ПОИСК
Інтерв'ю

«Волонтери, які нишпорять зараз дорогами Європи та світу, здебільшого змушені займатися контрабандою», — Георгій Тука

12:20 25 липня 2022
Тука
Ще за своєї президентської каденції Петро Порошенко заявив, що ми б і без волонтерів перемогли, за що потім змушений був просити вибачення. Тепер — і сам волонтерить. Зеленський цю помилку врахував і неодноразово наголошував на визначному вкладі волонтерів у спротиві російській агресії. Хоча й при ньому були нападки на волонтерів: мовляв, армія достатньо забезпечена, а волонтери тільки піаряться. Зараз дехто з речників влади розказує, як всюди добре у нас — погано тільки там, куди приходять активісти… Можна згадати, як 12 і 23 лютого Шмигаль розповідав, що «сьогодні армія забезпечена усім необхідним — від пального до озброєння», «Збройні Сили забезпечені всім необхідним, і українська армія готова в будь-який момент дати відсіч ворогу». 24 січня Стефанчук пояснював, чому армії не потрібні кошти: «Міністр оборони мене запевнив, що ніяких додаткових виділень бюджету для цього напрямку не потрібно. Необхідності немає».

Хоча, наприклад, 3 лютого 2022 року міністр оборони України Олексій Рєзніков заявив, що необхідно забезпечити якісними шоломами та бронежилетами 261 тисячу військовиків ЗСУ та 130 тисяч — ТРО. Потужності України не забезпечували на той час і 10 відсотків необхідного, а зараз чисельність армії зросла утричі. І з початком війни держава, яка заявляла, що армія повністю забезпечена і гроші краще вкладати (вкРадати, як шуткують в народі) деінде, починає вже збирати у людей пожертви на армію. Бійці (навіть підрозділів ССО) розказують, що більшість із необхідного у них — від волонтерів або ж придбане своїм коштом. Про це — в інтервʼю «ФАКТАМ» відомого волонтера, а у минулому заступника міністра та керівника Луганської ОВА Георгія Туки.

«Американські військовики навіть уявити собі не могли, яку небезпечну зброю можна зробити з китайських іграшок»

— І Арахамія колись казав, що про проблему з автомобілями ми більше ніколи не почуємо. Сила волонтерського руху (принаймні — українського) — в його неорганізованості, як би дивно це не звучало, — вважає Георгій Тука. — Спроби (абсолютно невдалі) заорганізувати та очолити його здійснювались і попередньою, і нинішньою владою. І ніколи вони не призведуть до позитивного результату, бо це суперечить духу волонтерського руху в нашій країні. 99 відсотків людей, що займаються волонтерством, роблять це виключно за покликом серця та душі. І намагатись керувати ними — абсолютно безперспективна справа. На жаль, вище керівництво держави цього не може усвідомити.

Багато напрямків, реалізація яких вкрай необхідна, на жаль лишається поза увагою держави. Я тільки-но спілкувався з нашими американськими партнерами, що привезли до України «швидкі допомоги» — 20 авто. Влаштував їм кілька зустрічей з нашими хлопцями з підрозділів ТРО. На 99 відсотків ті питання, що вони вирішують, фінансуються за допомоги волонтерів, або ж — із заробітної плати військовиків. Від держави фінансування нульове. Мова йде про дуже вдалі проєкти. Наприклад — використання безпілотників, сучасних засобів звʼязку для організації взаємодії для підрозділів артилерії та розвідки.

Ветерани морської піхоти, люди з доброю військовою підготовкою скептично спочатку дивились на той китайський ширпотреб, якими користуються наші хлопці. Але те, що нашим вдається зробити із тих фактично забавок, американців шокувало. Вони аплодували, обнімали хлопців — американські військовики навіть уявити собі не могли, що з подібних іграшок можна зробити таке небезпечне озброєння, і так вдало його використовувати.

