За військовою наукою для наступу потрібно щонайменше втричі більше сил»
— Це була планова ротація, — розповіла Наталя. — Кореспонденти ТСН їздять на Донбас на тиждень-два. Я, як завжди, поїхала у відрядження. Це було саме напередодні «дати вторгнення» 16 лютого. А 17 лютого ми вже працювали безпосередньо у зоні бойових дій у Донецькій та Луганській областях.
— У ніч на 16 лютого в столиці багато хто не спав…
— Знаєте, тут усі розуміють, що сон дуже важливий. Тому що наступного дня все одно доведеться нести бойове чергування. Наразі на Донбасі режим підвищеної готовності. Це означає, що всі військові готові утримувати оборону. І вони постійно наголошують на тому, що готові саме оборонятися. Коли у Києві нервувалися, на фронті було спокійніше.
Я спілкувалася з військовими, які розповідали зрозумілі їм речі. Так, на кордоні зібралася велика кількість військ. Але за військовою наукою для наступу потрібно щонайменше втричі більше сил. Оборонятися завжди легше, ніж наступати.
Наші військові знаходяться на позиціях, які вони добре знають та «укопані». Вони просто вгризлися у землю, відступати з цих позицій зовсім не вигідно. Бійці насамперед зацікавлені в тому, щоб не відступати. Це вже не 2014 рік, коли їх просто привозили у поле і треба було вистояти.
Читайте також: Олег Саакян: «У Росії є можливість розв’язати війну, а вийти з неї переможницею варіантів немає»
— Вже збудовано цілу оборонну лінію!
— Звичайно. Вона формувалася роками. І найбезпечніше місце для бійців саме там, в окопах. Це не армія вісім років тому, яка була одягнена у шльопанці, волонтерські штани і практично не мала озброєння. Ми були на оборонних навчаннях. Це вражає!
— І як мінімум заспокоює.
— Ми бачили, як тренуються десантники, прогріваються танки. І не для того, щоб йти в атаку, а перевірити здатність армії відбивати напад. У нас зараз зовсім інша армія. Це люди, які розуміють, де та навіщо вони знаходяться. Контрактна армія з бойовими офіцерами, багато з яких виросли на війні. Фраза, яку ми чули найчастіше під час відрядження, звучала так: «Зберігайте спокій і вірте в Збройні Сили України!»
— Значить, жодної паніки?
— Я запитувала у командувача Об`єднаних сил України Олександра Павлюка, де перебуває його родина. Він відповів, що його дочки у Києві — одна працює, інша вчиться. Те ж нам сказали і у командуванні оперативних сил реагування — їхні сім’ї не виїхали з країни. Це дуже важливий показник.
«На питання, чи не планують вони виїжджати, жінка відповіла: «Я просто перенесу до підвалу ліжечка»
— Ви були на фронті, коли один з снарядів потрапив у дитячий садок у Луганській області.
— Того дня хотіли просто зняти навчання, бо зранку нічого особливого не відбувалося. І раптом мені зателефонували і сказали: щойно обстріляли дитячий садок. Ми одразу зірвалися і поїхали у напрямку Станиці Луганської. Насправді тоді по всій лінії фронту падали снаряди. Ми знімали у підвалі, де ховалися вихованці дитячого садка. Зізнаюся, страшне враження. Я себе там не могла уявити, а тут — малюки…
— За кілька днів ми знімали у населеному пункті Жованка сім’ю, де кілька тижнів тому народилася четверта дитина, — продовжує Наталя. — Старшій дівчинці лише дев’ять років.
— І сім’я не планує виїжджати?
— При тому, що малюк уже пережив як мінімум два обстріли. Я запитала маму, чи не планують вони виїжджати. Жінка відповіла: «Я просто перенесуд о підвалу ліжечка».
— У чому мотивація цих людей?
