Що після FPV-дронів стане новим технологічним проривом на полі бою: військовий з батальйону «Вовки Да Вінчі» про інновації для збереження життів
За фахом лікар-педіатр Олександр Ябчанка до великої війни активно займався громадською роботою і був викладачем магістерської програми Школи публічного управління в Українському католицькому університеті. До того працював радником в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун і речником МОЗ. Брав участь в реформуванні системи охорони здоров’я. Олександр воює з перших днів повномасштабного вторгнення. В нього було вже три поранення. Тож раніше досвідчений боєць дав поради, як солдату не замерзнути й не промокнути в окопах, коли там по пояс води.
«Маємо реальну можливість перекласти найнебезпечнішу бойову роботу на роботів, заплативши за кожного 30 тисяч доларів»
— Талановиті люди, про яких ви кажете — це розробники новаторських дронів? — ставлю питання Олександру Ябчанці.
— Не тільки дронів, а й усього, що дозволяє далі, ніж супротивник, бачити, влучніше за нього стріляти, вражати ворога дистанційно. Чим далі ми бачимо і точніше стріляємо, тим менше втрат у нас і більше — у ворога. Безпілотники в цьому допомагають. Тому так багато уваги приділяється їм зараз. Цілком можливо, що наступним технологічним стрибком на полі бою стане війна наземних дронів.
— Що вони собою являють?
— Це роботи-платформи, на які встановлюються ті чи інші засоби ураження — кулемети, гранатомети тощо. Оператори дистанційно ними керують (в перспективі може керувати й штучний інтелект. — Авт.). Такі роботи функціонально заміняють на полі бою піхотинців. Зараз ми збираємо на батальйон наземних дронів.
— Скільки коштують такі роботи?
— Вартість цілком прийнятна: дистанційно керована платформа з туреллю для зброї коштує приблизно 30 тисяч доларів. Перекласти найнебезпечнішу бойову роботу на машину, заплативши такі гроші за кожного робота — це для держави доволі хороше з економічної точки зору рішення. Ясна річ, головне, що використання цих машин дозволить берегти життя наших людей.
— Наземні дрони можна використовувати як для оборони, так і для наступу?
— Так, вони можуть і наступати, і тримати позиції. У нас має бути оптимальна лінійка моделей наземних дронів, фінансування для їх випуску і військові, які готові використовувати цю нову техніку на фронті. Це дозволить нам виграти в тривалій війні на виснаження.
В питанні впровадження технологій маємо бігти на пів корпусу попереду супротивника, бо нам треба завдавати йому в рази більших уражень, ніж він нам. Це критично важливо, адже він переважає нас кількісно.
.jpg "Український наземний дрон «Фантом», публікації про який з’явилися ще у 2017 році. Фото: «Укроборонпрому»")
«Чим ретельніше ви підготуєтесь до участі в війні, тим більше шансів, що повернетеся з неї живим»
— Ваш батальйон «Вовки Да Вінчі» — один з найпрогресивніших в Силах оборони України?
— Якщо скажу «правда», то це буде до певної міри некоректно, бо я не маю інформації про інші батальйони. На мою думку, ми робимо все від нас залежне, щоб максимально застосовувати на війні інновації і таким чином бути серед найпрогресивніших. До цього прагнуть і в багатьох інших підрозділах. Ми готові ділитися своїм досвідом, зацікавлені в тому, щоб він тиражувався, адже воює не один наш батальйон, а всі Сили оборони України. Вони мають максимально швидко впроваджувати новітню техніку і технології заради Перемоги. Ми хочемо бути одним з широкого кола інноваційних батальйонів.
Читайте також: «„Ланцети“ падають, не долетівши до танка»: народний Герой України про новітній захист бронетехніки від ворожих дронів
— В полку «Азов» неодноразово наголошували, що вони ретельно відбирають людей у свої лави. В батальйоні «Вовки Да Вінчі» приблизно такий же підхід? Не всякого приймаєте?
— До мого крайнього поранення у нас проводився відбір новобранців. Я б не сказав, що він був супержорстким, проте прийняли, ясна річ, не всіх. Як проводився відбір? Претенденти заповнили анкети, потім ми знайомилися з ними особисто. Далі у них був КМБ (курс молодого бійця). Не всі змогли успішно його пройти. Ті, хто, впорався з КМБ, поїхали з нами на полігон проходити піхотну підготовку, під час якої хлопці з поповнення переконалися: всі бійці — і ті, хто воює з самого початку повномасштабного вторгнення, і новобранці — у нас рівноправні. Тобто, поділу на «дідів» і «салаг» у нас немає — кожен рівний серед рівних. Сподіваюсь, що такий принцип сповідують і в інших підрозділах. Якщо десь інакше, то я буду прикро здивований.