Забезпечення автотранспортом відсотків на 90 здійснюється волонтерами за народні кошти. Не є величезною таємницею, що після ковіду виникла величезна проблема у всьому світі. І, звісно, в українській армії, що працює на стандартах «Мотороли»: дефіцит радіостанцій та комплектуючих, батарей тощо. І постачають їх переважно волонтери, нишпорячи світом — дісталися вже до Латинської Америки. Скуповуючи по 1 чи кілька рацій доволі часто в нелегальний спосіб доставляють їх в Україну, щоб передати нашим захисникам. Таких прикладів безліч. Тому переоцінити внесок українських волонтерів у підтримку боєздатності української армії, на мою думку, неможливо.

— Волонтери розказують, що у Польщі, Чехії, інших країнах близького зарубіжжя, де шукали в першу чергу ті ж бронежилети, рації, вже вигребли все, доводиться шукати у Південній Америці, Австралії…

— Так, давно вже. Я сам — абсолютно офіційно — вже у березні укладав контракт на виробництво та закупівлю бронежилетів і шоломів з компанією зі США, виробництво якої розташоване в Колумбії.

Читайте також: Волонтерство під час війни: які трудові права та гарантії мають ті, хто допомагає наблизити перемогу

— Тут виникає ще одна проблема. Для ввозу з-за кордону військової амуніції, товарів подвійного призначення волонтерам потрібні листи з частин, дозволи Міноборони. А їх не завжди вдається організувати — то у чиновника немає часу, то частина веде бої, то немає звʼязку — і завозити необхідне спорядження доводиться фактично контрабандою. І чим далі везти — тим складніше.

— Вона лишається актуальною. Ідуть активні бої, і зазвичай ті командири підрозділів, що мають підписувати ці листи та завіряти їх печатками, перебувають у місцях бойових дій. Вони можуть перебувати на завданні, що триватиме днями, а то й тижнями. Через це — великі затримки.

Не розсекречу таємницю — командири батальйонів досить часто не хочуть підписувати листи, коли йдеться про автотранспорт (ці листи при перегоні авто надаються прикордонникам). І не хочуть брати цей транспорт на баланс. Це поширена практика, хоча й не настільки, як у 2014−15 роках, коли практично всі відмовлялися, боячись відповідальності. У 15−20 відсотках випадків, коли підрозділи потребують цих авто, командири відмовляються ставити їх на баланс. І в результаті доводиться відмовляти проханням військовиків у забезпеченні їх транспортом.

Коли було нульове розмитнення для фізичних осіб, таких командирів посилали під три чорти і завезені авто передавали конкретним бійцям як фізичним особам. Але потім виникали потреби в коштах на обслуговування, запчастини, паливо. Бо якщо на це витрачати гроші частини — потім правоохоронці виявлять величезні перевитрати. Не може штатна техніка, на яку за нормами повинно йти умовно 20 літрів дизелю на 100 кілометрів, витрачати у пʼять разів більше.

Заради справедливості хочу зазначити, що у 2014−15 роках абсолютно всі авто для армії були завезені контрабандою. На сьогодні ж державою відпрацьований механізм ввезення авто, які мають надійти військовикам. Єдина умова — ці авто мають бути прийняті на облік безпосередньо підрозділами. Щоб не було знову, що по всій країні їздять авто з іноземними номерами, доля яких абсолютно незрозуміла. Знову ж таки — яким чином проводити технічне обслуговування, якщо автомобіль не стоїть на балансі військової частини, як забезпечувати його паливом? Бо якщо авто не поставили на баланс, як ще буває доволі часто, — нашим хлопцям доводиться щомісяця зі своїх заробітних плат складатися на паливо та запчастини.

І ще. Я багато часу присвятив у спілкуванні і з командирами батальйонів, бригад, і з командувачами деякими видами військ ЗСУ, щоб довести: ті «штатки», документи, де розписано, який транспорт має мати підрозділ, абсолютно далекі від реальності, не відповідають вимогам часу. Їх необхідно терміново переглядати, щоб не змушувати волонтерів та військовиків вдаватись як до незаконних дій під час ввезення цих авто, так і потім — для утримування їх своїм коштом.

