ПОИСК
Україна

«Рука мого чоловіка — це символ гідності та мужності українського воїна»: про бійця, тіло якого знайшли в Ізюмі, розповіла його дружина

12:36 19 вересня 2022
Сім'я Сова

Після деокупації міста Ізюм слідчі виявили масові поховання мирних мешканців та українських захисників, які загинули внаслідок звірств рашистів. Просто посеред лісу тут знайшли понад 440 могил людей, закатованих за те, що просто були українцями та жили на своїй рідній землі… Одна зі світлин процедури ексгумації облетіла весь світ, бо стала символом незламності кожного з нас і разом тим вагомим доказом того, що ми воюємо із нелюдами та катами, які вчиняють справжній геноцид.

Оксана Сова з Нікополя на Дніпропетровщині, здається, виплакала море сліз, в якісь миті їй важко дається кожне слово, адже від розпачу та крику їй навіть складно дихати. Болить аж до неба… Перед очима те саме фото — рука з синьо-жовтими браслетами. І ця рука їй не чужа, вона — її коханого 36-річного чоловіка та воїна Сергія, який до останнього патрона бився за Україну із російською армією, бо так само безмежно любив її, як і красуню-дружину, сина Марата та доньку Еліну. Про довгий шлях додому незламного бійця і про те, що син попросив у президента України, Оксана розповіла «ФАКТАМ».

«Чоловік говорив, що треба робити свою роботу на сто відсотків — захищати Україну і стояти до кінця»

— Сергій з дитинства захоплювався спортом. Десять років займався боксом, мав звання кандидата у майстри спорту, був чемпіоном України серед юніорів. Він сам вирішив піти на строкову службу, проходив її у Повітряних Силах України, — говорить Оксана. — Моє серце Сергій підкорив відразу — не лише своєю зовнішністю та мужністю, а добрим серцем, турботою та ніжністю. Ми прожили у шлюбі 15 фантастичних років та народили двох чудових дітей. Марату 14 років, Еліні — дев'ять. Займались ми із чоловіком сімейною справою — дресируванням собак, розведенням професійних порід. У нас багато вихованців серед чотирилапих, ми підготували багато собак, які потім ставали чемпіонами престижних змагань. Крім того, чоловік допомагав дресирувати собак і військовослужбовцям, був серед жителів Нікополя відомим професійним кінологом. Обожнював і наших домашніх тварин — двох вівчарок та пса породи кане-корсо. Він завжди казав, що поруч із собаками відпочиває душею.

На цьому фото Оксана впізнала руку чоловіка (фото Юрія Ларіна)

— Як ваш чоловік потрапив на війну?

— Окрім кінології, ще однією справою життя коханого стала армія. У 2014 році, коли почалась антитерористична операція, Сергія мобілізували у першу хвилю і він потрапив до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Чоловік мужньо боронив Піски, доставляв боєприпаси в Донецький аеропорт, пройшов непростий шлях. Через рік демобілізувався, аби відпочити та побути з родиною. Втім, надовго його не вистачило, бо постійно телефонували побратими й просили його, як професіонала своєї справи, повернутись. То ж невдовзі Сергій підписав контракт із тією ж 93-ю бригадою й продовжив воювати на посаді старшого стрільця. За зразкову службу він як старший солдат був відзначений численними нагородами. Напередодні повномасштабного вторгнення Сергія відправили на навчання у Десну, він мав отримати кваліфікацію бойового медика. Втім, настало 24 лютого і його з побратимами відправили боронити рубежі Харківської області. У квітні він перебував на ізюмському напрямку. Ми завжди тримали зв'язок, і чоловік був зі мною відвертим, ділився всім пережитим. Сергій пояснював, що повинен воювати і не може покинути побратимів. Це був його поклик. Бо скільки б його не відмовляли, розуміючи, що його бригада завжди на передовій, він ніколи не хотів залишити службу. Мовляв, не звик відсиджуватись, рвався у саме пекло. Страху не було, хоча чоловік часто повторював, що тільки дурень не боїться… Але треба робити свою роботу на сто відсотків — захищати Україну і стояти до кінця.

"Ми прожили у шлюбі 15 фантастичних років та народили двох чудових дітей", - розповіла Оксана

Читайте також: «Скільки ще потрібно знайти братських могил, щоб увесь світ прокинувся?»: зірка «МастерШефа» емоційно відреагувала на трагедію Ізюма

«Всі ці 5 місяців ми з друзями й побратимами чоловіка розшукували його, де тільки можна. Я щодня переглядала світлини із моргів»

— Ви розуміли, що у квітні в Ізюмі творилось пекло й в будь-який момент могло статись непоправне. Чи підіймали ви цю тему із Сергієм? Він розумів, що може не повернутись додому?

