Перший день Нового року: як на свято Василя в давнину зустрічали посівальників, виконували «ритуальну крадіжку», лякали дерева і «гріли предків»
«Обряд засівання у слов'ян був націлений на отримання гарного врожаю»
- Свята Маланки й Василя йдуть один за одним: одне завершує річне коло, а друге — його починає, — розповідає Ніна Главацька. — 31 грудня — день преподобної Меланії римлянки (яка померла 439 року) в народі святкували як день Маланки (Меланки, Миланки), а 1 січня став днем Василя на честь архиєпископа Кесарії Каппадокійської Василія Великого з Малої Азії (він був вченим, богословом, покровителем землеробства). Якщо звернутись до древньої легенди, то обидві ці постаті перегукуються з образами Малуші (ключниці княгині Ольги й наложниці князя Святослава Ігоровича) та її сина князя Володимира Святославича (хрещеного як Василь), і з часом утворили стійкий фольклорний дует. Тому й Маланка приказує: «…Ой, Василю, Василечку, веди мене на стежечку, буду тебе шанувати, щонедільки прибирати, за головоньку затикати (мова йде про запашну рослину васильки. — Авт.)…» А Василя, до речі, застерігали у колядках, щоб з Маланкою не дружив, бо вона легковажна.
В перший новорічний день вітали Василів і Васильовичів і звертали увагу на «полазників», які заходили до хати першими. На цю роль найкраще підходили молоді чоловіки. А, наприклад, в західних регіонах «першими полазниками» вважали не тільки людей, а й домашніх тварин, тому коня, вівцю або півня зранку заводили в оселю і пригощали.
На Василя основною обрядодією було засівання осель збіжжям. Інколи вже з вечора 31 грудня Маланка починала «посівати»: вона розмахувала сумками з зерном по всій хаті, і ці посипання мали насправді аграрно-магічний зміст. Адже обряд засівання у слов'ян був націлений на прибуток зернових, на гарний врожай.
На Василя зранку посівальники-хлопчики з торбинками (чи рукавицями), доверху наповненими зерном, ходили по хатах. На свято не можна було відмовляти колядникам-посівальникам (щоб «добро не вигнати з хати»). Навідуючись до оселі, вони здійснювали символічне посівання з примовками: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Роди, Боже, жито-пшеницю, дітей копицю», «Сію-вію, посіваю, з Новим роком вітаю. На здоров'я та на Новий рік. Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю краще, ніж торік, а ти, дядьку, дай паляницю». Згадували в посівальних піснях і Василя: «Нехай уродить краще, ніж торік, — коноплі під стелю, льон по коліно, щоб у вас, господарі, голова не боліла. Будьте здорові, з Новим роком та з Василем! Дай, Боже!»
На Гуцульщині співали: «Ходить Ілля на Василя, несе тайстру житяную (сумка. — Авт.), куди махне — жито росте. Вроди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю, у полі — ядро, у домі — добро, у полі — колосок, у домі — пиріжок»…
Засівали по двоє-троє, одна група засівальників змінювала іншу, але найкращі подарунки отримували ті, що навідувались раніше. Іноді посівальникам довіряли обмолочувати Дідуха. В деяких регіонах, коли селяни йшли з церкви, то чули характерний стукіт — то колотили в хатах по снопах… Гурти посівальників за їх старання пригощали яблуками, бубликами, солодощами, обдаровували також дрібними грошима.
Як приходили хлопчики-посівальники в дім без дітей, то господар теж звертався до старовинного обряду: застеляв ряднину, клав на неї Дідуха і просив гостей ударити по снопу макогоном, рублем чи качалкою, щоб висипалось трохи зернят. Дідух ставили на місто, а зерно згодовували свині, яка опоросилася — «щоб в хаті родилося-множилося».
«Зерно від посівальників не змітали зразу — воно повинно було переночувати в хаті кілька днів»
— Крім дітей, посівали й дорослі з побажаннями: «Віншуєм з Новим роком щастям-здоров'ям, хлібом-пшеницею, худобою-птицею, дітьми-бджільми», «сійся, ведися жито-пшениця, всяка ярниця — на щастя, на здоров’я, на цей Новий рік, щоб було ліпше, ніж той рік», — розповідає Ніна Главацька. - Посівальників зустрічали, пригощали, пропонували присісти, «щоб все добре в домі сідало», а якщо в хаті дівчина, то запрошення мало ще один символічний сенс — «щоб старости сідали», а в хазяйстві «щоб квочки квоктали і сідали».
Зерно від посівальників не змітали зразу — воно повинно було переночувати в хаті декілька днів. Розкидане по хаті зерно потім збирали окремо і віддавали курям, індикам «щоб краще неслися», а горох тримали на весняний засів (додавали до основної маси зерна) або весною «загодовують» цим горохом гусенят — «щоб великі росли».
Інколи в хаті недужого навхрест посипали зерном, щоб повернути здоров’я. А ще жило вірування, що пшениця, якою посівали новонародженого, мала помічну силу. І як засівали немовля, то від охочих розжитися зернятами не було відбою — розбирали все. Як посипати цим зерном яблуню, то буде завжди врожай, як жінка без дітей з’їсть те зернятко, могла народити. Так було й з худобою…
Існувало повір’я, що в перший день Нового року в будинок входить доля і кудись вселяється. Вона могла «вселитися» в господарську річ або тварину. Тому треба пильнувати, щоб долю не викрали. Тож в цей час побутував обряд «ритуальна крадіжка». В хаті могла зникнути якась річ. Її могли винести будь-хто з гостей. І щоб повернути крадене (тобто долю), треба було хазяям відкупитися, виставити могорич і гостювати винуватця. Якщо господар добре пильнував і вкрасти не пощастило, то викуп вимагався вже від невмілого «крадія». Це нагадує ритуал з рядженими (на Маланку під Новий рік), які символічно приносили наче нещастя, від якого відкупались (обдаровували, пригощали), так отримуючи сподівання на краще. Вважалося, що в Новий рік в обійстя входить доля.
Заведено було зранку в перший день Нового року вмитися, але особливим чином: в миску з водою клали монету — на красу і багатство (гуцули, крім грошей, кидали шматок різдвяного хліба і пахуче зілля). Вважалось, як помити ноги в річці, то не будеш мерзнути упродовж року. А ще побутував звичай на Гуцульщині: глава сім’ї ходив зранку на річку «обмити хліб» і повертався благословити домашніх, прикладаючи буханець кожному до голови. Подекуди такий же ритуал здійснювала біля водойми господиня і дома всім бажала, щоб були здорові і щасливі, як цей «помитий хліб» — символ добробуту і родючості.
«На Василя проводили обряд відлякування смерті»
— На Василя, як і на Маланку, теж ходили ряджені, тільки брали в гурт, окрім Баби з Дідом, Кози, Лікаря, Лисиці, й Василя, Коня, інших персонажів та «водили Козу», — продовжує Ніна Главацька. - Гурт носив маску кози, оббиту шкірою. А ритуальне дійство включає танець «Кози», її «вмирання» і «воскресіння». Коза веселить, як і Маланка, весь час вона на першому плані, а їй співають: «Де Коза ходить, там жито родить, де не буває, — там вилягає, де Коза ногою, — там жито копою, де Коза рогом, там жито стогом. А в нашій Михайлівці всі хлопці стрільці: стрелили Козу в праве вушко, в самоє сердушко, тут Коза впала, нежива стала. Ой, встань, встань, Козонько…» Коли тікає від Діда, хлопці підстрелюють Козу.
Сценарій трохи драматичний, але символізує колообіг в природі: вмирає старий рік, наступає новий, перемагає життя та віра землероба в весняне оновлення й активізацію земних сил. «По сценарію», Козу «оживляють» Баба з Дідом, також Лисиця — за допомогою танців, співу і дарів, що несуть господарі хати. Береться за діло і Лікар, який вважає, що «з шкіри Кози треба чоботи пошити, а м’ясо в діло пустити», а потім береться вилікувати за могорич і «оживляє» Козу… цукеркою. В дохристиянські часи схоже дійство виконували древні жерці, а згодом «водіння Кози» стало обрядовою грою і народною гумористичною виставою.
На Василя крім щедрівок, співали й колядки, які прославляли господарів, окремо співали дітям, навіть новонародженим. Крім колядників, на Буковині в минулі часи ходили по троє хлопчаки-«ангелики» (не посівали), дзеленчали дзвіночками та так лякали злі сили: «Калатаємо у дзвони, щоб були щасливі-здорові». Люди наділяли таких «ангелів» магічною силою і їм віддавали одежу хворих, щоб спалити у вогні на вулиці (або в печі) з примовкою: «все зло най горить, а добро най лишається». Як заходили «ангели» до людей, в яких боліла голова, то брали від них хустку або шапку («най йде зло з голови Марії, Пилипа, Оксани…») і вішали їх на кущі (здебільшого на тернові) подалі від дому, щоб відвести недугу. А як чоловік був злий, сварився, то жінка запікала м’ясо в буханець і віддавала його «ангелам» зі словами: «Киньте чужим псам, щоб чоловік не лаявся і не гавкав»…
Серед обрядів, поширених на Василя, був обряд відлякування смерті. Щоб не було мерця в домі й «грім на когось з рідних не впав», зранку хазяїн лопатою стукав під порогом. Дівчата на горищі все вимітали засушеними рослинами-васильками, «аби смерть туди не залізла».
Колись господині не виносили сміття з хати від Різдва до самого Нового року — «щоб не винести і своєї долі». На Новий рік замітали хату і збирали сіно і солому, що розкладали на долівці та столі перед Різдвом. Все це зсипати на одну купу в саду, підпалювали, а диму від вогнища приписували чудодійну силу — ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили».
В деяких місцях існував новорічний ритуал: неродючі фруктові дерева господар «страшив», стукаючи сокирою по стовбуру та погрожуючи знести, як не підвищать врожайність. Після цього дерево перев'язували сіном (перевеслом), що залишилось від Святвечора. Вогонь наділявся очисною функцією і через нього стрибали господар з господинею, діти, а ще переводили тварин — «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий рік увійти чистими!» Також це робили ряджені, які брали участь в обходах. В деяких районах обряд називали «погріти предків», бо вважалось, що в спалених сіні й соломі (які були на Різдво в хаті) осідали душі предків, а у вогні їх відігрівали.
На Новий рік стіл накривали густо, було що поїсти й випити: виставляли медовуху, наливки, але не годилося пити по одній чарці, а все по дві. «Щоб старі жили в парі, а молоді собі пару знайшли!» — примовляли за новорічною трапезою.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про давні традиції святкування Водохреща, яке за новим церковним календарем буде 6 січня, про обряди й звичаї освячення води, заборони та прикмети.
Читайте також: Фінансовий прибуток та укладення шлюбу: гороскоп на 2024 рік для всіх знаків Зодіаку
Фото з відкритих джерел
320Читайте нас у Facebook