Відміна нульового розмитнення не зачепила автомобілі для армії. Але є інша проблема: ЗСУ, Нацгвардія, поліція тощо вкрай потребують вантажного транспорту. Джипи-пікапи підпадають під нульове розмитнення, а от щодо вантажівок законодавці не додумали.

— Окрім автотранспорту волонтери ввозять амуніцію та навіть снайперські гвинтівки…

— Снайперські гвинтівки — це зброя. До мене звертались неодноразово з проханнями посприяти у їх придбанні. Але тут питання не тільки в українському законодавстві. Для придбання зброї та набоїв до неї необхідні не тільки листи з військової частини. Необхідні відповідні сертифікати кінцевого споживача та ліцензії на торговельні операції з таким товаром. Наскільки мені відомо, лише три волонтерські організації подолали цей барʼєр: Притула, «Повернись живим» і фонд Петра Порошенка.

Інша сторона цієї проблеми — величезна кількість країн мають внутрішній регламент щодо продажу подібних товарів за свої межі. Ми досить вдало обходимо ті барʼєри, що нам влаштовують не від великого розуму наші законодавці та правоохоронці, та подолати бюрократичні перепони в інших країнах досить часто лишається проблематичним.

— Яка приблизно частка контрабанди у волонтерській допомозі?

— Якщо мова йде про такі речі, як бронежилети, шоломи, однострої, — відсотків до 90. Офіційними поставками займаються виключно потужні волонтерські організації, що мають можливості залучати донорські кошти, проходити фінмоніторинг, через Нацбанк здійснювати конвертацію валют, укладати офіційні контракти з виробниками та постачальниками. Якщо ж мова йде про невеличкі волонтерські групи, випадки, коли людина сама по собі намагається допомагати, — а саме вони зараз нишпорять всіма дорогами Європи й світу, шукаючи необхідне, то вони на 99 відсотків займаються контрабандою.

«Люди звикають до війни, стають більш пасивними — бо не можуть постійно перебувати у стані стресу»

— Раніше (в основному — 2014−2016 роки) волонтери часто скаржились на приниження, а то й побиття їх на блокпостах у зоні АТО, де несли службу міліціонери часів Януковича. У них відбирали те, що вони везли бійцям на фронт. Зараз — періодично зʼявляються скарги на занадто «пильну увагу» до них на блокпостах — причому чим далі від фронту, тим прискіпливіші перевірки.

— Сам я жодного разу з подібними випадками не стикався. Але від величезної кількості своїх друзів, з якими працюю з 2014 року, яким стовідсотково довіряю, багато чув про випадки абсолютно неприпустимої, на мою думку, поведінку сил територіальної оборони на територіях, наближених до західних кордонів України. На жаль, останнім часом почав отримувати інформацію щодо «дивних», мʼяко кажучи, дій працівників правоохоронних органів, які чергують на блокпостах.

— Це про вимоги до волонтерів «поділитися»?

— Саме так.

— Волонтери кажуть, що зараз почастішали випадки, коли правоохоронці приходять з перевірками до волонтерських організацій і натякають, що «все буде добре», якщо ті будуть допомагати й місцевим правоохоронним органам, не тільки армії.

— Бувають і такі випадки. Сам я з ними не стикався, можливо, тому що я надто відомий. Але розповідали про таке неодноразово.

— Через те, що великий відсоток волонтерки фактично постачається контрабандою, що не всі (особливо — невеликі) волонтерські обʼєднання можуть надати бухгалтерію та інші документи — у них можливі проблеми в разі подібних перевірок. Як з цим можна боротись?

