Четверта зала нашого музею «Божественою» називається аж ніяк не випадково. По-перше, тому що з її вікон добре видно Андріївську церкву, Хрестовоздвиженський храм (у якому, між іншим, хрестили письменника Михайла Булгакова), а трохи далі знаходяться мечеть, синагога, Свято-Покровський монастир. У четвертій залі представлено десятки унікальних порцелянових композицій, присвячених різним релігіям.

Тут кожна віруюча людина знайде щось цікаве для себе, відчує щось глибоке, потаємне, душевне. У цій залі хочеться побути довше, наче підживлюючись дивовижною енергетикою доброти та спокою. У цій залі на думку спадають старі історії та притчі. Такі, наприклад, як ця.

Під час лекції в одному з найбільших європейських університетів професор хімії, який називає себе переконаним атеїстом, звернувся до студентів з такими словами:
- Сьогодні ми з вами розглядатимемо речовини, які можна побачити, відчути, помацати руками. На відміну, наприклад, від Бога, якого, наскільки мені відомо, ніхто ніколи на власні очі не бачив. А знаєте чому? Тому що його просто не існує.

Помітивши підняту руку одного зі слухачів, професор запитав:
- Здається, ви щось хотіли сказати, мій юний друже?
- Так, якщо дозволите, пане професоре. В мене декілька запитань.
- Будь ласка, ставте, — самовдоволено запропонував учений.
- Скажіть, пане професоре, ви колись бачили свій мозок? — зухвало запитав молодик.
- Ні, звичайно, — спокійно відповів професор, не відчуваючи каверзи у запитанні.
- А торкатися до нього вам доводилося?
- Ні… — голос професора звучав вже не так упевнено.
- Так, може, — продовжував студент, — вам хоча б одного разу вдавалося розглянути його колір, почути запах, скуштувати на смак?
- Ні, — розгублено промовив викладач.
- І останнє запитання, пане професоре. Чи слід з ваших зізнань зробити висновок про те, що його у вас просто немає?

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.