Епоха італійського Відродження нерозривно пов'язана з ім'ям Сандро Боттічеллі. Незважаючи на те, що талановитий художник визнаний одним з найяскравіших представників флорентійської школи живопису, його твори були незаслужено забуті протягом майже трьох століть. Інтерес до творчості Боттічеллі відродився лише у середині ХІХ століття. З того часу полотна майстра увійшли до колекції найвідоміших музеїв світу, по праву зізнаючись справжніми шедеврами образотворчого мистецтва.

До речі, справжнє ім'я живописця — Алессандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі. А найцікавіші моменти біографії майстра відображені у книзі Джорджо Вазарі «Життєписи».

Майбутній художник народився 1445 року, у Флоренції в сім'ї небагатого ремісника. Його батько, Маріано ді Джованні Філіпепі, займався дубленням шкіри, тримав невелику майстерню, але справа не приносила величезних доходів. З чотирьох дітей Сандро (скорочено від Алессандро) був наймолодшою дитиною. Один із його старших братів, Антоніо, став ювеліром, двоє інших, Джованні та Сімоне, присвятили себе комерції.

Коли батько помер, турботи про утримання сім'ї лягли на плечі старшого сина Джованні. Ставши на той час заможним купцем, він вирізнявся великою статурою, за що отримав прізвисько «botticelle», що означає «барильце», яке згодом перейшло до інших братів.

З ранніх років Сандро виявляв схильність до мистецтва. Талановитого 12-річного підлітка спочатку віддали на навчання до ювелірної майстерні старшого брата Антоніо. Пізніше, в 1462—1464 роках, за рекомендацією Джорджіо Антоніо Веспуччі, сусіда сімейства Філіпепі, обдарований юнак вирушив осягати тонкощі живопису в місто Прато, розташоване неподалік Флоренції. Там протягом 5 років він навчався у майстерні уславленого художника Фра Філіппо Ліппі. Повернувшись до рідного міста, Сандро продовжив освіту. Він став підмайстром флорентійського скульптора та живописця, Андреа дель Верроккьо, одним із учнів якого був на той час і молодий Леонардо да Вінчі.

Успіхи Сандро Боттічеллі часто пов'язують з ім'ям Медічі. Представники впливового клану надавали величезну підтримку талановитому художнику, постійно забезпечуючи його роботою. Він часто відвідував засідання Платонівської академії в Кареджі, яка була під патронатом Лоренцо Чудового. Слава про прекрасного живописця швидко поширилася межі Флоренції.
В 1481 він був запрошений до Риму, де за дорученням папи Сикста IV розписував стіни Сикстинської капели.

У 1490-х роках Боттічеллі, будучи за вдачею людиною сприйнятливою і відмінною тонкою душевною організацією, потрапив під вплив фанатичного ченця і реформатора Джироламо Савонароли, який фактично став негласним правителем міста. Поборник моральності завзято засуджував у своїх проповідях тиранію Медічі та розбещене життя вельмож, наближених до впливового клану. Савонарола вважав будь-який вияв життєлюбності та краси гріховним, він разом зі своїми прихильниками публічно спалював витвори мистецтва та світські книги. За свідченням Джорджо Вазарі, Боттічеллі особисто кидав свої полотна в багаття, розведені на одній із площ Флоренції. Він практично перестав займатися живописом, через що залишок життя провів у великій нужді. Роботи, створені Боттічеллі в пізній період творчості, відрізнялися аскетизмом та стриманістю кольорової гами. Самого ж Савонаролу засудили та звинуватили у єресі, що стало великим потрясінням для художника. В 1498 за наказом папи римського Олександра VI Борджіа Савонарола був страчений.

Про особисте життя Сандро Боттічеллі збереглося мало відомостей. Відомо, що він ніколи не був одружений, не мав дітей. На думку деяких дослідників, у молодості художник був таємно закоханий у Симонетту Веспуччі, флорентійську красуню, яка підкорила серце Лоренцо Чудового, його молодшого брата Джуліано Медічі та багатьох інших впливових осіб. Симонетта позувала для багатьох картин Боттічеллі. Вона померла у віці 23 років, але навіть після її смерті художник продовжував довгі роки малювати свою музу за пам'яттю, вважаючи її чарівний образ ідеалом жіночої краси.

Остання документальна згадка про життя Боттічеллі датується 1504 роком. Пізні роки життя майстра були затьмарені тяжкою хворобою та злиднями. Боттічеллі тривалий час проводив на самоті. Він помер у 1510 році, у віці 65 років. Тіло художника було поховано на цвинтарі церкви Усіх Святих у Флоренції.

Представлений вашій увазі порцеляновий твір з нашої музейної колекції було створено іспанськими майстрами за мотивами картини Боттічеллі «Народження Венери», яка входить до найвідоміших робіт художника. Періодом її створення вважаються 1482−1486 роки. За однією з версій, Боттічеллі написав картину на замовлення двоюрідного брата Лоренцо Чудового. В основі сюжету — історія про появу з морської піни Венери, прекрасної богині плотської любові та краси (у давньогрецькій міфології її ім'я — Афродіта). Героїня зображена оголеною. Прийнявши сором'язливу позу, вона стоїть у раковині, що пливе хвилями. Зефір і Аура створюють подих вітру, допомагаючи дістатися берега, де німфа пір року Ора чекає на богиню, приготувавши для неї накидку з візерунками з квітів.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.