— Мало того: скажу, що до великої (а може навіть переважної) частини волонтерів можуть з часом виникнути питання у податківців. Бо величезна кількість волонтерів збирають кошти на свої банківські картки. І з часом податківці можуть сказати, що ці кошти — це дохід фізичної особи, з якого повинні бути сплачені податки. Як цьому протидіяти? На мою думку, потрібно буде обʼєднуватися всій волонтерській спільноті і ставити на місце ідіотів з податкових органів та недолугих правоохоронців.

— Як саме? Є юридичні способи?

— Юридичних немає. Але засобів зараз багато. Мордою в асфальт, наприклад. Думаю, достатньо буде 2−3 випадків у країні, щоб подібні дії були припинені владою.

Читайте також: «Приведе до катастрофи»: волонтери забили на сполох у зв'язку з валютними нововведеннями Нацбанку

— Є ще проблема вигоряння, охолодження. Коли ворог поруч, на вулицях міста бої, — адреналін зашкалює. А потім ситуація покращується, люди «втомлюються від війни», починається більш мирне життя і всі заспокоюються…

— Так, під час загострення ситуації обсяг допомоги зростає, а потім поступово знижується. Я спілкуюся з представниками різних міжнародних фундацій — і ця тенденція прослідковується у всьому світі. Ми не виняток — емоції керують діями людей. Не збираюсь нікого звинувачувати чи засуджувати за зниження активності — людина фізично не може тривалий час перебувати в стані стресу. І навіть коли ці негативні явища продовжуються — людина до них з часом звикає, нервова система заспокоюється. І, відповідно, емоційна реакція, «фінансова» реакція стають більш врівноваженими та пасивними. Окрім того — 99 відсотків наших співгромадян зараз перебувають у дуже скрутному фінансовому становищі. І дорікати їм, що вони не допомагають чи мало допомагають — язик не повернеться.

— У звʼязку з таким емоційним і фінансовим виснаженням: яке майбутнє у волонтерської допомоги?

— Мені б взагалі хотілось, щоб завтра необхідність у такому понятті, як «волонтерська допомога», зникла. Щоб держава ефективно розв'язувати всі питання, а наша допомога була смаколиками, що жінки й дівчата готують, аби показати цим свою любов та повагу до наших захисників. Але перспективи в цьому напрямку я не бачу. Нам усім потрібно налаштовуватись на криваву тривалу війну з дуже потужним, підступним, кровожерливим ворогом. Який не знає, що таке людяність, не бачить різниці між збройними силами та цивільними обʼєктами. Це наше майбутнє, на мою думку, років ще на три.

— Навколо дій влади виникають скандали з приводу деяких законопроєктів. Як, наприклад, щодо дозволу командирам розстрілювати підлеглих, змін до трудового законодавства, що позбавляють прав велику кількість працівників, тощо. Чому такі пропозиції зʼявляються все частіше?

— Генератор ідіотів просто. Це показник якості тих «фахівців», яких понабирали в партію «Слуга народу» під час виборчого процесу. «Маємо те, що маємо», а змінити це, на жаль, зараз немає юридичних можливостей. Тому доводиться терпіти. Як казала моя бабця: «Бачили очі, що купували, — тепер їжте, хоч повилазьте».

— Тобто це не тому, що автори проєктів шукають якихось преференцій собі чи своїм роботодавцям, а чисто від невеликого розуму?

— Я поки ще не бачу стійкого взаємозвʼязку, якщо мова йде про ідеї Третьякової. Хоча не здивуюсь, наприклад, якщо колись журналісти-розслідувачі знайдуть фінансові зв'язки керівництва «Слуги народу» з різними олігархічними групами, великими роботодавцями, які відповідно сплачують великі кошти на заробітну плату тим працівникам, що зараз перебувають в лавах ЗСУ.

Також читайте у «ФАКТАХ»: «Росія війну поки що не програла. Вона може вести її довгі роки», — військовий аналітик Ігаль Левін

Фото: Фото: facebook.com/george.tuka

2265

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів