«Поразка росії в Україні доздолить нам звільнити Чечню»: заступник командира чеченського батальйону імені Джохара Дудаєва
«Інформацію добуваємо в основному за лінією фронту»
— Завдання ваша розвідувально-диверсійна група «Адам» виконує за лінією фронту? — запитую Мусліма Мадієва.
— Так, часто ходимо за лінію фронту, здебільшого там добуваємо інформацію.
— Намагаєтесь захопити «язика»?
— Ні, як правило, інші завдання — виявити, по можливості сфотографувати позиції противника, його вогневі точки і передати цю інформацію, наприклад, артилеристам. Як я вже сказав, просочуємося малими групами на контрольовану росіянами територію. Для цього доводиться долати мінні поля, тож попереду нас йдуть сапери.
— Чи далеко заглиблюєтеся за лінію фронту?
— Поки нас не виявлять (посміхається).). Жартую. Важливо, щоб група виконала свою роботу і непоміченою пішла. Як то кажуть, тихо прийшли, тихо пішли. А на яку глибину проникати за лінію фронту, то це залежить від конкретного завдання.
— Якщо ворог засікає розвідгрупу, то намагається її захопити?
— У таких випадках росіяни діють простіше — відкривають вогонь. Адже вони не знають, яка чисельність групи — може вона велика. Тому насамперед палять по ній з усіх стволів. Нашим доводиться повертатися. До речі, ми не лише ходимо у розвідку за лінію фронту, а й воюємо на передовій — коли треба підтримати хлопців з ЗСУ.
— Вже можна розповісти про якісь операції, проведені на нинішній війні вашою розвідувально-диверсійною групою?
— Думаю, що ще не настав час публічно говорити про конкретні операції. Можу лише сказати, що ми тривалий час брали участь у битві за Бахмут, потім нас перекинули на Краматорський напрямок. А раніше ми воювали в районі Ізюму.
— Скільки в середньому витрачаєте часу на підготовку фронтових розвідників?
— Спеціального курсу підготовки ми не проводимо. Навчання відбувається у нас інакше: досвідчені бійці передають знання та вміння менш досвідченим. Дуже важливо, що всі в наших лавах — добровольці, люди сильні духом. Вони сповнені бажання та ентузіазму знищувати ворога.
До речі, про досвід чеченських воєн: коли вони проходили (це 1990-ті та 2000-ті роки) практично не використовувалися безпілотники — ні нами, ні росіянами. Зараз до складу моєї розвідувальної групи «Адам» входить добре оснащений підрозділ авіаційної розвідки, який приносить багато користі.
«Поки я не маю можливості приймати до батальйону нових бійців із Чечні»
— У підрозділах ЗСУ є капелани, а у вашому батальйоні є свій священнослужитель?
— Немає. Але ми часто говоримо на релігійні теми, і ви знаєте, частина українців, які воюють у складі нашого батальйону, прийняли іслам. Вони так вчинили тому, що їм імпонує наш спосіб життя, наше його розуміння. Тут слід сказати, до нас у батальйон приходять не лише чеченці та українці, а й азербайджанці, татари, добровольці інших національностей.
— Серед чеченців вашого батальйону є бійці, які одружилися з українками?
— Так, таких інтернаціональних сімей декілька. Вже й дітки у них є. Розумієте, до українців серед чеченців ставляться як до своїх. Тому до одруження з українками у нас ставляться позитивно.
— Іслам забороняє їсти деякі продукти. Як вирішуєте питання із харчуванням?
— Волонтери, які з нами працюють, враховують особливості нашого раціону. Вони знають, що свинину не їмо. А риба, птиця, баранина і все інше халяльне (дозволене ісламом) — підходить. До речі, кошерне — також. Тобто нам можна їсти те, що євреям, а їм — те, що нам.
— Чи багато чеченців прагнуть стати бійцями вашого батальйону?
— Так, охочих приєднатися до нас дуже багато, проте поки що я не маю можливості прийняти нових бійців із Чечні — заважають бюрократичні перепони.
— Які саме?
— Не вдається домогтися, щоби чеченських добровольців впустили в Україну. Хоча серед них є дуже цінні досвідчені бійці, які пройшли війни у Чечні. Зауважу, що, скажімо, Російський добровольчий корпус та легіон «Свобода росії» мають можливість поповнювати свої лави новими добровольцями, а ми фактично не маємо.
«Кадирівці „воюють“ з моєю 88-річною мамою»
— На війні траплялися ситуації, коли ви опинялися на волосинці від загибелі?
— Були, і не раз. Я їх і не рахував. Не говоритиму про нинішню війну, розповім, як під час битви за Грозний мій підрозділ потрапив у таку серйозну халепу, що ми мало не прощалися з життям. Я тоді вночі виводив наших бійців із Грозного під неймовірно сильним вогнем ворога — величезна кількість снарядів та мін летіла з усіх боків. Я йшов першим. Ми безнапасно проскочили через дамбу, коли мені повідомили, що Доку Умарова (видного діяча руху за незалежність Черні) поранило. Я повернувся і мені вдалося витягти Умарова. Це диво, що ми з ним тоді не загинули. Уявіть, у небі час від часу зависали освітлювальні ракети, на відносно невелику ділянку — приблизно 100 на 100 метрів — ворог обрушив шквал вогню.
— У вас є оберіг?
— У мусульман мати обереги не прийнято — покладаємось на волю Господа.
— Після другої чеченської війни ви емігрували за кордон?
— Так, до Туреччини. Був там представник Умарова. Коли 2013 року він загинув, я перебрався до Грузії. А вже звідти 2016-го приїхав на війну до України. До початку відкритого вторгнення російських військ в Україну я мав спільну з полком «Азов» розвідгрупу, яка виконувала бойову роботу. Коли почалася велика війна, я перейшов до батальйону імені Джохара Дудаєва.
Читайте також: «У лісосмугах у Бахмута земля перемішана з тілами загиблих»: після вже третього поранення боєць полку Кастуся Калиновського повертається на фронт
— Напередодні великої війни у вас було розуміння, що путін зважиться на відкрите вторгнення?
— Про те, що рано чи пізно росія спробує окупувати Україну, говорив ще Джохар Дудаєв. Тож, звісно, було розуміння, що така загроза існує. Те, що путін розв'язав в Україні повномасштабну війну, дало Чечні реальний шанс здобути незалежність у найближчому майбутньому.
— Яким чином?
— Внаслідок поразки, яку зазнає росія в Україні. Імперія тоді розвалиться. Принаймні Чечня не залишиться у її складі. Повторю: не було б нинішньої війни, і чеченці не мали б реальних перспектив найближчим часом здобути свободу для своєї батьківщини. Наразі ми отримали історичний шанс назавжди розпрощатися з російською імперією.
— У Чечні влада переслідує родичів бійців вашого батальйону?
— На жаль, переслідують. Кадирівці іноді заявляються навіть до моєї 88-річної мами. Торочать їй: зробіть так, щоб син публічно не висловлювався про політику. Раніше вони нахабно без остраху йшли в мій дім (він знаходиться в Ачхой-Мартанівському районі). Але ситуація змінилася: зараз місцеві кадирівці бояться туди носа показувати — фактично відмовляються виконувати наказ тероризувати мою маму. Кажуть: «Якщо прийдемо до будинку Мадієва, завтра він постукає до нас. Навіщо нам це потрібно?» Тож у мій дім набридати мамі їдуть кадирівці з Грозного.
Моя мама фактично залишилася у Чечні сама. Адже всі молоді наші родичі змушені залишати батьківщину: одні поїхали до Європи, інші — до Туреччини, Греції. Обидва мої сини зараз у нашому підрозділі, воюють за свободу України.
Усім нам дуже хочеться вже зараз знову розгорнути визвольну війну в Чечні та вигнати звідти російських окупантів. На жаль, зараз це практично неможливо: дуже вже жорсткі окупаційний режим встановлений у Чечні. До того ж, у нас там по суті немає зброї.
Читайте також: «Прагнемо, щоб Україна визнала Білорусь окупованою»: заступник командира полку Кастуся Калиновського Вадим Кабанчук
— Ви отримуєте неофіційну інформацію із Чечні?
— Так, ми маємо надійні джерела такої інформації. Тому ми точно знаємо, що ситуація в Чечні зараз дуже важка. Причому не лише через те, що окупанти та їхні місцеві поплічники тримають людей у страху. Ще одне дуже серйозне лихо — батькам доводиться ховати своїх синів, щоб їх не забрали у солдати та не відправили на загарбницьку війну. Хлопців ховають у підвалах, вивозять до регіонів росії. У Чечні юнакам стало небезпечно навіть подавати документи на отримання паспорта — якщо хлопець приходить до державної структури, його запросто можуть відправити на військову тренувальну базу. Режим кадирова полює не лише на молодь: знаю випадок, коли влада зібрала в Чечні таксистів з якогось формального приводу і зажадала від них записуватись у військові формування кадирова.
— Тобто серед кадировців є люди, які взяли до рук зброю примусово?
— Можна сказати, що так. Там різні люди: є відморозки, зомбовані пропагандою, а є й такі, хто все розуміють адекватно, воювати в Україні не хочуть, але їм нема куди подітися — бояться розправи над собою та рідними в Чечні.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що у Києві одну з вулиць назвали на честь героя АТО Аміни Окуєвої, яка воювала у складі батальйону імені Джохара Дудаєва. Також звільняти Україну від рашистів допомагає мати легендарного розвідника з білоруського батальйону Павла «Волата», який загинув смертю хоробрих у боях на Донбасі.
У заголовку фото із сайту https://nv.ua
2249Читайте нас у Facebook
