«Під час рідкісного затишшя кличу хлопців на молитву. На війні атеїстів немає»: колишній міліціонер та священник про ситуацію на фронті поблизу Донецька
Так сталося, що Миколу Ярошенка я знаю дуже давно. Ми познайомилися ще 2001 році, коли він був… фігурантом загадкової й навіть трохи містичної кримінальної справи про зникнення цілої родини — матері та трьох її дітей. Колишній міліціонер Микола Ярошенко на той момент був пастором протестантської церкви в одному із сіл Київської області. А жінка, яка потім безвісти зникла — була парафіянкою цієї церкви. Міліція тоді не знайшла жодного доказу причетності до цієї справи свого колишнього колеги, але крові йому та його родичам тоді попили чимало. До речі, зниклу 21 рік тому жінку з трьома дітьми так і не знайшли.
Незабаром Микола залишив пасторську службу у церкві та влаштувався на роботу… контролером у Лук'янівському СІЗО. А потім розпочався Майдан 2013 року, де Ярошенко брав найактивнішу участь. Вже 2014 року він, батько чотирьох неповнолітніх на той момент синів, вирушає добровольцем на фронт, де воює до 2019 року. За цей час всяке траплялося у житті Миколи. Він розлучився, а потім знову одружився зі своєю коханою дружиною. Одружився з нею повторно, щоб уже ніколи більше не розлучатися.
З 24 лютого Микола разом зі своїми трьома синами йде до тероборони. А у серпні знову їде на фронт. І знову на Донбас.
.jpg "Микола Ярошенко на війні з 2014 року")
Микола Ярошенко сьогодні воює «на нулі», всього за кілька десятків кілометрів від Донецька. Усі півтора місяця, що він перебуває на передовій, ворог майже цілодобово вкриває позиції українських захисників шквальним вогнем. Але Коля з гордістю каже, що у його підрозділі за цей час, на щастя, ніхто не загинув. Сподіваємося, що всі наші захисники повернуться додому цілими та неушкодженими.
«Під час обстрілів доводиться зариватися глибоко в землю»
Поговорити з Миколою вдалося лише тоді, коли він отримав короткострокову відпустку і зміг виїхати на якийсь час до найближчого населеного пункту, щоб помитися та перепочити.
Читайте також: Сенс російської мобілізації — створити безперервний потік гарматного м'яса, — Зеленський
— Коли ми в окопах, там намагаємося не спілкуватися телефоном навіть із найближчими, — зізнається Микола. — Інакше нас можуть вирахувати рашисти та завдати прицільного удару. Луплять і вдень, і вночі. Щоправда, зараз стало трохи спокійніше.
— Характер війни дуже змінився зараз, порівняно з 2014 роком?
— Війна стала жорстокішою. Ми зараз стоїмо неподалік Донецька. З їхнього боку — постійний шквальний вогонь із важкої артилерії. Майже цілодобово нас обстрілюють. Снарядів, я так зрозумів, у них багато.
— Саме за тією позицією, де ви зараз перебуваєте — вони й б'ють?
— Вони за допомогою безпілотників визначають, де ми знаходимося та б'ють майже прицільним вогнем. Сховатися насправді від них дуже складно. Іноді, що рятує — це дуже глибокий окоп. Ми, у буквальному значенні цього слова — під час ворожих обстрілів змушені зариватися глибоко в землю. Хоча, якщо чесно, від тяжкого снаряда нічого не врятує. Небезпека — кожну секунду. Іноді деяке везіння можна пояснити лише тим, що допомагає нам Бог. Ось недавно ми перед самим обстрілом перебували в бліндажі, а коли рашисти почали поливати нас вогнем — перейшли в інше місце. Так у дах того бліндажу, буквально за кілька хвилин потрапив снаряд. Як відчували, що треба втекти.
.jpg "Тільки ми вискочили з бліндажа, як туди залетів снаряд, який застряг у колодах і не вибухнув")
— Зараз на Донбасі ви перебуваєте півтора місяця. Чи у вашому підрозділі багато втрат? Чи можна про таке запитувати?
