«Завжди ношу з собою експонати на обмін»: жителька Хмельниччини зібрала найбільшу в країні колекцію кулькових ручок із логотипами
«ФАКТИ» публікують інтерв’ю з колекціонерами порцеляни, які не тільки збирають фарфор, але й розповідають про видатних українських майстрів та художників. А ось незвичайна колекція. Наталія Зеленська з Нетішина Хмельницької області встановила національний рекорд, зібравши найбільшу в Україні колекцію кулькових ручок з написами — 3544 штуки! Їх інженерка атомної електростанції збирала впродовж 23 років.
Серед експонатів — ручки із логотипами вітчизняних та іноземних підприємств, українських АЕС, серед яких ручки і наразі окупованої Запорізької. У мріях Наталії — щоби її колекція зросла до десяти тисяч екземплярів.
.jpg)
«У колекції маю ручки для військових, які можуть писати під водою, та зі всіх чотирьох наших АЕС»
- Першу кулькову ручку запатентував американець Мілтон Рейнольдс 10 червня 1943 року, хоча її розробили ще в 30-х роках ХХ століття. Колекціонування їх та іншого письмового приладдя називають стилофілією, — розповідає «ФАКТАМ» рекордсменка Наталія Зеленська. — Почалось все у далекому 2001 році, я навчалась на першому курсі університету. Поїхала до подруги в столицю й свою першу колекційну ручку виграла під час святкування Дня Києва. Бренд кави «Нескафе» проводив конкурс, де потрібно було домалювати чашку. Й мені, як учасниці, вручили подарунок — ручку. То вона зі мною пробула всі чотири роки студентства, нікуди не загубилась.
Далі я пішла працювати у банк, а там весь час з'являлись нові ручки, яких щоразу ставало все більше, і колекція сама по собі зростала. Та й самі клієнти та колеги привозили ручки як презенти із подорожей. Звісно, долучились до процесу рідні, друзі та знайомі. Чимало експонатів знайшла на секонд-хендах. Зазвичай у таких пасти течуть, то приводила їх до ладу. Долучилися навіть мої лікарі, яким часто давали ручки із написами фармацевтичних компаній, і за пів року вони передали мені цілий пакет! Йдучи в ту чи іншу організацію чи фірму, чи відпочиваючи десь у готелі, завжди просила і там ручку. Проте завжди із собою мала кілька на обмін — або спеціально купувала, або брала зі своєї колекції, якщо вже мала аналогічні, щоби запропонувати щось. Я маю табу — без дозволу не брати нічого. Жартую, що як в когось зникне ручка, то відразу ж на мене подумають. Мені така слава точно не потрібна (сміється — Авт.).
— Що оригінального маєте у колекції?
— Це ручки всесвітньо відомого бренду Parker, з гравіруваннями, дерев'яні із Карпат, привезені із країн Азії, Європи, США, ручки для військових, які можуть писати під водою, із всіх чотирьох атомних електростанцій. Я дуже давно мріяла із логотипом Запорізької, але почалась війна ї станцію окупували. Коли до нас у місто приїжджали її працівники, питала у них, чи нема ручки. Відповідали, що ні, було не до того. Це засмучувало. Та якось, перебираючи колекцію, таки знайшла ручку із Запорізької АЕС, просто спочатку був вказаний номер цеху, і не звернула увагу. У Нетішині мене вже добре знають, то місцеві весь час намагаються поповнити колекцію. Після того як новини про мій рекорд облетіли Україну, мені написали десятки людей, на сайті нумізматів була інформація та обговорення моєї колекції. Навіть цікавились, чи маю ручки, які із дротів виготовляють у місцях позбавлення волі, аби й такі експонати я мала. Загалом в мене є 20 ручок на обмін, якби я знала, що хтось, як я, теж колекціонує, то з радістю би поділилась. Сподіваюсь, що читачі «ФАКТІВ» відгукнуться теж.
«Не відмовилась би від ручки і від свого однофамільця — Володимира Зеленського»
— А доводилось платити за ручку?
- Якби для мене вона була б дуже цінною та важливою, то так. До речі, коли отримувала другий диплом, побачила, що жінка пише ручкою, на якій логотип олімпійської збірної України. Сама вона жовто-блакитна. Попросила її, давши взамін вибрати будь-яку, котру мала із собою, але отримала відмову. Мовляв, це подарунок від чемпіона, який прийшов за дипломом. Сумною я вийшла з кабінету. І тут мене наздогнала ця жінка й віддала ту ручку, додавши: «Ви єдина, хто попросив її, бо всі інші просто брали і не повертали». Мене ця ситуація так зворушила.
— Як зберігаєте експонати та чи потрібен за ними певний догляд?
— Все просто — у пластмасових боксах, всі посортовані. Завжди слідкую за тим, щоб не витекло чорнило, протираю спиртом, аби пластмаса не тьмяніла.
.jpg "Наталія з дітьми")
— Як рідні ставляться до вашого захоплення?
- Підтримують, також шукають для мене ручки. Хотілося б мати ручки із логотипами Авдіївки, Криму та Артемсолі, у період війни для мене це дуже болючі місця. Не відмовилась би від ручки і від свого однофамільця — Володимира Зеленського.
«Першу свою ляльку-мотанку вдалось продати за 10 тисяч гривень, і всі кошти пішли на потреби армії»
— Окрім колекціонування ручок, знаю, що захоплюєтесь ще і вишивкою. Й маєте чимало виробів у колекції. Розкажіть і про це.
- Задуми, які потім лягають на полотно, допомагає власноруч реалізовувати моя мама. Так народжуються сімейні сорочки, сукні, блузи. Люблю давати старій вишиванці нове життя. У колекції — понад 50 вишиванок. Але є ще краватки, метелики, блузи з елементами вишивки. Крім того, активно займаюсь волонтерством — створюю обереги для воїнів та допомагаю закривати різні збори. Першу свою ляльку-мотанку вдалось продати за 10 тисяч гривень і всі кошти пішли на потреби армії. Скажу відверто — для мене був важкий період, коли почалась велика війна. Відбулось певне переосмислення багатьох речей. Хочу якнайбільше своєї душі та сил вкладати і у допомогу воїнам.
Раніше «ФАКТИ» писали про 10-річного школяра, який продає власноруч зібране насіння для наближення перемоги і мріє не про іграшки, а про іменний дрон для ЗСУ.
260Читайте нас у Facebook