— Вона не піддається розумінню, поки це не стосується будинку, в якому ти живеш. Більшість моїх друзів у Києві, наприклад, теж кажуть, що вони за жодних умов нікуди не збираються виїжджати. Пам’ятаю, нещодавно знімали у Щасті та говорили з жінкою, яка була поранена, виїхала до Білорусі та знову повернулася додому. Вона зізналася, що найстрашніше бути біженкою, коли ти нікому не потрібен. «Біженців ніхто не любить», — сказала вона.
Читайте також: Знову поставлять попереду мирних громадян, — Олег Жданов про сценарій захоплення росіянами Донецької та Луганської областей
— Серед місцевих жителів відчувається паніка?
— Є уповільнена війна, до якої місцеві вже звикли. Кажуть, що доки не прилетіло до них на подвір’я, то жити можна. А якщо прилетить, то вони просто закриють клейонкою вікно. І все одно залишаться. Люди, які мали можливість і бажання виїхати, зробили це. До того ж у людей дуже різні ситуації. Один з чоловіків мені сказав, що на війні найстрашніше — втратити роботу. Люди швидко звикають до будь-якої ситуації.
Пам’ятаю, у 2015 році ми знімали у містечку Щастя День щастя. Запитували у військових та місцевого населення, що для них щастя. Усі діти в школі сказали: «Коли до твоєї хати не прилітає снаряд». А для військових — коли народився син чи онук.
У Донецькій та Луганській областях зовсім невеликий відсоток людей, які виїжджали за межі області. Тільки зараз вони пересвідчилися, що Європа — це не страшно. А у Західній Україні живуть добрі люди. Але якщо живеш тільки російським телебаченням, то справді стає дуже страшно. Було б неправдою казати, що ми виграємо в інформаційній війні з Росією.
«Почуваю себе спокійно за спиною наших бійців»
— Військові вірять у те, що Путін може віддати команду на наступ?
— Вони знають, що їм робити, і міркують досить тверезо, при цьому орієнтуючися на військову науку. А вона свідчить, що це практично неможливо.
— Ви вісім років їздите на фронт. Вам і досі там страшно?
— Страх — це нормальне, здорове почуття. Я почуваю себе спокійно за спиною наших бійців. Це не просто слова. Хлопці знають, як поводитися і що робити. Зараз на нас тиснуть психологічно. Чому люди бояться війни? Крім власного життя, в небезпеці перебуває їхня сім’я, будинок. Знаєте, у нас з мамою є домовленість, як правильно боятися. Адже я не 24 години на добу перебуваю у небезпечних місцях, а лише певний час — під час переїзду або зйомок. Тому завжди дзвоню мамі і попереджаю, коли відправляюся на зйомку і коли повертаюся.
Пам’ятаю, у 2017 році ми знімали сюжет про те, як у селі триває обстріл, а діти гойдаються на гойдалках. Для них це стало вже звичним — обстріл йшов щодня.
— Останнім часом почастішали обстріли наших територій?
— Знаєте, раніше можна було поїхати у відрядження та знімати лише результати обстрілів. Нині їх чути, де б ти не знаходився. І водночас у Бахмуті я тричі бачила салют. У більшості випадків це провокації, щоб створити ще більшу напругу на фронті.
— Наші хлопці стріляють у відповідь?
— Це просто адекватна відповідь, спрямована на погашення вогню противника. Все ж таки розуміють, що це провокація з метою викликати загострення ситуації.
— Як командири ставляться до так званих дат вторгнення?
— Ми були на навчаннях разом з командувачем Об’єднаних сил. Я запитала: «Ви чекаєте на вторгнення?» На що він мені відповів: «Нехай дадуть план вторгнення на весь рік». Хоча, зізнаюся, я до цих погроз ставлюся без жартів. Не хочу ні великої, ні маленької війни. Їхала зараз додому і навіть написала вірш: «Ти твердо вирішив — потрібна країна саме оця, тому досить назначати нам дату п…» Але одна з тактик Росії — це виснаження. Давайте не забуватимемо це і вистоїмо.
Читайте також: Філліп Карбер: «Путін розробив свій план більше як рік тому, у ньому продумані кожен момент і кожен крок»
Фото зі сторінки Наталі Нагорної у «Фейсбуці»
2118Читайте нас у Facebook
