Коли я бував у знаменитому паризькому музеї Орсе, я годинами не міг відірватися від споглядання картин великих імпресіоністів, найпомітнішими серед яких мені завжди здавалися твори Ренуара. Думаю, що це почуття знайоме багатьом з вас, мої друзі. Його «Гойдалка», його «Бал у Мулен де ла Галетт», його інші роботи, наповнені яскравими фарбами життя й ніби пронизані прозорим повітрям, що струмують, перехоплюють дихання, не дозволяють ні на мить відірватися від кілька розмашисто прописаних деталей, від настрою, що виходить від героїв цих чудових картин. Ренуар зачаровує. Ренуар змушує дихати на повні груди. Ренуар дарує спокій та умиротворення.

Адже художником П'єр Огюст Ренуар міг і не стати. Взагалі. Будучи шостою, передостанньою, дитиною у багатодітній сім'ї небагатого кравця, Огюст (до речі, що народився у французькому Льєжі 25 лютого 1841) спочатку подавав музичні надії. Більше того, регент церковного хору при великому соборі Сент-Есташ Шарль Гуно настійно радив батькам Огюста віддати хлопчика, який мав абсолютний музичний слух, навчатися музиці. Але сім'я була надто бідною, щоб витрачатися на уроки музики, і вже у 13 років Огюст почав допомагати батькам, улаштовуючись до майстра, який розписував фарфорові тарілки. А вечорами юнак відвідував школу живопису.

Він рано навчився заробляти на життя. У нього майже відразу виходило все, за що він брався. Хазяїн майстерні, в якій юний Ренуар підробляв, розписуючи порцеляновий посуд, не знав, радіти йому чи засмучуватися. Цей талановитий хлопчик так швидко виконував усі замовлення, що йому постійно доводилося урізати зарплату, але він все одно примудрявся перевиконувати план у кілька разів. Коротше кажучи, лише за кілька років Огюсту вдалося заробити для придбання нового будинку для батьків. А після цього він повністю присвятив себе живопису.

Успішно склавши іспити до Школи витончених мистецтв при паризькій Академії мистецтв, Ренуар записався до майстерні Марка Глейра, де незабаром познайомився з Фантен-Латуром, Сіслеєм та Клодом Моне. Потім вони потоваришували з Сезаном та Пісарро, завдяки чому склався кістяк майбутньої групи імпресіоністів. Втім, спочатку все у них складалося не дуже гладко. Перша виставка друзів, в експозиції якої було представлено 6 картин Ренуара (зокрема «Танцівниця» та «Ложа»), закінчилася повним провалом. Члени товариства отримали прізвисько, яке на той час звучало образливо, — «імпресіоністи». Попри матеріальні проблеми та зневажливе ставлення критиків, саме у цей період (1875−1877) Ренуар створює чимало картин, які пізніше будуть названі шедеврами: ті ж «Гойдалки» та «Бал у Мулен де ла Галетт», «Оголена в сонячному світлі», «Великі бульвари», «Прогулянка». Провівши кілька років у поїздках Італією, Алжиром та Іспанією, Ренуар поступово відходить від творчості імпресіоністів, виробляючи свій легко впізнаваний стиль. За «енгрівським» (або «кислим», як він його сам називав) періодом у творчості художника слідують знамениті «перламутровий» та «червоний» періоди. Сонячні пейзажі, натюрморти з яскравими квітами, портрети своїх дітей та оголених моделей (у тому числі й коханої дружини Аліни Шаріго), викликають захоплення у досвідченої паризької публіки.

Ренуар, нарешті, стає багатим та знаменитим. Його називають одним з найкращих художників Франції та нагороджують орденом Почесного легіону. Якби ще не хвороби, які постійно переслідують великого майстра. Спочатку він при падінні зламав праву руку. Потім його розбив параліч. Але він не перестає працювати пензлем, який в руку йому вкладає доглядальниця. Картина «Парасольки» після тріумфу у Лондонській національній галереї переїжджає до Лувру. За кілька місяців до смерті Ренуар, який безвиїзно проживає у своєму маєтку під назвою «Колетт», приїжджає попрощатися з творінням своїх рук. Це була його остання подорож до Парижу…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.