ПОИСК
Суспільство та люди

«На блокпостах дивувалися, що в ящику з-під снарядів веземо бджіл»: як бійці на передовій обладнали пасіку

12:21 10 вересня 2022
пасіка на передовій
Українські військовослужбовці встигають на фронті не лише вправно бити окупантів, а й тримати невеличке господарство. Саме так сталось з Олександром Афанасьєвим із Черкас. Майже два місяці у його підрозділі прожили бджоли, яких він, пасічник із багаторічним стажем, помітив неподалік наших позицій та врятував. А нещодавно боєць з допомогою волонтерів евакуював комах із Бахмута до рідного міста. Бджіл віз у ящику з-під боєприпасів понад 700 кілометрів. Зараз вони обживаються на новому місці та чекають свого господаря із перемогою над російською ордою…

— Перший свій вулик я успадкував від свого прадіда, щоправда, він кілька років пустим пролежав у сараї, — розповів «ФАКТАМ» військовослужбовець Олександр Афанасьєв. —  Але якогось дня я собі подумав: «Чого ж це він має бути без діла? Треба заводити бджіл». І з того часу вже 18 років поспіль я займаюсь пасікою. Найдовша відстань, яка розділяла мене із моїми вуликами — 3600 кілометрів, бо один період був на роботі у Нефтеюганську. Але оскільки працював взимку, моя допомога на пасіці не потребувалась. В середньому біля мого будинку у Черкасах та дачі в області разом було сто вуликів. Влітку вивозив бджоли у поля для заготівлі меду. За сезон на тракторі зі своєю пасікою ми долали понад 1000 кілометрів.

Ось у цьому ящику з-під боєприпасів Олександром Афанасьєв віз бджіл понад 700 кілометрів з Бахмута до Черкас

— Наскільки мені відомо, у 2015 році вам довелось надовго покинути своїх бджіл. Чому так сталося і хто тоді дбав про ваше господарство?

— Так, я прийняв рішення боронити Україну від окупантів і два з половиною роки добровольцем прослужив у Донецькій області, довгий час був у Маріуполі в «Азові». Довелось зменшити вулики до 15 штук, тоді за ними допомагав доглядати односелець, а у Черкасах поралась теща, яка навчилась навіть викачувати мед. Щоправда, полегшив їм роботу, знайшовши спосіб довго зберігати рамки, бо їх дуже швидко поїдає міль. Для цього я змайстрував велику камеру, куди помістив спеціальні таблетки для захисту зерна від будь-яких шкідників.

На щастя, всі комахи вижили та дочекались мене із ротації. І я знову почав розширювати пасіку. Але тут почалась повномасштабна війна. Десь за тиждень до 24 лютого я записався до місцевої територіальної оборони, після чого був відправлений на схід, де точаться шалені бої за кожен квадратний метр нашої рідної землі. Й знову постало питання догляду за комахами. Через соцмережі знайшов двох помічників, які тримають ситуацію під контролем… Але, як бачите, бджоли мене настільки сильно люблять та відчувають, що знайшли й на передовій.

— А як це сталось? Як ви зловили їх та доглядали у таких складних умовах та в боях?

— Ой, це ще та історія, в кіно такого не придумають! Мабуть, комахи зрозуміли, що я хороший господар і зі мною точно не пропадуть. Сім'я, а це десь 40 тисяч бджіл, прилетіла до казарми наших військових у Бахмуті наприкінці травня. Спочатку прибились на дерево висотою метрів 10, дістатись до них не міг, бо не було драбини та мотузки. Невдовзі рій оселився на стовбурі туї, дуже низько від землі. Зазвичай це стається, коли матка вже немолода і не може високо піднятись.

Чесно кажучи, я не міг пройти повз й взявся ловити комах. Бо що це за пасічник, який в цій ситуації залишиться байдужим?! Ба більше, колись я знімав бджіл із 20-метрової висоти, а тут вони на рівні носа. Спочатку пробував ловити в картонний ящик, струшував, а вони вилітали — й знов на гілку. Потім помітив на землі матку, яку помістив всередину, і рій за лічені секунди був коло неї. Щоб не покусали бджоли, поруч тримав кухлик із частинками трухлявого деревця, які перед цим запалив. Спрацювало! Після того знайшов ящик від зарядів до гранатомета, просвердлив отвори, вставив спеціальні пластини для укріплення, щоб бджоли чіплялись. Це для зручного транспортування робиться.

Імпровізований вулик Олександр обладнав у ящику з-під боєприпасів

— Тобто ви ще тоді вирішили забрати «придане» додому?

— Та ні, тоді й думки такої не мав. Вчепив вулик коло казарми, щоб хлопці ходили й дивились. Щоб психологічно заспокоювались і разом з тим налаштовувались бити рашистів! І так ми прожили з пасікою місяць, а потім отримали наказ їхати у Костянтинівку. Я командира відразу запитав: «Забираємо?» Він відповів: «Звісно, так». Ніхто не скаржився на комах, навпаки, це додавало певної цікавинки, що разом із бійцями живуть бджоли — охоронці та біологічна зброя. На війні ми навіть мед пробували, коли я чистив стінки вулика. Побратими схвально оцінили.

Мініпасіка переміщалася по передовій разом з бійцями

У Костянтинівці вулик пробув ще місяць, а потім мене знову перевели в інше місце, й було вирішено забрати мініпасіку у Черкаси. Тоді саме приїхали волонтери, а в них у машині салон відокремлений від багажного відділення. Тобто бджоли точно не покусають. Довго не вмовляв — погодились забрати й довезти до мого рідного міста. Я обклав вулик своїми речами, й ми з бджолами покотили вздовж фронту, а тоді додому.

На блокпостах дивувались та прислухались до рою комах у ящику з-під снарядів. Але загалом дорога минула добре.

"Зараз бджоли обживаються на новому місці", - каже Олександр

— Бджоли приїхали до Черкас із медом, бо гарно працювали все літо на акації та липі, — каже пасічник. — Але поки не можна качати його, щоб дати можливість перезимувати. А у 2023 році буде й мед, і наша перемога. Вірю, що вірні бджоли знову мене дочекаються з передової.

Нагадаємо, на Херсонщині окупантів закусали до смерті «бджоли-бандерівці».

Фото надані Олександром Афанасьєвим

1155

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів