«Підійшли побратими на цвинтарі й спитали, чи можуть заспівати»: на могилі 20-річного добровольця виконали його останню волю
20-річний воїн 46-ї окремої аеромобільної бригади Валентин Слюсарчук із села Тюдів, що на Прикарпатті, загинув під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Вербове Запорізької області. Шлях воїна, який захищає скою країну зі зброєю в руках, він обрав свідомо. За словами рідних, боєць надзвичайно пишався тим, що носить однострій, а після нашої перемоги мріяв об'їздити весь світ… У нього залишились батьки та дві сестри.
- Валентин — найменший у родині. Знаєте, коли він народився, моєму щастю не було меж. Бо ж мали дві дочки, а тут довгоочікуваний син — продовжувач роду, — розповів «ФАКТАМ» тато героя Федір Слюсарчук. — Валентин виріс у патріотичній та глибоко віруючій родині, що стало підґрунтям для формування його свідомої проукраїнської позиції. Він любив щось пізнавати нове, цікавився та вивчав зброю, для цього перечитав чимало книг. З 16 років приєднався до ВО «ТРИЗУБ» ім. Степана Бандери. Він надзвичайно любив військову справу. Мав позивний «Шелбі». Валентин брав активну участь у вишкільній діяльності організації. Вишколював молодь та ділився знаннями з новобранцями. Зі слів наставників, постійно працював над помилками, щоб стати найкращим у всьому. Принципом життя сина була допомога ближнім. Крім того, на прохання громад з парафій з Буковини та Прикарпаття Валентин забезпечував охорону парафіян та духовенства ПЦУ. Після школи Валентин вступив до Косівського фахового коледжу прикладного та декоративного мистецтва, де отримав спеціальність майстра з ювелірних виробів. Після того мав отримати вищу освіту за професією, але не встиг. Бо твердо вирішив стати на захист рідної землі.
Читайте також: Все життя віддав військовій справі: зупинилося серце легендарного комбата «Біби»
25.02. 2022 в складі Добровольчого українського корпусу Валентин Слюсарчук розпочав свій бойовий шлях.
- Разом з побратимами брав участь у боях на Донеччині, Луганщині та звільненні територій Чорнобильської зони. Виявляв у боях відважність, витримку та рішучість. Зі слів побратимів Валентин міг наражати себе на небезпеку, щоб вберегти інших. 31 січня цього року з побратимами з ДУКу приєднався до лав ЗСУ. Служив навідником 46-ої окремої аеромобільної бригади у складі десантно-штурмових військ. Звісно, ми переживали за сина, але думки погані відганяли. Валентин не раз казав, що якщо загине на війні — то тільки героєм. Весною 2023 року син брав участь у боях за Бахмут, де отримав осколкове поранення та контузію. Навіть не пройшов лікування, як вирішив поїхати на навчання в Іспанію. З червня по липень Валентин пройшов курс базової підготовки. Володів вміннями снайперської стрільби, парамедицини, мав навички кулеметника та гранатометника.
Після повернення відразу поїхав в зону бойових дій на Запорізький напрямок.
На жаль, 18 серпня в бою за село Вербове під час мінометного обстрілу обірвалось життя воїна.
- Валентин був одним із тих, хто йшов на штурм першим. Але у результаті шквального мінометного вогню він отримав важкі поранення, які виявились несумісними з життям. Всі ці 8 днів рідні та близькі вірили у диво та чекали на воїна, адже він був безвісти зниклим. Але, на жаль, — додає Олег Микитюк, головний командир ВО «Тризуб» імені Степана Бандери. — Кожна втрата побратимів є для нас однаково болючою. Утім, коли ворожа куля забирає життя людини, яка щойно лише розпочала свій шлях в доросле життя, серце щемить якось по-особливому. Не передати словами.
Вже після церемонії поховання Валентина Столярчука до батька героя на цвинтарі підійшли побратими із незвичним прохання. Вони розповіли йому, що за життя «Шелбі» підготував заповіт, в якому просив у випадку загибелі виконати «Пісню про Довбуша». Бо вона була улюбленою ще з дитинства.
Читайте також: «Ракетні удари росіяни будуть наносити до останнього дня цієї війни», — військовий аналітик Петро Черник
- Хлопці запитали дозволу у мене. Звісно, я погодився, бо це воля моєї дитини, — додає батько. — Бійці грали на гітарі. А співали всі, бо немає в наших краях тих, хто не знає цю пісню. Сльози текли рікою від цієї болючої та водночас зворушливої картини. Хоча за життя Валентин казав, що не любить, аби довго плакали, бо він обожнював життя. Люди відзняли відео і виклали в мережу. Вже переглянули мільйони. Мені б хотілось, щоби його не забули, щоби подвиг його держава оцінила. Хоча ми і так пишаємось нашим Валентином, стежка на його могилу ніколи не заросте… Всі, хто знав його, відзначають його рішучість, відважність, відданість і вміння холоднокровно мислити в критичній ситуації та братися за найважчу ділянку завдання. Тому просимо президента присвоїти йому найвищу державну нагороду — Герой України (посмертно) із врученням ордену «Золота Зірка» нам — батькам.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про загибель на Донецькому напрямку захисника з Миколаївщини, який під час бою не один раз рятував життя своїх побратимів.
1966Читайте нас у Facebook
