«На Київ летіли ворожі вертольоти, ймовірно, щоб висадити десант безпосередньо в місті»: Олександр Дмітрієв про оборону столиці 2 роки тому

Дуже важливу роль в тому, що два роки тому Силам оборони України вдалося не дозволити окупантам захопити Київ стало те, що вчасно було підірвано дамбу біля села Козаровичі, завдяки чому стався розлив річки Ірпінь. Це різко обмежило для ворога можливості просуватися на українську столицю. Учасник тих подій автор і координатор унікального проєкту «Очі», який входив в штаб оборони Києва Олександр Дмітрієв, розповів в інтерв’ю «ФАКТАМ», як виникла ідея організувати штучну повінь на Ірпені, що ледь не завадило затопити підступи до села Мощун і як цю перешкоду здолали. А також, які події в битві за Київ були ключовими.

«Від мешканців Київщини мені надходило чимало корисної для наших військових інформації, і ми її відпрацьовували»

- Коли почалося повномасштабне вторгнення, для мене постало питання, що конкретно можу зробити для оборони, — говорить Олександр Дмітрієв. — Здзвонився з друзями і знайомими. У нас тоді виникла ідея підірвати дамбу біля села Козаровичі, щоб розлилася річка Ірпінь і перекрила шлях окупантам на Київ. Один з моїх друзів навіть привіз болгарки, газоріз, сподіваючись, що вдасться розрізати металевий шлюз греблі. Але з цього нічого не вийшло. Треба була вибухівка.

— Вдалося її роздобути?

- Так, вдалося. Через знайомих я потрапив до нинішнього головнокомандувача Збройними силами України генерала-полковника Олександра Сирського, який очолив оборону Києва. До того я з ним жодного разу не зустрічався. Розповів йому суть плану. Він сказав: «Покажіть на мапі». Я окреслив на карті, який приблизно буде розлив Ірпеня. Як раз підійшли інші генерали. Порадились, вирішили, що ідея слушна. Мені дали потрібну кількість вибухівки (півтонни), відрядили на допомогу офіцера та саперів. Біля дамби їх чекали мої друзі. Дамбу благополучно підірвали, почався розлив Ірпеня. Важливо, що виконали підриви так, щоб вода текла повільно і не було великої хвилі, яка могла швидко затопити жилі дома. Це дало змогу місцевим жителям перейти зі свої хат в безпечні місця. Вода «напоїла» торфовища в заплаві Ірпеня, і вони стали непрохідними для техніки.

Читайте також: «Маленьке село Мощун у Київській області стало першим великим кроком нашої держави до перемоги в цій війні», — Зеленський

Після цього я залишився в штабі оборони Київщини, бо добре знаю область і мене там знають чимало людей. Адже я 15 років проводив на її території змагання з автомобільного спорту, тож знайомий ледь не з кожним єгерем, з трактористами, які витягали застряглі машини наших джиперів. Зв’язувався по телефону з місцевими, розпитував, яка обстановка, давав конкретні завдання відслідковувати місцезнаходження і переміщення противника. Завдяки цим сміливим людям (слід розуміти, що вони ризикували життям) мені надходило чимало корисної для наших військових інформації і ми її реалізовували. Тобто, по суті ми мали розгалужену агентурну мережу на місцях. Плюс — я фактично став онлайн-коригувальником вогню артилерії, визначаючи цілі по відеокадрам з безпілотників.

До речі, завдяки безпілотнику «Лелека» ми виявили несподівану проблему з розливом Ірпеня. Під час польоту «Лелеки» я попросив оператора повернути її камеру, щоб подивитись, як розливається річка і ми побачили, що до Червоного хутору (історична місцевість в Дарницькому районі на околиці столиці — Авт.) територія вкрита водою, а за ним і навпроти села Мощун сухо. Це було вкрай небезпечно, адже противник вже наводив понтонну переправу біля Мощуна.

— Чому вода не пішла далі Червоного хутору?

- Біля хутору Червоний знаходиться Шевелівский міст (це місцева назва моста, який знаходиться по дорозі до Шевелівського Заповідного Джерела). Під ним розташовані два шлюзи, за допомогою яких можна перекривати русло річки Ірпінь. Механізми цих шлюзів розраховані так, що за допомогою воротка їх може закривати чи відкривати одна людина (тобто великих зусиль для цього не треба — Авт.). Хто саме закрив ті шлюзи достовірно не відомо. Можливо хтось хотів зробити корисну річ а, насправді вийшло зло. Вода прибувала з боку Київського водосховища в пойму річки Ірпінь та впиралась в закриті шлюзи та насип дороги, яка йшла з хутору Червоного до джерела.

Спершу наші військові намагались влучити цей в шлюз з артилерії. Постріли робили з величезних самохідних гармат «Піон», які розміщувалися аж в районі Боярки. Вогонь цих гармат коригували з безпілотника. Відстань до Боярки чимала, проте один зі снарядів влучив прямісінько в край шлюзу. Але, на жаль, той витримав. Потім виникла ідея прямим наведенням поцілити в шлюз з танку. Для цього необхідно було виїхати на танку на гору в селі Гута Межигірська. Але, на жаль, цей план втілити не вдалось. Розглядали й можливість залучити бойових водолазів. Вірогідність успіху цього плану була мізерною, а втратити людей — майже стовідсотковою.

Читайте також: Як солдату не замерзнути й не промокнути в окопах, коли там по пояс води: лайфхаки від медика, який став військовим

Паралельно з цими діями в координації з місцевими органами самоврядування спускали всі водойми та водосховища, з яких вода потрапляла в річку Ірпінь. По пам’яті — спустили всі водойми аж до Фастова. З ГЕС у Вишгороді воду також не спускали щоб рівень води в Київському водосховищі збільшився. Всі ці заходи хоч і дали певний результат, але не завадили росіянам поставити понтони та переправитись на протилежний берег Ірпеня поблизу села Мощун.

Після перевірки того, який рівень води в річці Ірпінь відносно рівня в водосховищі, вирішили вдруге підірвати шлюз в Козаровичах. Адже розрахунок показував, що якщо рівень в річці і в Київському водосховищі зрівняється, то затопить територію аж до моста в Гостомелі. Наказ зробити підрив отримали сапери 72-ї бригади. Виконати другий підрив, коли ворог був близько і міг вести прицільний вогонь, було вкрай небезпечно. Знаю, що участь в тій операції приймали одночасно військові з різних підрозділів, ризикуючи своїм життям. В ту греблю було закладено приблизно 1,5 тонни вибухівки. Після другого підриву (його провели 8-го березня) отвір в греблі збільшився. Вода хлинула ще більш потужним потоком.

«Після збиття перших вертольотів армада повернула назад — ворог побачив, що йому не вдалося подавити українську ППО»

- Другий підрив шлюзу біля Козаровичів приніс бажаний результат?

- Так, план спрацював. Вода через пару днів перелилась через насип, який її стримував. Для противника це стало перешкодою для просування військ в село Мощун. Їх понтони відійшли від берегів. Техніка окупантів застрягала в топкому ґрунті, ворог кидав її тікаючи.

Лінія безпосереднього бойового контакту зменшилась ще на 12 кілометрів — на відстань від хутору Червоний до моста через Ірпінь поблизу села Горенка.

Запам’яталося, як величезна колона російської техніки стояла біля понтонного мосту, щоб переправлятися біля Мощуна на початку березня. Перед тим ворог завдав масованого авіаудару і провів артилерійську підготовку. Нашим військам довелося відійти в ліс і вони не бачили, як підійшла колона ворожої техніки. В цей час там летіла наша «Лелека», завдяки її відеокамері ми побачили величезне нагромадження військової техніки противника. Завдання «Лелеки» було змінено: за допомогою цього БПЛА ми почали коригувати вогонь по тому стовпищу. Для удару по техніці ворога тоді було задіяно дуже багато артилерії.

Читайте також: «„Ланцети“ падають, не долетівши до танка»: народний Герой України про новітній захист бронетехніки від ворожих дронів

— Які, на вашу думку, події стали ключовими для оборони Києва?

— Подій, які мали серйозний вплив на злам задумів ворога я знаю декілька. Одна з них — це затоплення пойми річки Ірпінь. Ще одна — це робота сил ППО, які ефективно відпрацювали по великій ескадрильї ворога, що летіла з півночі на Київ повз Межигір’я. Кажуть, що таким чином вдалось зірвати висадку десанту безпосередньо у столиці.

— Відомі деталі зриву цієї операції ворога?

- Відомо те, що тоді з півночі над річкою Десна, а потім над Київським морем, в бік греблі в Вишгороді, на столицю летіла сила-силенна гелікоптерів противника. Наша протиповітряна оборона завдала по цій армаді несподіваного для противника удару. Після збиття перших вертольотів армада повернула назад — ворог побачив, що йому не вдалося подавити українські ППО. Якщо б тоді не вдалося відігнати ті гелікоптери, то вони ймовірно б сіли в Києві.

— Тобто, це не ті російські вертольоти, які в перші години повномасштабного вторгнення прорвалися на аеродром в Гостомелі?

— Не ті. Історія з армадою гелікоптерів, яку відігнала від Києва українська ППО, поки що лишається маловідомою. Хоча відео цих подій є, до того ж одного з загиблих російських пілотів через тривалий час виловили в Київському водосховищі.

— Які ще ключові епізоди оборони Києва ви пам’ятаєте?

- Розгром величезного скупчення російської техніки біля села Гавронщина. Судячи з російських карт, що були захоплені, то було угрупування, яке мало дійти аж до міста Канева, та закрити оточення Києва на правому березі. Зірвали цей план українські сили що знаходились в місті Макарів, армійська авіація та екіпаж безпілотника «Байрактар», який виявляв цілі і нищив ППО ворога.

Серед ключових я б ще назвав зупинку Силами оборони України руху колони російських танків, яка пройшла село Залісся та прямувала до міста Бровари. Воїни-герої, які підбили головні танки, знищили ще й командира тої групи. Як з’ясувалось пізніше ті українські воїни, на жаль, там загинули.

Найголовніше в обороні Києва — це наші люди! Всі, хто став на захист нашої Батьківщини від загарбників.

Раніше інтерв'ю у «ФАКТАХ» із військовим із батальйону «Вовки Да Вінчі» про інновації для збереження життів: «Що після FPV-дронів стане новим технологічним проривом на полі бою».

На фото у заголовку Олександр Дмітрієв: «Найголовніше в обороні Києва — це наші люди! Всі, хто став на захист нашої Батьківщини від загарбників»

Фото надано Олександром Дмітрієвим

2285

Читайте нас у Facebook