Філліп Карбер: «Успіхи України призвели до того, чого ніколи не було в історії»
Бліцкриг Кремля захлинувся. Ворог отримує по зубах і зазнає колосальних втрат. Від злості та безсилля він «прасує» житлові квартали і виводить з ладу об'єкти інфраструктури. У жодному місті, райцентрі чи селі окупантів не зустріли квітами та хлібом-сіллю, їх просто чітко посилають у відомому напрямку.
Мужністю, стійкістю, відвагою та патріотизмом українців захоплюється весь світ. У тому числі співрозмовник «ФАКТІВ» — авторитетний експерт з питань оборони, військової стратегії, ядерного озброєння та національної безпеки професор Філліп Карбер. Свого часу він працював зовнішнім радником прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер та генерального секретаря НАТО Менфреда Вернера, очолював департамент стратегії у Пентагоні. З 2012 року він президент аналітичного центру Potomac Foundation, який співпрацює з країнами колишнього СРСР та Варшавського договору, допомагаючи реформувати військові відомства. Філліп Карбер — активний лобіст України на Заході.
«Українська армія одночасно воює на три фронти»
— Пане Карбер, ми з вами розмовляємо ввечорі 3 березня. Вже вісім днів Україна дає гідну відсіч агресору. Це реально народна війна, оскільки на захист своєї землі стала буквально вся країна. Як ви оцінюєте дії української та російської армії за цей відрізок часу?
— Хочу від початку сказати ось що. Ще два тижні тому я у своїх найсміливіших фантазіях, а Путін, напевно, у своїх найстрашніших нічних кошмарах не могли припустити, як на 180 градусів зміниться ставлення світової спільноти до України. Весь цей час я практично цілодобово даю інтерв'ю журналістам всього світу про те, що відбувається у вас. Буквально сьогодні дав інтерв'ю нігерійській телекомпанії. Уявляєте — нігерійської? Нещодавно далеко не всі американці, особливо в глибинці, могли з першого разу показати на карті Україну. Сьогодні все змінилося. Головна тема — це Україна.
Увесь світ в абсолютному захопленні від опору українського народу Росії. Днями я сказав в одному інтерв'ю: «Якщо Україна виживе, її армія стане найпотужнішою, найнепереможнішою, найпрофесійнішою в Європі точно, а можливо й у світі».
Це гарні новини. А погані — ганьба нам, ганьба Заходу. Усе робиться з великим запізненням. Було втрачено дорогоцінний час. Ми витратили його на те, що тільки попереджали Україну та називали все нові дати передбачуваного вторгнення. У нас було п'ять місяців, щоб діяти — запровадити санкції, дати Україні сучасну зброю та навчити ваших військових нею користуватися. Внаслідок цього весь цей механізм запустили, коли вже почалося вторгнення.
Читайте також: Філліп Карбер: «Путін розробив свій план більше року тому, у ньому продумані кожен момент та кожен крок»
Вашингтоном зараз ходить анекдот. «Якщо НАТО вдасться вичавити з корумпованих чиновників усі гроші, які вони отримали від Москви, і спустошити рахунки російських олігархів, тоді НАТО зможе провести перепідготовку і досягти того бойового духу, який є сьогодні в української армії та українського народу. І ось після цього, можливо, Україна погодиться ухвалити НАТО». Так, це жарт, але в ньому є частка правди.
Успіхи української армії, досягнуті ціною неймовірної мужності та відваги, справді вражають. У нашому попередньому інтерв'ю я критикував командування ЗСУ за те, що воно не проводять підготовку, передислокацію, казав, що ви не встигнете цього зробити, коли все почнеться. Наразі визнаю, що мої оцінки були невірними. Загалом, хочу сказати, що вийшло все навпаки — російські військові продемонстрували у перші три дні непрофесіоналізм та некомпетентність, а українські військові — просто дива. Я чудово розумію, наскільки важко українській армії, бо вона одночасно воює на три фронти.
Так, ми бачимо, що понад мільйон людей уже покинули Україну. Їх не можна засуджувати. Все правильно — їдуть жінки, діти, люди похилого віку. Але подивіться, що робить громадянське населення, яке лишається. Люди лягають під танки агресора, зупиняють голими руками просування його армії. Українці вразили всіх. Сьогодні американці, які донедавна говорили, що з Росією треба вести переговори, що не треба поспішати із санкціями, що не можна передавати Україні сучасне озброєння, щоб не псувати стосунки з Росією, мовчать. Більше того, дуже багато хто з тих, хто за часів Трампа активно вів бізнес з Росією і заробляв гроші, зараз лютує. І не через те, що зазнають збитків, а через те, що роблять Путін і Росія. Тому вони теж виступають за підтримку України.
Вперше за десять років у Конгресі повна одностайність. Події в Україні об'єднали демократів та республіканців. Такого ми давно не бачили.
Американські політики бачать і розуміють, що лише дипломатії та санкцій недостатньо, коли ми маємо справу з такими країнами, як Росія та Китай (про нього не треба забувати). З цими країнами треба розмовляти мовою сили.
Дивіться, як усе змінилося. Ще раз повторю. Якби два тижні тому хтось мені сказав би, що країни НАТО безпосередньо поставлятимуть Україні новітню сучасну зброю, що Німеччина повністю перегляне свою позицію і теж почне поставляти Україні зброю, що Європейський Союз виділятиме гроші на озброєння країни, яка не є членом ЄС, я сказав би: «Ви що? Жодного шансу. Як таке можливо?» Господи, Швейцарія відмовляється від свого нейтралітету, аби допомагати Україні. Це все неймовірно. Я зі свого боку роблю все, що можу, щоб допомогти вашому опору, намагаюся домогтися, щоб ви отримували зброю, пальне та фінанси.
Головне — Україна має вистояти. Я радий і щасливий, що у Путіна вийшло все не так. Це дає мені надію, що нічого не закінчилося. Саме ваші перші успіхи за ці вісім днів призвели до небувалої реакції всього світу, до того, чого ніколи не було в історії.
— Як з'ясувалося, могутність російської армії — міф. Ми зараз бачимо розгублених, голодних, погано екіпірованих горе-вояк. Збройні сили агресора зовсім не такі, як їх показували на парадах на Червоній площі.
— Не хочу жодним чином применшувати успіхи української армії. Але ми маємо все-таки тверезо оцінювати нинішню ситуацію. Те, що відбувається зараз у вас на півдні, це успіх Росії. Їм вдалося з території Криму зайти на материкову Україну та просунутися там. Цього не можна було припускати.
Я не розумію, чому не було підірвано міст у Херсоні (на мою думку, його треба було одразу підірвати), і їм вдалося увійти до міста. Вони не лише зайняли Херсон, а й ведуть бої за Миколаїв, а це ключ до Одеси. Мене часто питають, чому росіяни досі не висадили морського десанта в Одесі. Тому що це було б самогубством і росіяни це розуміють. Вони хочуть завдати удару по Одесі з двох сторін — з суші, а для цього їм потрібно взяти Миколаїв, а коли це станеться, одночасно буде удар із моря, тобто висадка їхнього десанту. Тоді вашим військовим в Одесі доведеться дуже важко, бо вони будуть змушені послабити берегову оборону та перекинути частину сил, щоб відбити удар з боку Миколаєва по суші. А це може бути смертельно небезпечним.
Вийшовши з Криму, росіяни рушили ще й на Мелітополь. Я дуже добре знаю ваших командирів, котрі тримають там оборону. Це чудові військові. Але у них просто не вистачає сил, щоб стримувати цей потужний натиск. Закріпившись там, Росія рушить з півдня дуже швидко. І першим під удар потрапить Запоріжжя.
Другий небезпечний для вас на цьому етапі напрямок — це Маріуполь, який атакують зі сходу. Якщо Маріуполь впаде, це фактично, висловимося так, розкриє Донбас. І тоді вашим силам, щоб знову не опинитися в котлі, як це сталося у 2014 році, доведеться відступати та створювати фактично нову лінію оборони. Просування військ зі сходу та з півдня дозволить Росії підтягнути свою важку артилерію та завдавати масованих артилерійських ударів по центральній частині, отже, і по Києву теж.
Читайте також: Філліп Карбер: «Російські ракетні установки, націлені на Україну, за годину можуть випустити до чотирьохсот ракет»
Ось така перспектива. Думаю, це найголовніша небезпека для України на найближчий тиждень. Вона дуже серйозна.
На жаль, не володію детальною інформацією, що відбувається навколо Києва. Але знаю, що частина російських військ фактично дійшла до вашої столиці й навіть з'являлася в межах міста, що в передмісті йдуть запеклі бої. Війська, що знаходяться у київських передмістях, можуть отримати найближчим часом важку артилерію. А дехто вже має її.
Крім того, велику небезпеку становлять диверсійні групи. Диверсанти озброєні, у них є вибухівка та боєприпаси. Зрозуміло, вони вносять свій страшний внесок в атаку на Київ.
«Частина російських підрозділів загрузла і зазнає великих втрат»
— Нас постійно про це попереджають.
— Насправді Росія поки що використовує лише ті підрозділи, які брали участь у масштабних навчаннях, які проводилися біля кордонів України перед вторгненням. Вона ще не задіяла (або задіяла лише частково) добре навчені досвідчені армії, що базуються на Кавказі. Не можна в жодному разі забувати і про три російські армії, перекинуті під час навчань з Далекого Сходу на територію Білорусі. Вони там, як і раніше, знаходяться і поки що не задіяні. До того ж Путін може перекинути ще додаткові сили з Далекого Сходу. Плюс є армія, що стоїть біля Білгорода. Це теж зовсім поряд. Плюс спецназ Білорусі також може бути задіяний. Загалом, якщо ви подивитеся на карту, зрозумієте, що є дуже серйозна небезпека.
Ще момент. Звучить інформація, що Путін уже використав 80 відсотків своїх військ. Але йдеться про ті війська, які були стягнуті до кордонів України напередодні вторгнення (Путін готувався до нього), але в жодному разі не про 80
відсотків усієї військової могутності Росії. Це треба розуміти.
Ваші військові кажуть, що спостерігають значну слабкість російських військ. Наведу як приклад дві чеченські війни. Спочатку Росія так само відправляла туди підрозділи, що складаються з військовослужбовців строкової служби, і вони там зазнавали серйозних втрат. Коли Путін зрозумів, що це помилка, було ухвалено рішення відправляти до Чечні виключно контрактників, тобто професійну армію. І що вийшло? Виник інший перекіс. Оскільки контрактників не вистачало (на той момент їх було близько сорока відсотків від усіх збройних сил РФ), кинути всіх на Чечню було неправильно — є ж інші місця, де вони повинні нести службу. Тоді у Чечні створили кілька супербатальйонів, назвемо їх так, куди зводили контрактників із різних частин, щоб не оголювати інші фронти. Ці зведені супербатальйони були кинуті на Чечню. Зараз відбувається приблизно така сама ситуація. Путін зосередив тут частину контрактників (ці контрактники, до речі, давно крутяться на непідконтрольних територіях на Донбасі та чудово знають обстановку) та відправив сюди тактичні бригади строкової служби.
Тому повторюю, що приблизно половина підрозділів, які зараз атакують вас, професійні та добре навчені. Це елітні війська. А решта (можливо, навіть 60 відсотків) — це строковики. Путін міркує цинічно: навіть якщо зараз буде знищено 60 моїх тактичних підрозділів, укомплектованих терміновиками, я легко наберу натомість ще 60 і кину на вас. А професіоналів може використовувати там, де найменший ризик їхньої втрати.
Читайте також: Російська армія деградована, деморалізована, розкрадена, — екссоратник Путіна мільярдер Пугачов
Відомо, що російській молоді, особливо в провінції, після закінчення шкіл, училищ, технікумів просто ніде працювати. Тому вони можуть або піти на строкову службу, або завербуватись і стати контрактниками. Для цих молодих людей подібні операції, як Путін це назвав, — можливість проявити та зарекомендувати себе, набратися досвіду та забезпечити подальшу кар'єру саме на військовій ниві. Хлопцям так і кажуть під час вербування: «Так, у тебе три роки будуть якісь поневіряння, зате ти непогано заробиш і отримаєш купу бонусів надалі».
