Часом потрапляючи в екстремальні обставини, багато хто з нас переживає хвилини розпачу, переконуючи себе у тому, що виходу з ситуації немає. Жодного. Взагалі. І, зневірившись у порятунку, опускають руки, ніби віддаючись волі нещадної долі — що буде те й буде. Але випадок, про який я збираюся розповісти вам, підтверджує стару істину: виживає той, хто бореться до кінця, ні на мить не втрачаючи надії на порятунок.

Арон Лі Ралстон був звичайним альпіністом-аматором, який, захопившись небезпечним видом спорту, залишив роботу інженера заради підкорення протягом одного зимового сезону всіх вершин Колорадо, що перевищують 14 тисяч футів (приблизно 4250 метрів).

Історія його життя могла б залишитися нікому невідомою, якби у 2003 році з Ралстоном не стався приголомшливий випадок, який пізніше ліг в основу сюжету знаменитого фільму «127 годин», знятого за сценарієм Денні Бойла.

26 квітня 2003 року Арон Ралстон відправився в одиничний спуск каньйоном Блюджон у штаті Юта, не повідомивши нікому зі своїх друзів та близьких про досить ризиковану подорож. Під час спуску частина скелі, що відкололася, вагою кілограмів у 350 раптово впала прямо на альпініста, намертво придавивши його праву руку.

Усвідомивши безвихідь становища, Арон зробив кілька марних спроб звільнити руку, проте вага кам'яної плити була занадто велика. У запасі у скелелаза, що потрапив у біду, виявилося трохи води та їжі, які він розтяг на кілька днів. Весь цей час він відчував сильний біль від тиску кам'яної маси. Незабаром запаси продовольства скінчилися. Ралстон почав відчувати найсильніші галюцинації від болю та зневоднення.

За його визнанням, саме одна з галюцинацій стала тригером, який підштовхнув його до рішучих дій. І тоді, записавши прощальне відеопослання і вигравіювавши на скелі свої ініціали і передбачувану дату смерті, Арон раптом цілком чітко уявив, як він грає зі своєю майбутньою дитиною, причому замість правої руки у нього був протез. Прокинувшись, Ралстон вирішив не здаватися і спробувати все-таки врятувати своє життя.

За допомогою простого складаного ножа, плоскогубців та кількох джгутів Арон провів операцію з ампутації власної руки в районі передпліччя. Він намагався бути максимально акуратним і артерії в останній момент, щоб зберегти більше шансів на порятунок.

Звільнившись зі смертельної пастки, Ралстон якимось неймовірним чином по стрімкій скелі спустився вниз і пройшов ще дев'ять з половиною кілометрів. Тут він зустрів групу мандрівників з Нідерландів, яким вдалося викликати гелікоптер, який доставив постраждалого до лікарні.

Лікарі, які оглядали Арона, були шоковані. Як виявилося, його організм був виснажений, він втратив майже чверть загального обсягу крові. Ці показники були практично критичними, проте Ралстон все ж таки зумів вижити.
Його ампутована кінцівка пізніше була знайдена та передана Арону, який прийняв рішення кремувати її та зберегти як пам'ять про пережите випробування.

Усього він провів у кам'яному полоні 127 годин, і ці події залишили глибокий слід у його свідомості. В одному з інтерв'ю він звернувся до любителів екстремальних видів спорту, попросивши їх бути пильнішими і не повторювати його фатальної помилки:
«Коли ви вирушаєте у небезпечну подорож, не забувайте повідомляти близьких про свої плани. Якби я зробив це, все могло б скластися по-іншому…»

На щастя, подальше життя Арона склалося щасливо. Замість втраченої руки йому встановили протез, а 2010 року у нього справді народилася дитина. Все було так, як йому здалося в гірській ущелині. Сьогодні Ралстон продовжує підкорювати гірські вершини, проте тепер уже поодинці в гори не ходить.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.