«росія догнала їх втретє»: журналіст про долю незламних батьків, які втратили свій дім в Криму та Ірпені, а зараз облаштовуються в Ужгороді

Батьки українського журналіста та продюсера Акіма Галімова в Ірпені втратили бізнес, але попри це, не зламались і відродили справу вже в Ужгороді, чим стали для багатьох прикладом як не опускати рук у найважчі моменти. Зворушливою історією медійник поділився на своїй сторінці у Фейсбуці.

«Мої батьки переїхали до Криму в 1994-му з Узбекистану. Середня Азія була визначена Кремлем як нова «домівка» кримських татар і не лише їх після депортації з Криму. В 94-му батьки вирішили повертатися на батьківщину мого діда і рідну землю нашого народу, до Криму.

Перші років десять в Криму не були легкими. Люди, що жили на той момент в Криму в тому числі в будинках виселених колись кримських татар, вважали цю землю «споконвічно» своєю, до кримських татар ставилися як до чужинців. По факту в 40 років батькам довелося починати все заново. Будувати будинок, шукати роботу та своє місце під сонцем. Вони впорались, і життя в Криму в 2000-х стало добрим. Поки не настав 2014 рік. Вони ще намагалися прожити там кілька років, та зрештою не змогли, це було важко морально. Тоді вони переїхали в Ірпінь. В 60 років вони знову починали все заново. Але цього разу знайти роботу було вже не просто. Коли в тебе в паспорті роком народження значиться 1958, для багатьох роботодавців, на жаль, це означає, що поїзд їде на кінцеву. Разом з тим, коли закриваються одні двері, десь обов"язково відкриються інші".

В результаті рідні Аліма започаткували бізнес. Тато знайшов в Ірпені кіоск, і вони вирішили продавати випічку і каву.

«Кіоск отримав назву «Баліш», по назві татарської перепічки, яку випікала і продавала мама. Потрохи збільшувалася клієнтура і воно пішло! Знайшли класних постачальників кави, і кава в тому кіоску була дійсно найсмачніша на районі. А потім, росія догнала їх втретє. В кіоск прилетіло і він був знищений повністю, вони самі ледь встигли виїхати. Вони їхали на захід, поки не зупинилися в Ужгороді. Тато казав, що вони мають тут щось робити, по-перше, щоб забезпечити себе, по-друге, щоб платити податки. В 65 вони знову починають все спочатку.

Досвід запуску кав'ярні вже був, і він почав шукати місце. Я не знаю як, але в якійсь день він сказав, що знайшов в місцевому парку старий трейлер, він був у жахливому стані і якщо чесно я не дуже вірив, що з ним щось можна зробити, а батьки повірили. Так почалася їхня ужгородська історія. Мені здається, що після Ірпеня в них з’явилося усвідомлення, що почати можна будь що і будь де, навіть з кількома тисячами гривень в кишені, навіть в чужому місті, де ти нікого не знаєш. Від цього усвідомлення зникає страх і апатія, натомість з'являється план. А план — це завжди добре".

Переїхавши в Ужгород в кінці лютого, Галімови в травні запустили нову кав"ярню в Боздошскому парку, яка називається «Ірпінь-кафе».

«В них там на трейлері є їхня історія у фото, і це завжди привертає увагу вимушених переселенців, таких самих як вони. Біда одна, спільна на всіх, схожі історії, і тут за кавою можна про це поговорити. Цікаво, що їхні клієнти стають друзями, мама завжди розвідає про них. „Ось Діма з дружиною з Херсону, в них там те і те“, „А он ті, з Харкова, що завжди приходили з собачкою, вже повернулися назад, заходили вчора попрощатися“, таке справжнє комьюніті. За цей час вони стали рідними і для багатьох ужгородців, в них дуже смачна кава від того самого постачальника, а ужгородці люблять смачний еспресо і розбираються в каві. І дуже смачні вафлі з лососем і філадельфією. Пишаюся ними, для мене вони приклад того, що у всіх нас є сила робити щось. Адже в житті може трапитися будь-що, ми українці тепер знаємо про це як ніхто інший, але це „будь-що“ — не привід розкисати. Навіть в 40, 60 чи 65. Головне бути живим».

Нагадаємо про ексклюзивне інтерв'ю автора-документаліста, продюсера проєктів Акіма Галімова «ФАКТАМ», де він розповів, як рятував свою сім'ю, чи він простить колись росіян і коли закінчиться війна.

1212

Читайте нас у Facebook