— Запитувати можна, звісно. Ні, за ці півтора місяця, дякувати Богові, у тому підрозділі, в якому я воюю — ніхто не загинув. Поранені — так, були. Сам тільки-но повернувся зі шпиталю, де провів трохи понад тиждень — і знову в бій. За п'ять метрів від мене розірвалася міна, і уламки потрапили мені під коліно. Причому під час вибуху цієї міни поранення одночасно отримали всі бійці в нашому підрозділі. Одна секунда — і ми всі трьохсоті. Але зараз ми вже знову все у строю.
— Микола, враховуючи характер боїв, іноді вдається поспати?
— У середині серпня вони лупцювали по нас безперервно. Там не до сну. Хіба що хвилин на п'ятнадцять задрімаєш і знову прокидаєшся від вибухів. Було дуже жорстко. Зараз наші своє озброєння підігнали та дають гарну відповідь оркам. Так вони трохи притихли. Якщо, звісно, можна сказати. За добу буває кілька годин, коли можна поспати. Але перед тим, як поспати, ми обов'язково молимося. Зрештою, я раніше був священником. Ось і кличу під час затишшя хлопців на молитву. На війні атеїстів немає.
Читайте також: «На протезі я можу цілком професійно виконувати свою роботу в штурмовій групі», — герой «ФАКТІВ» Роман Кашпур
— Кажуть, що солдати, які перебувають «на нулі», настільки звикають до війни, що вона сприймається вже якось буденно…
- Це правда. До війни звикаєш, перестаєш боятися смерті. Обстріл — не обстріл… Розумієш, що все одно нічого зробити не зможеш, коли тебе з усіх боків накривають мінометами.
«У мене немає ненависті до ворога»
— Я знаю, що військові не люблять таких питань… Але ми з вами знаємо один одного вже понад двадцять років. Тому дозволь запитати: ти вбивав на війні?
— Чесно скажу — не знаю. Близьких боїв так, щоб бачити очі ворога — не було. Звісно, я стріляв туди. Але я не бачив, чи хтось помирав.
— Чи є якісь почуття до ворога, крім ненависті?
.jpg "Своїм найкращим другом Микола вважає свою дружину"){kind=spacer}
— У мене ненависті немає. До них взагалі ніяких почуттів. Я знаю лише одне — їх треба знищувати, та й годі.
— Адже у вас четверо синів. Думаю, вони пишаються таким батьком. Чим вони займаються?
- Молодший — зараз у Нацгвардії. Він встиг повоювати під Бучею та Ірпенем. Другий мій син проходив навчання у Великій Британії на ППОшника. Знаю, що він повернувся додому, поки я тут. Але де саме син зараз я не знаю. Він пише, що в нього все гаразд. Там, де він — дуже високий режим секретності. Третій син також збирається йти на контрактну службу після третього курсу Економічної академії. Четвертий поки за старшого у сім'ї.
Читайте також: «Дуже незвичайна тактика»: у розвідці США розповіли, хто особисто наказує рашистським командирам під час війни в Україні
— У вас така велика та дружна сім'я — дружина, четверо синів. Це надихає в бою, чи навпаки, з'являється страх все втратити в одну мить?
— Я навіть не думаю про це. Я намагаюся всі погані думки відганяти від себе якнайдалі й сподіваюся на краще. Тим більше, що від своїх близьких я постійно відчуваю підтримку. Особливо від своєї дружини, яка виявилася моїм справжнім другом. Вона все розуміє. Коли почалася війна у 2014 році, мої сини були ще неповнолітніми і я міг за законом не йти захищати Україну. Але я не міг залишатися осторонь. І тому моральна підтримка дружини для мене неоціненна.
— Миколо, скажіть, які настрої у мешканців Донбасу на підконтрольній території України? Часто чую від різних людей і навіть експертів, що там більшість населення спить і бачить, коли прийде росія. Наскільки це правда?
- Ні, це неправда. Я спілкувався з багатьма людьми, коли мені вдавалося заїхати до якогось населеного пункту — переважна більшість мирних мешканців Донбасу підтримують Україну. Тих, хто б казав, що він чекає на росію, я ще не зустрічав. У селищах та містах висять українські прапори. Люди самі їх встановлюють на свої будинки. Багато хто, коли бачать українських військових, підходять і дякують: «Хлопці, дякую вам, що ви нас захищаєте».
Раніше «ФАКТИ» наводили розповідь відомого блогера та одного із засновників школи Brobots Філіпа Духлія, про шість місяців проведених ним на передовій
918Читайте нас у Facebook
