Добре відомо, що воєнний час народжує не лише героїв, а й антигероїв, і псевдогероїв. Остання категорія особливо цікава своєю здатністю стрімко зростати в масштабах. Особливо в період, коли справжнім героям починають справедливо віддавати заслужені почесті, а деякі публічні особистості, які звикли до війни завжди бути в центрі суспільної уваги, рано чи пізно виявляють, що з цього центру уваги раптом випали.

І тоді вони починають імітувати підвищену активність, придумуючи подієві приводи для того, щоб змусити всіх довкола знову говорити про себе коханих. Хрестоматійним став приклад одного народного депутата, який вирішив продемонструвати свою підтримку українській армії, проводячи зустрічі з потенційними діловими партнерами у затишних курортних місцях теплого океанського узбережжя Таїланду. Але, знаєте, не хотілося б повторюватись. Та й взагалі багато честі говорити про таких персонажів. Розкажу вам краще історію, відому за літописами однієї з римських битв. Адже, виявляється, і на той час подібних прикладів було достатньо.

Так ось. Після урочистого прийому, що проходив в імператорському палаці, зібралися герої недавньої битви за довгим, багато заставленим стравами столом для того, щоб згадати подробиці найяскравіших поєдинків. За цим же столом був і відомий трибун, який, слухаючи ці розповіді, ніяк не знаходив приводу нагадати всім про себе. І раптом такий привід, як йому здалося, знайшовся.
- Послухайте, — голосно звернувся він до присутніх, — адже й мені в одній із битв вдалося по-справжньому відзначитись.
- Невже? — здивувалися легендарні воїни. — І як це було?
- Я командиру одного з ворожих легіонів мечем відрубав ногу!
- Ногу? — перепитав хтось. — А чому ногу, а не голову?
- Ну, тому що голову встиг відрубати хтось ще до мене.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.