Якось увечері до домашнього кабінету до вченого, зайнятого вирішенням проблем вселенського масштабу, зайшов семирічний онук і вже звично почав закидати діда запитаннями, що починаються словом «Чому?» Не знаючи, як відбитися від неймовірно допитливої дитини, вчений вирішив провести експеримент, результат якого був відомий заздалегідь. Акуратно вирвавши з кольорового журналу сторінку із зображеною там картою світу та розрізавши її ножицями на кілька десятків нерівних частин, дід вручив онуку жменьку паперу зі словами:
- Я дарую тобі цілий світ. Твоє завдання — зібрати його воєдино!

Він знову заглибився у свої непрості наукові роздуми, будучи твердо впевненим у тому, що найближчими днями від приставань онука буде звільнений. Але не минуло й двадцяти хвилин, як дзвінкий дитячий голосок сповістив про закінчення роботи над поєднанням світу:
- Дідусю, все готово! Я виконав твоє завдання.

Не вірячи своїм очам, учений узяв у руки склеєний дитиною журнальний лист — і вразився: карта світу була зібрана абсолютно точно.
- Як тобі вдалося так швидко зробити те, що було тобі непідвладне? Ти ж насправді не знав, як має правильно виглядати карта світу?
- Не знав, — чесно зізнався малюк. — Але перед тим, як ти почав розрізати цей лист, я з іншого боку встиг побачити портрет людини, перед якою ми часто з бабусею зупиняємося, коли приходимо до церкви. Так що мені не важко було склеїти цей портрет правильно…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.