«Якось Женя сказала: «Ти розумієш, що війна — це дорога в один кінець?»: щемлива історія про загиблу бойову медичку

«Євгенія не любила позивних, але побратими через вроду та ніжність називали її Квіточкою та Ягідкою»

«Мені досі не віриться, що Жені нема. Таке враження, що хтось вирвав із грудей моє серце, і ця рана постійно кровоточить. Картаю себе, що не зупинила дочку й відпустила в армію. Але по іншому не могла, бо вона мала впертий та цілеспрямований характер, -розповіла «ФАКТАМ» матір загиблої Надія Семененко. — Євгенія — молодша моя донька, старша Тетяна — старша на три роки. Дітей я виховувала сама, жодних виплат не отримувала, тому важко працювали на землі та тримали господарство у селі Залізничне на Сумщині. У Жені змалечку був неабиякий хист до вишивання та малювання, перемагала в районних та обласних конкурсах. Й більшість свого часу із сестрою проводила у місцевому Домі піонерів або ж на природі.

Читайте також: «Це та ціна, яку я плачу за свободу»: зірка «Кріпосної» розповів про військові будні

У випускних класах Євгенія заявила, що хотіла б допомагати людям й мріє присвятити себе медицині. Чесно кажучи, мене це здивувало, бо у нашій родині лікарів не було, лише прабабуся у 1940 році рятувала наших солдат на передовій. Коштів на навчання в нас не було, тому я відразу сказала Жені — пробуй сама. І що ви думаєте, донечка з ранку до вечора сиділа над книгами з біології і вступила у два медичних заклади, але пішла навчатись до Лебединського фахового медичного коледжу імені професора М.І. Ситенка, де здобула професію фельдшера.

А у 2017 році дочка заявила, що піде до армії так як більшість її однокурсників. Важко пояснити таке рішення дочки, ймовірно, на неї вплинула Революція Гідності, яка почалась тоді, коли вона закінчувала школу. І боляче переживала кожну втрату. Невдовзі підписала контракт. Перший час служила в реактивному артилерійському дивізіоні. З ним і поїхала на ротацію в район бойових дій. Якось вона розповідала, що по рації передали про перших у її житті двох «трьохсотих» й в неї ледь серце з грудей не вискочило. Зібрала рюкзак і мерщій рятувати. Щаслива була, що всіх евакуювали живими до шпиталю. Окрім бойових чергувань, Женя постійно вдосконалювала навички із тактичної медицини. Про службу на передовій вона розповідала мало, лише те, що знайшла себе. Та і я не розпитувала, боячись, що вороги можуть вирахувати Євгенію".

Натомість більше секретів бойова медик розповідала своїй рідній сестрі — Тетяні Кириченко.

«Після смерті сестри знайшла у будинку стільки картин, які вона так і не встигла домалювати. Шкода, так хотілось би присвятити їй виставку, аби всі охочі побачили, якою талановитою вона була, — каже співрозмовниця. — Коли Євгенія пішла на війну, її малюнки стали сумними, там часто були сльози, портрети без усмішок… Вона хотіла кращого життя і собі, і нам. Й принципово досягнути всього сама.

Читайте також: Тарас Тополя з передової розповів про неминучість війни та розмову із Зеленським

Женя планувала вступити до академії Сухопутних військ у Львові. Із першого разу в неї це не вдалось, але вона не втрачала віри. А цього року сестра здала іспити і на днях мала здавати ще фізичну підготовку. Там на неї чекали і сумніву вже не було, що Женя стане офіцеркою. Та, як бачите, не судилось. Востаннє ми бачились після того як російські війська вигнали з Сумщини, бо ми жили під окупацією. Вона приїхала на пару днів. На прощання Євгенія пообіцяла, що обов’язково повернеться живою додому і після закінчення контракту писатиме картини як і мріяла — у тихому будиночку біля річки у рідному селі. Та слова свого не змогла дотримати через клятих рашистів".

«У їхній екіпаж влучила ракета, Женя загинула миттєво»

«Разом ми прослужили три роки і таке враження, що я втратила рідну сестру, — каже співслуживиця загиблої Анна. — Я була старшиною у роті розвідки, але ми часто перетинались. Часто після ротацій залишались у частині у Білій Церкві. У нас навіть склалась традиція — ми купували морозиво, блукали набережною, фотографувались. Це світла та із чистою душею людина. Вона інколи ні з ким не сварилась, їй легше було відійти та розплакатись, аби її сліз ніхто не бачив. Завжди підтримувала хлопців, це медик від Бога. Не дай Боже хто почне кашляти, біжить до кожного, міряє температуру, переслухає, спитає про самопочуття. Таких людей насправді дуже мало. Кожного ранку та вечора Женя пробігала по десять кілометрів, через що командир бригади ставив її у приклад іншим бійцям. Й ті теж починали займатись легкою атлетикою. Якось вона бійцям з розвідки розписала прапор — намалювала сову та інші знаки, які відносяться до цього виду військ.

Хлопця в Жені не було, служба — понад усе. А свою любов вона віддавала маленькій племінниці. Вона спішила жити, наче щось передчувала… В одній з крайніх розмов вона написала мені «Бережи себе». Я передзвонила і попросила її взяти відпустку, бо розуміла, що їй важко морально. Та вона відповіла: «Ти розумієш, що війна — це дорога в один кінець?» 30 травня на Донеччині подруга поїхала за пораненими. Одного встигли привезти. Вирушили за іншим — не встигли. У їхній екіпаж влучила ракета рашистів. Дівчина загинула миттєво. Смертельні травми отримав і водій"

Читайте також: «Врятувала сотні побратимів»: на Луганщині загинула 27-річна військова медик

6 червня Євгенію Семененко, як наречену, поховали у селі Боромля Охтирського району… Зустрічаючи похоронну процесію, що йшла від дому військової, її односельці стали живим коридором.

«Якось Женя показала мені в соцмережах картинку, де з однієї сторони ліс, з іншої — долина. Поруч будиночок. Мовляв, в неї точно такий буде. Вірю, що там, де зараз перебуває душа героїні, збулась її мрія і вона малює янголів та тварин, яких обожнювала понад усе. Й разом із іншими небесними воїнами молиться за мир у рідній Україні».

Раніше «ФАКТИ» писали про ще одну героїню — медика з Азовсталі — Альону Кушнір: «Люди хочуть жити та відбудовувати зруйновану Україну. Люди, які з 2014 року відстоювали право бути українцями».

2763

Читайте нас у Facebook