— Ви знаєте, наша остання розмова була 19 квітня вранці. Він мені сказав, що за 3−4 дні до цього їх накривала авіація рашистів, артилерія та танки йшли на них. Супротив з нашої сторони був менший, бо нам бракувало зброї, аби гідно відповідати. Сергій казав, що першими гинули мобілізовані, тому що менше досвіду. На 19 квітня було шість «двохсотих» з роти. І чоловік казав, що є наказ стояти до кінця, то ж робитиме це. Але наскільки їх вистачить, невідомо. Після того зв'язок обірвався…

Сергій з дружиною займалися дресируванням собак та розведенням професійних порід

Через кілька днів подала заяву у військкомат та частину. Здали ДНК-зразок. Від військової частини прийшла відповідь, що на позиції на полі бою Сергія не виявлено. Його офіційно визнали безвісти зниклим. То ж всі ці 5 місяців ми з друзями й побратимами чоловіка розшукували його, де тільки можна. Щодня я переглядала світлини з моргів та відганяла погані думки. Вірила у диво, адже кількох бійців взяли у полон, хоча й рідні не змогли дізнатись, де їх зараз тримають. Лише днями я дізналась правду про загибель коханого. Він разом із бійцями потрапив в оточення рашистів, але позиції були розкидані далеко одна від одної та не було зв’язку між підрозділами. На жаль, зайшли ворожі війська й завдали удару… Через важкий бій та подальшу окупацію тіла українських бійців не було можливості забрати.

Сергія офіційно визнали безвісти зниклим

— Знаю, що вам дуже боляче, але згадайте той момент, коли ви побачили фото, на якому та сама рука Сергія із патріотичними браслетами. Ви відразу впізнали, що це саме він?

— За кілька днів до того, як мала початись ексгумація, мені стало так важко на душі, серце наче виривалось з грудей… Я знала, що наші війська зайшли в Ізюм, і почалась така тривога. Але я навіть не думала, що могилу мого Сергія знайдуть в тому лісі, тому що позиції були геть в іншому місці, лісопосадці. Думала, що саме там його знайдуть. Потім почали з'являтись світлини з ексгумації, й жодної секунди в мене не було сумніву, що це мій Сергій. Я впізнала свого чоловіка за численними татуюваннями, тому що на тілі були великі зображення — це голова сови, зображення черепа, самурай з китайськими ієрогліфами. Навіть витатуйоване ім'я доньки залишилось на руці. Й жовто-сині браслетики. З цими браслетами Сергій не розлучався з 2014 року. Ще тоді, коли він йшов на війну, їх йому як обереги подарували наші діти. Синочок тоді пішов у перший клас, а донечці виповнився рік. На шиї чоловіка ще були срібні ланцюжки із зображенням Архангела. Наскільки я зрозуміла, рашисти їх зняли та забрали… Ще у кишенях форми Сергія мають бути іграшки від «кіндера», які йому часто віддавала Елінка.

Сергій з донечкою Елінкою

— Мабуть, всередині все обірвалось тоді…

— Так. Земля пішла з-під ніг (жінка плаче). Синочок дуже сильно плакав за татом. А в неділю зібрався та на сайті Офісу президента залишив Володимиру Зеленському листа, в якому попросив допомоги якнайшвидше повернути батька додому для гідного поховання. У своєму проханні прикріпив світлину тієї самої руки найріднішого, яка теж опублікована на сайті Офісу президента. Й вказав, що це рука його тата. Це символі гідності українського воїна, його мужності. Наприкінці Марат додав, що його батько з 2014 року гідно боронив Україну й віддав заради неї життя, і що мав би за велику честь із рук Володимира Зеленського отримати нагороду для тата посмертно. За його мужність. За те, що виборював свободу нашої країни. Коли син зізнався мені про свій вчинок, це ще більше мене розчулило… Сподіваємось, що нас почують і ми зможемо зовсім скоро провести Сергія в останню путь з військовими почестями. Він заслужив, аби його гідно поховали. Ми так довго на нього чекали…

Лист президенту Зеленському

— В Ізюмі наших бійців поховали місцеві?

— Напевно, так. Рашисти покинули воїнів на місці бою. А тут їх поховали по-людськи, по-християнськи, облаштували хрести, на деяких могилах квіти. Це точно було зроблено нашими, українськими людьми, а не тими тваринами…

Читайте також: «Росія повторила в Ізюмі те, що зробила в Бучі. Світ повинен на це відреагувати», — Зеленський

— Деяких наших воїнів після ексгумації знайшли із зав’язаними руками. Їх катували. Чи зазнав ваш чоловік тортур?

— Сергія теж катували… До останнього патрону. Я знаю свого чоловіка і знаю напевно, що він би не розказував нічого з того, що просять рашисти. Сергій точно плюнув би їм у морди й нічого б ніколи не сказав. Що б вони з ним не робили. Навіть тоді, коли б це вартувало його життя. Він завжди казав: жодного метра української землі не віддасть, бо за що тоді гинуть його побратими?! І слова свого дотримав.

Щаслива родина до війни

Раніше «ФАКТИ» розповідали про те, що в Ізюмі внаслідок авіаудару рашистів по баагатоповерхівці загинула вся сім'я — вісім людей.

Фото надала Оксана Сова

13353

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів