Чим ближче ми підходимо до відкриття нашого музею порцелянових фігур, тим більше мені хочеться повертатися до історії виникнення порцеляни у різних країнах. Мені чомусь здається, що завдяки цьому читачам моєї щоденної рубрики в майбутньому, при відвідуванні нашого музею, буде легше орієнтуватися у розумінні процесів, пов'язаних зі створенням цих рукотворних чудес. Тож почнемо.

Винайдений фарфор був у XIII-XIV століттях у Китаї, в якому вже тоді виробництво різної кераміки знаходилося на високому рівні. Протягом кількох століть китайці були монополістами з виробництва фарфору та його експорту до Європи, що знайшло своє відображення в англійській мові, якою фарфорові вироби позначаються, серед іншого, словом «china», як і англійська назва Китаю — «China».

Вартість китайської порцеляни в Європі спочатку була дуже високою, тому європейські майстри протягом майже двох століть намагалися розгадати секрети його виробництва. Довгий час вони зазнавали невдачі, і найближчим до бажаного результату був матеріал, що нагадує скло. Але в 1708 секрет був розкритий німецькими майстрами. Так з'явилася марка першої європейської порцеляни — Мейсен.

Порцелянові вироби, які не піддавалися глазуруванню, називаються бісквітними. Вони відрізняються чистим матовим білим кольором, злегка шорсткою поверхнею та пористою структурою. Через цю пористість із бісквіту не роблять посуд, але з нього часто виготовляють сувеніри, статуетки тощо.

У самому Китаї фарфор довгий час вважався лише наслідуванням нефриту, з якого виготовлявся найдорожчий посуд та інші вироби, що були по кишені лише багатіям. Цінувати свій винахід китайці стали тоді, коли виявили, що європейські купці готові платити за нього будь-які гроші.

Строго кажучи, фарфор є одним з різновидів кераміки. Весь секрет криється в точному складі суміші, що складається з пластичної глини, каоліну, кварцу та польового шпату. Трапляються й інші добавки, за допомогою яких виходять різні різновиди фарфору.

Найтвердішим із них є кістяний фарфор, вироби з якого зазвичай мають такі тонкі стінки, що вони злегка просвічуються на сонці. Назвали його не випадково, оскільки від 25% до 50% його складу посідає кісткова зола, тобто обпалена кісткове борошно. Іноді кісткове борошно замінюють риб'ячою лускою та яєчною шкаралупою.

Найдорожчим у світі фарфоровим виробом довгий час була маленька піала під назвою «Chicken cup», розфарбована малюнками у вигляді півнів. У 2014 році на аукціоні в Гонконгу її було продано за 36 млн доларів. І тут справа була не так у солідному віці, а в тому, що вона раніше належала Чжу Цзяньшэню, китайському імператору з династії Мін, який жив у XV столітті. Але у 2015 році у Великій Британії була випадково знайдена невисока ваза, що належала династії Цин. За цей виріб 18 століття покупець з Китаю, який не назвав себе, заплатив 84 мільйони доларів!

Заповзятливі ділки у XVIII столітті знайшли застосування уламкам порцелянового посуду, які здавалися непотрібними і нічого не коштували. Умільці навчилися робити з них ювелірні вироби, прикрашаючи ці уламки окантовкою з дорогоцінних металів, і ця мода швидко поширилася в більшості країн Європи.

Незважаючи на крихкість, посуд з кістяної порцеляни є одним з найміцніших у світі. За цим параметром він поступається лише виробам із металів, які зі зрозумілих причин розбити або розколоти практично неможливо.

На відміну від фаянсу, порцеляна не старіє, і може століттями зберігати свій первісний зовнішній вигляд. Максимум, що їй загрожує — може вигоріти на сонці та поблиснути глазур, але тільки в тому випадку, якщо господар зберігатиме посуд у місці, куди щодня потрапляють прямі сонячні промені.