Ще одна притча про нас із вами. І про ситуацію, в якій всі ми опинилися без своєї волі. І про те, як у цій ситуації можна вижити. Або померти. І про те, що далеко не завжди обставини, які часом здаються непереборними, настільки вже непереборні насправді.

Злісний король східного царства, не зумівши завоювати всю сусідню державу, що вічно викликала в нього заздрість і ненависть, захопив одну з провінцій. Своїм сатрапам він дозволив робити в ній все, що їм заманеться. І вони у відповідь на це кинулися грабувати будинки, вбивати дітей і старих, ґвалтувати жінок, руйнувати храми. Сам же завойовник вирішив зображувати із себе справедливого правителя. Він то проводив референдуми серед підневільного населення, явно проголошуючи результати «всенародного» голосування, то влаштовував різні турніри, насміхаючися з сумної долі заручників.

Один з таких, з дозволу сказати, «турнірів» полягав у тому, що чоловіків, які сиділи в темниці, по черзі виводили на залиту весняним сонцем площу і пропонували однією стрілою з лука вразити досить велику мішень, що перебуває метрів за двадцять. Умови були досить простими — той, хто потрапив у ціль, міг отримати негайне звільнення. Того, хто не влучив, чекала негайна кара.

В один із днів вивели на площу з в'язниці немолодого вже мудреця, раніше відомого тим, що він мандрував, проповідуючи своє вчення, а останні кілька місяців просидів у темному підземеллі. Мовчки вислухавши умови завдання, мудрець, не замислюючись, зробив постріл — і вразив ціль!

- Як у тебе це вийшло? — здивовано запитав його тюремник, що стояв поруч. — Зазвичай люди, перш ніж підняти лук, довго думають, боячись наважитися на те, що може обернутися для них непоправним.

- Бачиш, я вирішив зробити постріл швидше, ніж уявити, яким може бути програш, — відповів мудрець.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.