— Якщо людина хоче воювати в лавах «Вовків Да Вінчі», то як це можна зробити?
— Ті, хто читає це інтерв’ю, можуть написати мені в месенджер на «Фейсбуці», і я розповім, що робити далі.
— Правда, що одне з найскладніших для цивільної людини, яка стала солдатом, — це звикнути виконувати накази?
— Я можу говорити лише про власний досвід. Мені це не було складно, оскільки в нашому підрозділі командир радиться з підлеглими при прийнятті рішень. Я зараз також командир — піхотного взводу. І так само раджусь зі своїми хлопцями. Ясна річ, якщо отримав наказ, то маєш його виконати. Але при формуванні наказу в нормальних бойових підрозділах відбувається обговорення — принцип «я начальник, ти дурень» неприйнятний. Значно простіше виконувати наказ, у формування якого ти взяв участь.
Читайте також: Літаючий робот для саперів: апарат, створений командою з Одеси, «бачить» міни на глибині до пів метра під землею
— Як цивільній людині, яку призвали в військо, стати вправним солдатом?
— Варто розділити поради на теоретичні й практичні. В інтернеті та в книгарнях є чимало статей і книжок з тактики ведення стрілецького бою. Новобранцю варто уважно прочитати якусь (а краще декілька) з них — щоб отримати уявлення про те, що взагалі таке стрілецький бій. Далі з теоретичної частини — це прочитати статті з тактичної медицини (щоб отримати знання про надання першої медичної допомоги при пораненнях) та Статут Збройних Сил України (він являється юридичною базою війська, бійцем якого стала ця людина).
Практична частина: отримати навички зі стрілецького бою, користування зброєю та з тактичної медицини.
Зрозуміло, що зараз такі часи, що всім дорослим (передусім майбутнім новобранцям) варто отримати початкові військові навички та знання. В багатьох містах України започатковано курси, на яких вчать стріляти та поводитись зі зброєю (наприклад, курси з підготовки до національного спротиву та цивільного захисту в Києві та Київській області. — Авт.). На додачу до цього слід знайти волонтерські курси, на яких якісно вчать тактичної медицини. Третє: якщо серед вашого оточення є люди, які повернулися з війни або знаходяться у відпустці, варто попросити, щоб вони розповіли про ведення бойових дій. Треба чітко усвідомлювати: чим ретельніше, відповідальніше ви ставитесь до підготовки до участі в війні, тим більше шансів, що повернетеся з неї живим.
«Контрольований страх можна вже після поранення трактувати як передчуття»
— Ви були вже тричі поранені. У вас виникало передчуття напередодні кожного з поранень, що так станеться?
— Передчуття, кажете… Ну, окей. Одного разу ми бігли по маршруту, по якому перед цим заходили на позиції. Вже заскочили в окопи, як біля нас розірвалася міна. Тобто вона влучила буквально поруч з окопом. Я хотів бігти далі, але мій товариш мене зупинив, каже: «Чекай». Минуло секунди три й в те місце, до якого ми добігли б, якби не зупинив товариш, прилетіла міна — прямо в окоп. Нас врятувало передчуття побратима? Можна трактувати це так. Але можна й інакше.
— Як саме?
— Так, що бойовий досвід підказав йому зупинитися. Коли повоюєш якийсь час, починаєш розуміти, як працює артилерія противника і відповідно — передбачати її дій. В цьому випадку було зрозуміло, що ворог нас помітив, намагається вразити (про це свідчив приліт першої міни). Він міг розуміти, куди ми будемо бігти по окопу, і цілити туди. Врятуватися нам допоміг досвід? Так. Спрацювало передчуття? Певно, також так (посміхається).
На війні ти завше відчуваєш, що небезпека поруч. Контрольований страх можна вже після поранення трактувати як передчуття. Слід розуміти, що від ступеня ризику і складності конкретного завдання залежить гострота цього, умовно кажучи, «передчуття». Тобто воно тим сильніше, чим небезпечніше завдання. Важливо розуміти, що на війні не стільки прислуховуєшся до своїх внутрішніх переживань, скільки думаєш про виконання завдань, які перед нами ставлять. Ми не займалися зважуваннями шансів вижити, а робили свою роботу.
— За яких обставин ви отримали вже третє поранення?
— Треба було закрити одну з ділянок на лінії зіткнення. Це був звичний вихід на передні позиції, єдине, що дуже ризикований. Я тоді отримав досить важке поранення, але лінія фронту в тому місці не змінилась ще протягом, певно, місяця.
Фото з відкритих джерел
1421Читайте нас у Facebook
