Це було багато років тому. До невеликої кондитерської у центрі Києва, біля колишнього «Дитячого світу», що знаходився, як відомо, у Пасажі, зайшов хлопчик років десяти. Вибравши вільний столик біля вікна, він сів, чекаючи офіціантки, яка обслуговувала у цей час інших відвідувачів. Хлопчик був охайно одягнений і, очевидно, добре вихований. Він терпляче чекав своєї черги, розглядаючи у вікні перехожих, що повільно прогулювалися.

- Чим я можу бути вам корисною, юначе? — голосно спитала хлопчика роздратована від напруженої роботи офіціантка.

- Я хотів би замовити у вас порцію морозива. Якщо можна, з горішками. Тільки скажіть, будь ласка, скільки це буде коштувати.

- Це коштуватиме 30 копійок. І постарайтеся зробити своє замовлення швидше. Бо ж у мене ще купа клієнтів.
Діставши з кишені жменьку дрібних монет, хлопчик акуратно перерахував їх і запитав:

- А якщо без горішків? Скільки це буде коштувати?

- А без горішків ви зможете вкластися в 20 копійок.

- Тоді принесіть мені саме таке морозиво. За 20 копійок.

Оформляючи замовлення у літнього чоловіка, який спритно працював за стійкою, офіціантка не приховувала свого роздратування:

- І чого, питається, ходити по кондитерських, якщо в тебе немає необхідної суми! Задовольнявся б дешевим льодяником на паличці — та й годі.

- Я б на твоєму місці не судив про людей так поспішно, — зауважив навчений життєвим досвідом бармен.

- А я й не прошу вас бути на моєму місці, — пирхнула офіціантка.

Поставивши перед хлопчиком замовлене морозиво та поклавши поряд чек, вона зайнялася іншими відвідувачами. А коли повернулася до столика, за яким сидів юний клієнт, який щойно покинув заклад, побачила дві акуратні стопочки монет. Одна була розрахунком за морозиво, а друга, поменше, її чайовими. Рівно 10 копійок.

Старий бармен, бачачи розгубленість офіціантки, що ніби застигла над цими монетками, тільки похитав головою:

- Я ж тобі казав, не поспішай судити про людей…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.