.jpg "«Російські військові, потрапивши сюди, раптом з подивом дізналися, що росіяни, які живуть в Україні, на них не чекали», - каже Філліп Карбер")
Є три типи російських військовослужбовців. Перший — строковики, другий — контрактники, третій — кадрові військові, але це зовсім інша історія. Там, де росіяни просуваються, на жаль, успішно, ви маєте справу зі справжніми професіоналами. А там, де вторгнення загальмувалося і навіть у деяких місцях вони змушені були відступати, — або зі строковиками, або з молодими контрактниками, для яких, швидше за все, це їхня перша кампанія.
Що відбувається у них? Після навчань їм сказали: «Україна напала на народні республіки Донбасу, і наш президент вирішив захистити наших братів». Так, для декого був шок. Як це? Ми приїхали на навчання, а нас кинули у реальні бої. При цьому вони, потрапивши сюди, раптом з подивом дізналися, що росіяни, які живуть в Україні, на них не чекали. І де все, що обіцяли їм командири? Кого ми сюди прийшли рятувати? Так дурити своїх військовослужбовців, а потім інше населення не можна протягом тривалого часу. Не вийде.
Є ще проблема узгодженості дій військових формувань агресора. Російські генерали звикли командувати саме тими підрозділами, які добре знають, причому досить обмеженою їх кількістю — три-чотири підрозділи (звісно, ми не говоримо зараз про роти або батальйони, мова про полки, тактичні бригади, але не більше). Нині ж вони зіткнулися з тим, що змушені командувати десятьма-дванадцятьма формуваннями, причому спішно зібраними в різних регіонах (частина залишена на місцях постійної дислокації). Вкрай мало частин, взятих у повному складі. Ось через це є певна неузгодженість у діях. Але річ у тому, що під час кампанії вона з'явиться.
Оскільки Путін та його генерали розраховували на бліцкриг, підрозділи, які були кинуті сюди (принаймні на Київ), отримали триденний запас боєприпасів, пального та провіанту. Звичайно, ці запаси були швидко витрачені. А підтримки (не маю на увазі підтримку російськомовних українців) тилу, яка потрібна під час проведення будь-якої військової операції, немає. Але там, де вона є, ми, на жаль, бачимо успіхи росіян. Дивізії, які атакували та взяли Херсон, які зараз атакують Маріуполь та Харків, дуже непогано просуваються, на жаль.
І ось дивіться, що виходить. Так, частина російських підрозділів загрузла і зазнає великих втрат. Звісно, їхній моральний дух упав, вони здаються, вони деморалізовані, не бачать мети та сенсу продовження, особливо якщо не отримують підтримки з тилу. А там, де вони досягли успіху, навпаки — настрій на висоті, вони поводяться ще агресивніше, набирають темп. Вони відчули смак перемоги та активно розвивають успіх. Так улаштовані військові у всьому світі.
Можливо, я дещо сумбурно пояснив вам, чому зараз у вас така ситуація на всіх фронтах. Десь ви дійсно досягли приголомшливих успіхів і повністю контролюєте ситуацію. Але є, на жаль, місця, де поки що там кращі справи у тих, хто вдерся на вашу землю.
«У Путіна в нинішній ситуації є три стратегічні сценарії»
— Російська армія взяла високий темп. На скільки вистачить сили його підтримувати?
— Темп просування залежить від того, на який опір натрапив супротивник. Якщо особливого опору немає, темп наростатиме. Ще один важливий фактор у таких випадках — погода. Поки що вона, на жаль, їм сприяє. Але якщо зараз потеплішає і почнуться дощі, бруд, можливо, повені, це, безумовно, уповільнить їхнє просування.
У Путіна у нинішній ситуації є три стратегічні сценарії. Зрозуміло, що їх значно більше і він може їх постійно варіювати, але, на мою думку, можна виділити три основні.
Перший варіант — методично продовжувати розпочату операцію, нічого не змінюючи. Його початковий план — за тиждень досягти значних успіхів і все закінчити до 6 березня — не вдався, вже зрозуміло зараз. Однак він досяг успіхів на сході (Маріуполь) та на півдні (Херсон, Мелітополь, зараз Миколаїв). І дуже важко передбачити, чим закінчиться його наступ на Київ.
Читайте також: Вікторія Івлєва: «Я не знаю, що ще може бути в запаленому мозку психопата»
Другий варіант — робити з Києвом те, що він робить з Харковом та Маріуполем, тобто використовувати бомбардування, ракетні удари, важку артилерію, виводити з ладу життєво важливу інфраструктуру, а не військові об'єкти, обстрілювати житлові квартали та розраховувати на те, що влада буде змушена капітулювати. Може статися таке. Коли почнеться масована атака на Київ, саме зі знищенням цивільного населення, зрозуміло, що і люди, і світова спільнота будуть звертатися до Путіна і вимагати припинити це негайно. І він скаже: «Я готовий сідати за стіл переговорів. Давайте обговорювати». Він може змінити свої нинішні вимоги і навіть піти на те, щоб запропонувати створити у Києві якийсь коаліційний уряд, куди увійдуть представники нинішньої влади та опозиції (тобто його ставленики). І потім вимагатиме вже від цього уряду демілітаризації. Він же від початку казав, що нібито це його головна мета. Тобто він може вимагати, щоб, скажімо, у всій Східній Україні до Дніпра взагалі не було українських військових та зброї. Коли ці умови будуть виконані, він скаже: «Все, я йду, мені тут нічого робити. Спецоперація досягла своїх цілей, вона закінчена. Живіть собі далі спокійно». Я чудово розумію, що ваше нинішнє керівництво та українці на такі умови ніколи не погодяться. Але це не заважає йому їх висувати і вимагати їхнього виконання.
Зрозумійте, коли країна зазнає величезних втрат, коли навколо руйнування та кошмар, на жаль, є шанси, що у вашого керівництва здадуть нерви, що йому не вистачить витримки і Путін доб'ється того, чого хоче.
Перш ніж я перейду до третього сценарію, хочу наголосити, що Путін не дарма назвав те, що зараз відбувається, спеціальною військовою операцією, яка має на меті демілітаризацію України. Він заявляє, що його дії спрямовані не проти українського народу, а виключно проти українських військових та нинішньої влади вашої країни. Нібито він не має на меті захопити Україну і завдати шкоди цивільному населенню. Але його риторика змінилася. І вона, мабуть, змінюватиметься ще. Зараз він пропихатиме наступну ідею. Що у вас із 2014 року зростає покоління, виховане у ненависті до Росії. У результаті росіяни тут зіткнулися з тим, що вони змушені воювати не лише з українськими військовими та націоналістами та неонацистами (це я цитую Путіна), які перебувають при владі, але також із частиною цивільного населення, яке введено в оману і зараз чинить такий запеклий опір «визвольній» кампанії. Таким чином, ворогом стає вже вся Україна, всі її мешканці.
І тоді він скаже: «Ви ж бачите, що відбувається. Тому досить, я більше не можу зображати із себе гарного хлопця. Я змушений діяти жорстко, виходячи з нової ситуації, що склалася». І оскільки він уже воює проти всієї країни, він почне використати весь наявний арсенал — ракети, важку артилерію, авіацію, щоб подати всій Україні урок, який уже, як він уже каже, було подано Харкову, Херсону, Маріуполю.
Ми знаємо, що він уже доставив до кордонів України і, ймовірно, навіть на територію України зброю масової поразки — заборонені запальні та вакуумні бомби. Ця зброя небезпечна тим, що вона випалює практично все, що є на землі.
Чому я весь час говорю про важку артилерію? Тому що сучасна важка артилерія здатна використати снаряди з ядерними боєголовками. Йому не потрібно буде натискати горезвісну червону кнопку. Путін тільки відаст наказ, і ця важка артилерія почне стріляти.
