Кілька років тому я натрапив у центрі Риму на книжковий ринок, у якому було безліч альбомів з історії європейського фарфору. Це було просто неймовірно. Мені часом роками не вдавалося під час подорожей різними країнами знайти хоча б одну якусь книгу, присвячену фарфоровій тематиці. А тут раптом цілі поклади! Та ще які. Товстенні, добре ілюстровані альбоми італійською, німецькою, англійською та французькою мовами. Нічого подібного бачити в одному місці мені раніше не доводилося. Коротше кажучи, йшов я в готель, зігнувшись під тяжкістю непосильної, але такої приємної для мене ноші.

Щоправда, це ще не все. В подяку за покупку скромно одягнений бородатий римлянин, у лавці якого я отоварився цим безцінним вантажем, розповів мені дуже повчальну історію. Оскільки англійською він говорив ще гірше, ніж я, мені доводилося багато разів перепитувати, що саме він має на увазі. Але історія та виявилася справді цікавою.

Колись у центрі Венеції знаходилася величезна бібліотека. За твердженням істориків, у ній були зібрані всі знання та таємниці світу. Але одного разу з волі випадку бібліотека згоріла. Разом з нею згоріли й знання, зібрані мільйонами людей у всьому світі за довгий час. Якимось дивом уцілів лише древній рукопис, що містив у собі один із головних секретів світобудови.

Багато років цей рукопис перекладали з місця на місце, навіть не відкриваючи. Потім якимось чином вона потрапила до старої книгарні, де провела на курній полиці ще з десяток років. Все змінилося, коли у лавці з'явився новий господар. Він вирішив перебрати всі книги, внести їх у картотеку та позбутися непотрібної старовини. Так старий рукопис виявився… у сміттєвому баку. І першою людиною, яка відкрила її за всі ці роки, був жебрак, що проходив повз. Стояла прохолодна ніч, і він зазирнув у бак, сподіваючись знайти щось, з чого можна було б розпалити багаття. Але перш ніж спалити рукопис, бездомний поцікавився, що там написано.

А написано там було ось що: «В того, хто зможе на березі моря знайти гарячий (!) камінь, здійсниться будь-яке бажання». Жебрак вирішив, що втрачати йому все одно нічого, і вирушив до моря. Він ходив берегом, брав у руки камінь за каменем, але вони були однаково холодними, і жебрак кидав їх у море. Минали дні, тижні, місяці, роки.

І ось одного разу сталося найнеймовірніше — його рука торкнулася гарячого каменю. Він підняв його і машинально… викинув у море.

- Часто ми, знайшовши те, що шукали, проходимо повз, — завершив свою розповідь продавець книг. — І відбувається це лише тому, що ми звикли шукати, а не знаходити…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.