Важливий момент. У 1990-х США та Росія підписали договори про скорочення подібного виду озброєння. США мали приблизно сім тисяч снарядів з ядерними головками, ми їх скоротили до трьохсот. У Росії — двадцять тисяч одиниць. Вони їх скоротили, на мою думку, до чотирьох-п'яти тисяч. Частина морально і фізично застаріла. Але Росія останніми роками активно займалася модернізацією цього виду озброєння. І їм це вдалося зробити. Вони, начебто не порушуючи договори зі США, змогли створити нові снаряди, які за своїми вражаючими здібностями перевершують старі, але при цьому менші за розмірами, тому як би не підпадають під дію тих договорів.
Тобто йому не потрібно задіяти якихось міжконтинентальних ракет, для яких потрібні підземні шахти або які знаходяться на підводних човнах. Це все також є. Йому достатньо використовувати для залякування і для прискорення досягнення своєї мети цю нову зброю.
Зрозуміло, що це шалений сценарій. І Путін це розуміє. У разі його реалізації він опиниться у ворожому оточенні багатьох ядерних держав (США, Великобританія, країни НАТО). Територія Росії прострілюється ними. Тобто вона може стати мішенню для ядерної зброї, якою володіє Захід. До речі, є кілька країн (Туреччина, Польща та інші), які сьогодні не мають ядерної зброї, але в них розвиваються свої ядерні програми.
При цьому, коли ми говоримо про божевілля Путіна, давайте згадаємо, як кілька років тому на запитання, чи розуміє він, яких жертв серед російських громадян призведе використання ядерної зброї, він відповів: «Росіян захистить Бог». Приблизно така цитата. І, на жаль, багато росіян у це вірять. Не знаю, які у нього особливі стосунки з Всевишнім, але так стверджувати — просто божевілля.
Читайте також: Олег Саакян: «Росія має можливість розв'язати війну, а вийти з неї переможцем — варіантів немає»
Небезпека полягає в тому, що він у нинішній ситуації готовий піти на ескалацію та довести її до останнього кроку. Так, він може лише почати використовувати свою нову зброю. Умовно кажучи, завдати одного-єдиного удару, щоб показати: я це робитиму, і відразу перейти до другого сценарію, про який я говорив. Тобто заявити: «Я вам показав, що багато що можу, а тепер давайте сідати за стіл переговорів. Я не хочу знищувати сотні тисяч людей, стерти з землі цілу націю, але давайте домовлятися. І умови диктуватиму я».
У мене не було можливості простежити за перебігом переговорів (мова про зустріч двох делегацій 3 березня. — Авт.). Чи змогли домовитися про створення гуманітарних коридорів?
«Я всім серцем із вашим народом»
— Домовленість попередня начебто є. Але жодної конкретики офіційно не озвучено.
— Ну так звичайно. Ми ж чудово пам'ятаємо гуманітарний коридор в Іловайську та «гарантії» росіян.
Не знаю, може це вам здасться парадоксальним, але думаю, що Росії вигідно створення подібних гуманітарних коридорів для евакуації людей з тих районів, які зараз перебувають під її контролем. Росіяни будуть щасливі, якщо ті, хто не хоче жити під ними чи під владою їхніх ставлеників, підуть, а залишаться лише ті, хто згоден із їхнім приходом. Не приховуватимемо, що є такі люди. До того ж є й ті, кому все одно, за якої влади жити, аби залишатися на своїх насиджених місцях, аби тільки їх ніхто не чіпав. Такі є у будь-якій країні.
Не знаю, наскільки ця інформація є правдивою, але я читав, що мер Херсона пояснив, що змушений був пустити росіян у місто, бо загрожувала гуманітарна катастрофа, а українських військових поблизу не було. І що йому лишалося робити? Він просто злякався і пішов на це, хоч, безумовно, вкрив себе ганьбою. Ми не можемо звинувачувати за подібні дії людей без зброї, які опинилися у такій ситуації.
Ось Путін говорить про демілітаризацію та денацифікацію. Але ми всі повинні розуміти, що насправді його головна мета — досягти того, про що він завжди казав: Україна не є державою. І масовий виїзд людей із зайнятих ним територій — це те, що йому потрібно по суті. Він хоче створити всюди атмосферу страху, паніки та хаосу. Йому вигідна ця гуманітарна катастрофа.
- Хто може зупинити Путіна?
— Не хочу, щоб моя відповідь прозвучала для вас образливо. Але, на жаль, ані українська армія, ані український народ із усім його дивовижним опором самі навряд чи зможуть це зробити. Залишається сподіватися лише на дії Заходу — насамперед європейських країн та країн НАТО. Дивіться, що сталося. Туреччина закрила Босфор і Дарданелли для російських кораблів лише після того, як два її цивільні судна були атаковані росіянами. На мою думку, відсіч може статися, коли Захід побачить, що Путін вже реально атакує його кораблі, літаки — що завгодно. Ось коли країни НАТО скажуть: «Все, він переступив межу», тоді й можливе їхнє втручання.
— Скільки ця війна може тривати?
— У мене за спиною карта, яку мені подарував університетський викладач. Вона незвичайна та дуже символічна. Цю карту випускали в Європі лише протягом одного року — з вересня 1938-го по вересень 1939-го. Нині стався історичний феномен. Україна за ці вісім днів пройшла той рік. Тобто на початку вона була Чехословаччиною зразка 1938-го, коли її просто поступилися Гітлеру, кинувши як подачку, а зараз вона стала Польщею зразка 1939-го.
Якщо ми ще звернемося до уроків історії, то згадаємо, що Штатам знадобилося два роки, аби вступити у війну. А європейським країнам — майже десять місяців, щоб усвідомити, що не йдеться про якусь провокацію або про фейкову війну, що це реальна війна і вони опинилися під ударом.
Сучасний світ змінюється просто неймовірними темпами. Нинішня холодна війна буде іншою. Зараз ми маємо справу ось із чим — є Росія, є Китай, у якого свої цілі, і решта світу. Путін сам спровокував таку ситуацію. Це протистояння буде серйознішим і гострішим, ніж під час першої холодної війни, яка тривала півстоліття. Це протистояння, наголошую, між вільним демократичним світом та світом, яким керують диктатори. Між тими, хто захищає свої землі та тими, хто ці землі хоче захопити. Нова холодна війна може тривати й двадцять років. І зіткнення між цими двома світами відбуватимуться постійно у різних регіонах, переростаючи з холодної війни у гарячі конфлікти. Якщо десь ескалація стихатиме, вона виникатиме в іншому місці.
Щодо ситуації в Україні, то, як мені здається, Путін зможе витримати це все не більше року. Тому що почнуть діяти західні санкції, прийняті, як я вже казав, із великим запізненням. По-перше, у нього не буде фінансів для посилення своєї армії та продовження війни, яка потребує величезних грошей. По-друге, почнеться серйозне ремствування всередині країни, оскільки прості росіяни відчують ці санкції на собі. Але це почнеться не сьогодні і не завтра — за два-чотири місяці. Але головне, що ці санкції відчує і найближче оточення Путіна, яке звикло до іншого життя. У них всіх за кордоном є заощадження, капітали, нерухомість. І вони все це втратять.
І ось він або буде змушений завершити все це, заявивши, що досяг своїх цілей, щоб хоча б зберегти обличчя перед своїми громадянами (але ви ж розумієте, що він може за рік накоїти), або його якимось чином усунуть. Не знаю яким.
Якщо в Україні справи підуть зовсім погано (ми не можемо виключати такий сценарій), то я вважаю, що буде правильно заради порятунку хоча б частини вашої території, якщо ваш президент та уряд таки переберуться на Західну Україну. Можу вам з усією відповідальністю сказати, що краще бути урядом нехай лише частини території, ніж урядом у вигнанні. Тому що це дозволить вам перегрупуватися та оновити армію за підтримки Заходу. Можливо, Захід за цей час повністю перегляне свої позиції, адже ми не побачили того, що хочемо побачити, — більш рішучих дій не щодо санкцій та політичного тиску, а щодо військової допомоги та військової участі. Я не виключаю, що для цього потрібно більше часу. Але це може статися. І ось тоді, коли Росія та режим Путіна ослабнуть, можна буде починати поступово повертати свої землі та відновлювати Україну у її колишніх повноцінних кордонах. Я бажаю Україні вистояти у цю важку годину. Я всім серцем із вашим народом. Слава Україні!
12110Читайте нас у Facebook
